Історія економічних вчень - Золотих І.Б. - Частина V. Концепції державного регулювання економіки

Розділ 9. Інституціоналізм

1. Загальна характеристика інституціоналізму

Інституціоналізм виникає у 20-30-ті роки XX століття в СПІА. Саме тут у найбільш гострій формі виявилися проблеми, пов'язані із процесом переходу економіки вільної конкуренції до переважно монополістичної, у СПІА з'явився перший антимонопольний закон. Учені цієї країни створили теорії, які поклали початок новій течії економічної думки - інституціоналізму. Назва "інституціоналізм" походить від слова "institution", що означає "звичай, наставляння". Інститути - це первинні елементи рушійної сили суспільства, що розглядаються в історичному процесі розвитку. Серед інститутів виділяють: суспільні інститути - родина, держава, правові норми, монополія, конкуренція тощо; поняття суспільної психології - власність, кредит, дохід, податок, звичаї, традиції тощо.

Інституціоналізм - це альтернатива неокласичному напряму економічної теорії. Предметом свого аналізу інституціоналізм висуває не тільки економічні, але й неекономічні проблеми соціально-економічного розвитку в історичному аспекті. Крім того, інституціоналізм вивчає соціальний контроль суспільства над економікою. Представники інституціоналізму піддали сумніву основні положення класичної школи: раціоналізм економічного суб'єкта, автоматичне досягнення оптимального стану економічної системи, тотожність приватних і суспільних інтересів. При цьому вони вказали на низку недоліків ринкової економіки: показне споживання; усунення конкуренції, обмеження випуску товарів та ін. Вони стверджували, що необхідно встановити контроль суспільства над економікою.

Інституціоналізм має три напрями:

- соціально-психологічний - основоположник Торстен Веблен (1857-1929pp.);

- соціально-правовий інституціоналізм - засновник Джон Коммонс (1862-1945рр.);

- кон'юнктурно-статистичний (емпірико-прогностичний) інституціоналізм - засновник У. Мітчелл (1874-1948рр.).

2. Економічні учення основоположників інституціоналізму (Т. Веблена, Дж. Коммонса, У. Мітчелла)

Торстен Веблен - американський економіст, соціолог, закінчив університет у Єлі (СПІА). Головними роботами вченого є: "Теорія бездіяльного класу" (1899 р.), "Теорія ділового підприємництва" (1904 р.), "Інстинкт майстерності й рівень розвитку технології виробництва" (1914 р.).

Веблен поставив у центр свого дослідження не "раціональну", як у Сміта, а живу людину й спробував визначити, чим продиктована її поведінка на ринку. Веблен довів, що в ринковій економіці споживачі зазнають суспільного й психологічного тиску різних видів, що змушують приймати нерозумні рішення. На людину величезний вплив здійснює суспільна психологія: інстинкт наслідування, інстинкт самозбереження, схильність до суперництва, бездільної (бездіяльної) цікавості й т.п.

Таким чином, Веблен піддав сумніву положення А. Сміта про "економічну людину" (раціонального егоїста, що прагне до максимізації власної вигоди). На відміну від неокласиків, Веблен був переконаний, що людина не рахункова установка, яка миттєво оцінює корисність того або іншого блага з метою максимізації загального ефекту від використання наявного запасу ресурсів. Веблена з повним правом можна назвати засновником науки "Економічна соціологія".

Саме завдяки цьому вченому в економічній науці з'явилося поняття демонстративного споживання "ефект Веблена", суть якого у такому: товари для багатого класу цінуються, тому що володіння ними сприймається оточенням як успіх у житті. Середній клас суспільства прагне імітувати поведінку багатих, і попит на такі товари збільшується внаслідок людської заздрості. Веблен робить висновок, що ринкова економіка призводить до марнотратства, заздрісного порівняння, а не до дійсного прояву закону попиту.

У своїй технократичній теорії він виступає прихильником індустріалів (інженерів, робітників), яким протистоять фінансисти й банкіри. Перші сприяють ефективності виробництва й збільшенню багатства суспільства, а другі прагнуть до максимізації прибутку.

Таким чином, Веблен був технократом, прихильником індустріалів, супротивником бізнесменів і банкірів. На думку вченого, майбутнє за суспільством, звільненим від бізнесу й таким, що функціонує в інтересах усього соціуму.

Соціально-правовий (юридичний) інституціоналізм заснував Джон Коммонс (1862-1945) - професор Вінсконсінського університету, а також економічний і юридичний консультант Американської федерації праці. У роботі "Інституціональна економіка" (1924 р.) ним обговорювалися проблеми, спричинені посиленням "соціального конфлікту" через нечесну (монополістичну) конкуренцію підприємців. Учений вважав, що державні правові рішення здатні усунути протиріччя й конфлікти в суспільстві й перейти до стадії адміністративного капіталізму. Як відомо з історії економіки, юридичні аспекти "колективних дій" Дж. Коммонса й антимонопольні ідеї Т. Веблена знайшли реальне практичне застосування у 30-ті роки, у період президентства СІНА Фракліна Рузвельта.

Уеслі Клер Мітчелл (1874-1948) - послідовник й учень Тор-стена Веблена, засновник кон'юнктурно-статистичного (емпіріо-статистичного) інституціоналізму. Його цікавили циклічні явища в економіці. Він досліджував взаємозв'язок неекономічних факторів з економічними й намагався обґрунтувати концепцію безкризового циклу за допомогою різних варіантів державного втручання в економіку. Учений застосував методи статистики, які дозволили йому скласти перші прогнози економічного росту. Однак ці прогнози не передбачили економічної кризи 1929-1933 рр., що свідчило про недосконалість методологічної бази тих років. Але вони переконливо продемонстрували правильність основного положення інституціоналізму 30-х років про необхідність соціального контролю над економікою.

Таким чином, інституціоналізм є попередником кейнсіанської і неоліберальної концепції державного регулювання економіки, яка виникає у 30-ті роки XX століття.