Історія економічних вчень - Золотих І.Б. - 1. Історичні умови виникнення кейнсіанства

1. Історичні умови виникнення кейнсіанства

1. Світова економічна криза 1929-1933 охопила насамперед економіку США, а потім й інші промислово розвинені країни Західної Європи. До 1933 року промислове виробництво й національний дохід США знизився більш ніж на половину. Інвестиційна діяльність у роки кризи припинилася повністю.

Неокласична теорія кінця XIX - початку XX століття була не здатна дати рекомендації щодо виходу економіки із кризи, тому що вона займалася питаннями стійкого стану економіки на мікрорівні. Для вирішення цих проблем необхідно було звернутися до макроаналізу.

Починаючи з 30-х рр. XX століття спостерігається гостра боротьба економістів навколо питань втручання держави в ринкову економіку. Ці проблеми не втрачають своєї актуальності й у наші дні. Основний їхній зміст: якою мірою держава повинна втручатися в ринковий механізм.

Відтоді беруть початок теорії, які правомірно поділити на два напрями. Перший називають кейнсіанським, він спирається на учення Кейнса і його послідовників і рекомендує заходи державного регулювання економічних процесів.

Другий напрям називають неоліберальним як альтернативний напрям кейнсіанству. Отже, в економічній науці виникає два напрями з регулювання ринкової (капіталістичної) економіки: кейнсіанство й неолібералізм.

2. Теоретична система й економічна програма Дж. М. Кейнса

2. Джон Мейнард Кейнс (1883-1946рр.) - англійський економіст, відомий державний і політичний діяч.

Кейнс був сином відомого англійського економіста Джона Невілла Кейнса. Джон Кейнс здобув освіту в Кембриджському університеті. Там він вивчав математику й теорію імовірності, а вже потім зацікавився економікою.

Кейнс був учнем відомого вченого А. Маршалла, який у 1905 році писав Кейнсу-батькові: "Ваш син прекрасно працює в галузі економічної науки. Я сказав йому, що був би радий, якби він вирішив присвятити себе кар'єрі професійного економіста".

Кейнс був не тільки економістом, а й надзвичайно активною, різнобічно обдарованою людиною. Обіймав важливі державні пости, де необхідно було вирішувати внутрішні й зовнішні фінансові проблеми англійського уряду в період між двома світовими війнами.

З 1913 р. Джон Кейнс - секретар Королівського економічного суспільства, а потім член Королівської комісії з фінансового й грошового обігу в Індії. В 1919 році Джон Кейнс бере участь у Паризькій мирній конференції. З 1940 р. стає радником Британського казначейства. У той час він розробляє основи післявоєнних фінансових відносин між країнами. Ці положення були прийняті на Міжнародній Бреттон-Вудській конференції й згодом призвели до створення Міжнародного Валютного Фонду й Міжнародного Банку реконструкції та розвитку. На Заході Кейнс належить до числа трьох найбільших економістів усіх часів і народів (разом з А. Смітом і К. Марксом).

Головною науковою працею Кейнса стала книга "Загальна теорія зайнятості, відсотка й грошей" (1936 р.). За оцінками багатьох економістів "Загальна теорія..." стала поворотним пунктом в економічній науці XX століття й багато в чому визначила економічну політику країн і дотепер.

її головна ідея й новизна полягала в тому, що система ринкових відносин не є досконалою й саморегулювальною, і що тільки активне втручання держави в економіку може забезпечити максимально можливу зайнятість і економічний ріст.

Головним інструментом свого аналізу Кейнс використовував макроекономічні (тобто сукупні, агреговані, укрупнені) показники, такі як: національний дохід, потоки інвестицій і заощаджень, сукупний попит та сукупна пропозиція. Тому Кейнса вважають основоположником макроекономіки. Макроекономіка є самостійним розділом економічної теорії.

Новаторство Кейнса виявилося, по-перше, у перевазі макроекономічного аналізу над мікроекономічним підходом; по-друге, в обґрунтуванні концепції про "ефективний попит", тобто про потенційно можливий попит, який стимулюється державою.

Методологічний зв'язок учення Кейнса з концепцією меркантилізму

Дж. Кейнс не заперечував впливи меркантилістів на створену ним концепцію державного регулювання економіки. Його спільні з ними судження полягають у:

- прагненні збільшення маси грошей у країні (як засіб їх здешевлення і як наслідок - зниження ставок позикового відсотка й заохочення інвестицій у виробництво);

- схваленні росту цін (як способу, що стимулює розширення торгівлі й виробництва);

- визнанні того, що брак грошей є причиною безробіття;

- розумінні національного (державного) характеру економічної політики.