Історія економічних вчень - Золотих І.Б. - 1. Дрібнобуржуазна економічна думка (економічний романтизм)

Класична школа тривалий час утримувала провідні позиції в економічній науці, але це не виключало можливості існування інших ідей і поглядів.

Початок XIX століття був не тільки періодом подальшого розвитку класичної політекономії, але ще й епохою становлення нових течій і напрямів в економічній думці. Крім того, промисловий переворот, що охопив у першій половині XIX століття багато країн Західної Європи, зумовив зародження різноманітної критики основоположних постулатів представників класичної політекономії. Цю критику правомірно співвіднести з такими трьома альтернативними класичній школі напрямами економічної думки, як:

- економічний романтизм (дрібнобуржуазна політекономія);

- утопічний соціалізм;

- німецька історична школа.

1. Дрібнобуржуазна економічна думка (економічний романтизм)

Жан-Шарль-Леонард Сімонд де Сісмонді (1773-1842) - видатний представник цього напряму економічної науки, французький економіст й історик швейцарського походження. Його основна праця "Нові основи політекономії" (1819 р.).

Він був першим, хто піддав критиці економічну систему капіталізму, виступав проти окремих положень класиків. Його критика тяжіє до здійснення реформ, які б забезпечили "затримку" розвитку капіталізму на стадії дрібнотоварного виробництва, оскільки на цій стадії відсутня експлуатація найманої праці.

Новизна і своєрідність ученого зводиться до таких положень:

- учений звертається, на відміну від класиків, до влади держави з метою "... зростання загальної розкоші й достатку, а не дотримання інтересів окремих осіб";

- Сісмонді критикує класиків за застосування в своїх дослідженнях методу наукової абстракції. Він дорікає послідовникам Сміта за те, що ті кинулися в абстракції, забуваючи про людину, у результаті цього політекономія здається відірваною від будь-якої практики;

- він заперечує знамениту концепцію Сміта про "економічну людину". На його думку, класики помилково вважають, що "інтерес кожного створює загальний інтерес". Насправді, за Сісмонді: "Благополуччя промисловця будується на розоренні його побратима";

- дослідник виступає проти об'єктивної необхідності науково-технічного прогресу (НТП) на благо всього суспільства. Він стверджує: "Хоча винахід машин, що збільшують сили людини, і є благодіянням, однак несправедливим розподілом прибутку, що доставляється ними, перетворює машини на кнут для бідняків";

- Сісмонді обґрунтовує використання в економічному аналізі не тільки каузального (причинного) методу, але і функціонального. Він переконаний, що в політекономії все пов'язано, все укладено в коло. Причина може стати наслідком і навпаки;

- крім того, на думку ученого, в економічному аналізі так само необхідно враховувати не тільки вплив економічних чинників, але і неекономічних: релігія, виховання, відчуття, честь, патріотизм тощо сприяють досягненню людьми мети в господарській діяльності.

П'єр Жозеф Прудон (1809-1865) - французький економіст і соціолог. Народився 15 січня у 1809 р. в передмісті міста Безансон на сході Франції. Його батько селянського походження працював на пивоварному заводі. З дитинства П'єру Прудону доводилося допомагати батькам. З 12 років він навчається в безансонському коледжі, при цьому був вимушений підробляти. Не маючи грошей на навчальну літературу, П'єр постійно відвідує міську бібліотеку, яка стала для нього джерелом самоосвіти. Матеріальні труднощі вимусили Прудона кинути навчання в коледжі й влаштуватися на роботу в друкарню.

У 1838 р. Безансонська академія присуджує йому трирічну стипендію як малозабезпеченому вченому-початківцю і Прудон переїжджає до Парижа. Там він вивчає твори Ж.-Б. Сея, С. Сісмонді, Т. Мальтуса, К. Сен-Сімона, ПІ. Фурьє та ін. У 1840 р. з'являється друком один із кращих його творів "Що таке власність?", у якому міститься його знаменита фраза "власність - це крадіжка". У 1846 р. Прудон видає черговий великий твір "Система економічних суперечностей, або Філософія убогості", а в липні 1847 р. К. Маркс опублікував у відповідь твір "Убогість філософії".

Прудон у визначенні предмета вивчення політекономії прагнув якомога найдалі дистанціюватися від класиків. На його думку, предметом вивчення політекономії не може бути сфера виробництва, оскільки у такому разі залишаються без уваги проблеми організації обміну і споживання, які і є предметом вивчення цієї науки.

Спільними позиціями в творчості П. Прудона і С. Сісмонді були такі положення:

- заперечення в економіці вільної конкуренції, при цьому Прудон уточнює: "йдеться ... не про знищення конкуренції, що так само неможливо, як знищення свободи; вся справа в тому, щоб знайти рівновагу, і я б охоче сказав навіть: регулювання конкуренції";

- висування в процесі аналізу господарського життя на перший план не економічних показників і чинників, а категорій добра, моралі, етики соціальної справедливості, які лежать в основі таких вищих благ людства, як рівність і свобода;

- невизнання основним методом економічного аналізу методу наукової абстракції, який, на думку Прудона, окрім причин і наслідків нічого не пояснює.

Історичне значення економічного романтизму Цей напрям економічної думки постмануфактурного періоду є якісно новим етапом в історії політекономії. Для обґрунтування вищесказаного можна навести такі аргументи:

- Сісмонді і Прудон змогли обґрунтувати численні докази про неспроможність смітівських концепцій про "економічну людину" і "невидиму руку" в умовах економічного лібералізму;

- їм належать аргументовані судження, які спростовують "закон Сея", заперечуючи який, вони з'ясували виникнення економічних криз тієї епохи і охарактеризували його не як випадкове явище, а як іманентну властивість ринкового господарства;

- економісти-романтики протиставили "класичній школі" концепцію соціально-економічних реформ, окремі положення яких не втратили своєї актуальності.

За словами відомих істориків економічної думки ПІ. Жіда і ПІ. Ріста, "Сісмонді був першим проповідником принципу державного втручання" і завдяки ньому "стає доречною соціальна політика". Вони переконані також у тому, що, закликаючи до державного втручання, родоначальник економічного романтизму дав підставу К. Марксу черпнути у нього ідею "про концентрацію майна у невеликої кількості власників і про збільшувану пролетаризацію робочих мас".

Такі відомі політекономи, як В.І. Відяпіна і Г.П. Журавльова розглядають С. Сісмонді як критика "ринкового економічного механізму" своєї епохи, як вченого, який "вважав, що політична економія покликана бути наукою про вдосконалення соціального механізму заради щастя людини".

У пропонованих реформах С. Сісмонді і П. Прудона домінує ідея про доцільність пошуку "середнього (не капіталістичного і не соціалістичного) шляху, на якому, виправляючи зловживання свободи, не пожертвували б своїми принципами, про неприйняття всіх форм авторитарного соціалізму заради індивідуальної свободи як двигуна економічної діяльності".