Історія економіки та економічної думки - Юхименко П.І. - 12.2. Економічні проблеми розвитку України у період 40-х років XX ст.

Післявоєнна економіка

Друга світова війна завдала значних збитків народному господарству. У 1945 р. промисловість визволених від фашистської окупації районів України виробляла лише 26 % довоєнного рівня. У країні залишились неушкодженими тільки 19 % довоєнної кількості промислових підприємств. До величезних воєнних витрат слід додати людські ресурси — втрати СРСР становили понад 27 млн осіб, майже половина з яких українці (за різними даними, людські втрати України — 7—15 млн осіб).

Водночас загальний рівень промислового виробництва в 1945 р., за офіційною радянською статистикою, знизився лише на 8 % порівняно з 1940 р. Цьому сприяла небачена за масштабами евакуація. У східні райони РРФСР, Казахстан, Узбекистан, Таджикистан, Туркменію та Киргизію вивезли з України 1 тис. підприємств і більше ніж 4 млн осіб для забезпечення їх функціонування. Це сприяло прискореному розвитку східних районів СРСР. За період війни ввели в дію 3,5 тис. великих підприємств, особливо швидкими темпами збільшувалися обсяги воєнного виробництва. Внаслідок цього індустріальна могутність Уралу зросла в 3,6 разу, Західного Сибіру — у 2,8, Поволжя — в 2,4 разу. Частка України, наприклад, в обсязі загальносоюзного виробництва зменшилася з 18 % у довоєнний період до 7 % у 1945 р. Надалі, незважаючи на бурхливий розвиток національної промисловості, країна вже не зможе посісти місце одноосібного лідера, оскільки нові індустріальні центри, що виникли за Уралом, розвивалися значно швидше.

Основні джерела перебудови

У зв'язку з втратою значної частини економічного потенціалу на західних територіях (напередодні війни частка лише України (УРСР) у Радянському Союзі у видобутку вугілля становила 50,5 %, залізної руди — 67,6, у виплавці чавуну — 64,7, сталі — 48,9 %) і переміщення значної його частини на Схід, а також унаслідок потреби переходу економіки на воєнне виробництво національний дохід СРСР у 1941 р. знизився на 1/3. З 1943 р. він поступово збільшувався, у 1944 р. зріс уже на 30 %, хоча його обсяг і до завершення війни не досяг довоєнного рівня.

Це відобразилося на формуванні державного бюджету, який у 1942 р. зменшився до 50 млрд руб (у масштабі цін, що тоді діяли). З метою наповнення бюджету і покриття витрат залучали додаткові доходи, переважно з внутрішніх джерел. До них належали такі.

1. Надходження від державних підприємств

Які внаслідок організаційно-технічних заходів, спрямованих на зростання продуктивності та інтенсивності праці, випуску продукції, зменшення витрат виробництва, суттєво поліпшили економічні показники діяльності.

2. Надходження від населення.

Після введення на початку війни деяких нових податків (військового та ін.) їх частка в бюджеті збільшилася з 5,2 % (1941 р.) до 13,2% (1945 р.).

Значну фінансову допомогу державі надало населення всіх республік СРСР у вигляді підписки на державну позику. За роки війни випустили чотири державні позики, з допомогою яких зібрали додатково 67 млрд руб. надходжень у державний бюджет. Сюди слід додати добровільні внески громадян. Усього за роки війни від населення у формі добровільних внесків було отримано 94,5 млрд руб., 130,7 кг золота, 13 кг платини, 9,5 т срібла, значну кількість коштовних виробів, облігацій та іноземної валюти.

3. Надходження за рахунок зміни структури витрат державного бюджету.

У найбільш напружений період війни майже 60 % фінансових ресурсів бюджету було спрямовано на фінансування оборони. У 1944 р. їх частка знизилася до 52,3 %, а в 1945 р. — до 42,9 %.

4. Зростання промислового потенціалу на Сході країни і його подальший розвиток

Розширювали можливості для збільшення засобів народного господарства. Зростала частка надходжень до державного бюджету з цього регіону.

5. Допомога з боку держав антигітлерівської коаліції (за ленд-лізом).

За угодою між США, Великою Британією і Канадою Радянському Союзові в період війни як допомогу надали озброєння, продовольство, обладнання на суму 9,8 млрд дол. США. Однак увесь імпорт у воєнні роки становив лише близько 4 % промислового виробництва СРСР за цей період.

До таких економічних джерел варто додати величезний ентузіазм і патріотизм населення. Головною продуктивною силою були жінки, частка яких у народному господарстві з 1940 до 1945 р. зросла з 39 до 56 %, у тому числі в промисловості — до 52 %. У 1942 р. на окупованій території залишилося 45 % довоєнного населення країни. Працездатне населення заміняли підлітки" пенсіонери, сільські жителі.

Матеріально-технічне забезпечення армії, що потребувало безперервного розширення військового виробництва й оновлення військової техніки, відбудова зруйнованого війною господарства найтісніше пов'язані з необхідністю національного зростання основних фондів як бази розширеного відтворення. В Україні, як і загалом у СРСР, обсяг капіталовкладень у роки війни постійно збільшувався: у 1943 р. він становив 25,9 млрд руб., у 1944 р. — 35,6 млрд, у 1945 р. — 42,9 млрд. Це дало змогу відновити обсяг основних фондів у 1945 р. ва 91 % порівняно з 1940 р. (в 1942 р. вони становили 63 % рівня 1940 р., у 1943 р. — 76, у 1944 р. — 87%).

Розширене відтворення здійснювалося у сфері матеріального і нематеріального виробництва. Внаслідок війни у 1942 р. фонд нематеріального виробництва у народному господарстві (житловий фонд, установи соціально-культурного і комунально-побутового призначення) знизився порівняно з довоєнним рівнем майже на 50 %. Перебазування на Схід великої кількості підприємств, значної чисельності робітників і членів їхніх сімей потребувало розширення, за тодішньою термінологією, невиробничих фондів. Особливо це питання гостро стояло стосовно окупованих територій України після їх визволення. Виділення з цією метою капіталовкладень, зусилля трудящих дали змогу не лише призупинити зменшення невиробничих фондів, а й поступово їх збільшити. У жодній з інших країн, котрі воювали, в період Другої світової війни майже не здійснювали житлового будівництва. У СРСР у 1942 р. спорудили 5,8 млн кв. м житлової площі, у 1943 р. — 10,5 млн, у 1944 р. — 15,7 млн, у 1945 р. — 15 млн кв. м, значна частина якого — будівництво на території України, котру найбільше зруйнували.

Значно гірші умови спостерігалися в сільському господарстві— знищили майже 100 тис. колгоспів і радгоспів, 2,6 тис. машинно-тракторних станцій. Працездатного населення нарахували майже в 1,5 разу менше порівняно з довоєнним рівнем. Енергооснащеність сільського господарства погіршилася майже на 40 %. Повністю або частково в СРСР зруйнували понад 70 тис. сіл, 28 тис. з яких в Україні, 30 % сільських жителів залишилися без домівок.

Отже, на відміну від промисловості та транспорту, які хоча й зазнали великих збитків, однак прискорено, в першочерговому порядку відбудовувалися вже в роки війни, становище в сільському господарстві було катастрофічним. Більшість населення країни перебувало на межі виживання. У 1946 р. унаслідок неврожаю і непомірного забирання із села продовольчих ресурсів (того року в Україні колгоспи зібрали зерна в 2,6 разу менше, ніж до війни, а плани хлібозаготівлі збільшили з 340 до 360 млн пудів), експортних поставок за кордон в Україні, Молдавії, областях Центрально-Чорноземної зони, Нижнього і частини Центрального Поволжя почався страшний голод, що охопив майже 100 млн осіб. Від голоду і хвороб протягом 1946—1948 рр. померло близько 2 млн осіб, з яких майже половина — в Україні (у 16 східних, а також в Ізмаїльській та Чернівецькій областях в 1946 р. померло майже282 тис, а в 1947 р. — понад 528тис. осіб). До літа 1947 р. лише в Україні зареєстрували майже 1 млн хворих на дистрофію.