7.1. Німецька національна політична економія
У Німеччині XIX ст. розвиток економічної думки відбувався власним шляхом, що певною мірою пояснюється своєрідними умовами економічного і соціально-політичного розвитку країни. Сучасна індустрія створювалася тут за збереження сильних пережитків середньовічних аграрних відносин. На світових ринках панувала англійська індустрія, конкуренції з якою німецька промисловість витримати не могла. Звідси прагнення до митного захисту, державної підтримки.
Сформована у 40-50-ті роки XIX ст. так звана історична школа в економічній науці вирізнялася фетишизацією національної специфіки господарства різних країн і звеличуванням ролі державних інститутів. Попередником історичної школи був Фрідріх Ліст (1789-1846). Сутність його вчення добре передає назва головної праці - "Національна система політичної економії" (1841 р.). Ф. Ліст критикував англійську класичну школу за "космополітизм", який він вбачав у спробі створення універсальної економічної концепції, придатної для всіх країн і народів. За Ф. Лістом, кожна нація має свій шлях економічного розвитку, економіка окремих країн підпорядковується власним законам.
Ф. Ліст не був прибічником збереження відсталого, обплутаного феодальними пережитками німецького господарства. Виступаючи за індустріалізацію Німеччини, він сформулював теорію розвитку продуктивних сил. Добробут нації визначається не кількістю створеного товарного багатства, як стверджувала класична школа, а ступенем розвитку продуктивних сил. Здатність створювати багатство нескінченно важливіша за саме багатство. Вирішальна продуктивна сила - заводська промисловість. Але якщо А. Сміт і Д. Рікардо вважали продуктивною тільки працю в матеріальному виробництві, то Ф. Ліст вважав продуктивною будь-яку працю, яка прямо чи побічно сприяє створенню багатства. Тому до складу продуктивних сил він включає державні інститути, аж до поліції, систему освіти, науку, релігію, пресу.
Якщо англійська класична школа та інші економічні вчення зосереджували увагу на аналізі сучасного капіталістичного господарства, розглядаючи його як природний стан, то Ф. Ліст прокламував необхідність історичного підходу до економіки. У поступальному русі національної економіки він виділяв п'ять стадій: дикість, пастушачу стадію, землеробську, землеробно-мануфактурну і землеробно-ма-нуфактурно-комерційну. Досягнення останньої, вищої стадії, вимагає державного втручання, "виховного протекціонізму", що має на меті створення єдиного національного ринку, усунення внутрішніх бар'єрів і водночас захисту від придушення національного господарства більш розвинутими, більш могутніми продуктивними силами інших держав.
Основні ідеї Ф. Ліста набули розвитку в працях В. Рошера (1817-1894), Б. Гільдебранда (1812-1878) і К. Кніса (1821-1898), що склали ядро історичної школи.
Вільгельм Рошер стверджував, що природні відмінності країн, особливості окремих народів, що виявляються в їхніх здібностях, звичках, ступені розвитку і сформованих політичних інститутах, виключають можливість існування однотипних господарських систем у різних націй. Загальної для всього світу економічної теорії бути не може. Немає єдиної політичної економії, є безліч національних наук.
Бруно Гільдебранд протиставляв абстрактному методу класиків емпіричні дослідження, збирання статистичної й історичної інформації. Він запропонував трифазну схему економічного розвитку людства. Перша фаза - природне, або натуральне, господарство: обміну продуктів не було або він здійснювався без грошей. Друга фаза - грошове господарство: гроші стають необхідним посередником обміну. Третя фаза - кредитне господарство: гроші перестають відігравати роль посередника в обміні. Обмін відбувається без участі грошей, на основі кредиту. Господарство в третій фазі - це вищий тип господарства, тому що тут відкриваються всі можливості для активних людей: навіть не маючи капіталу, вони можуть завдяки кредиту стати підприємцями.
Карл Кніс зайшов у запереченні загальних економічних законів, мабуть, далі усіх своїх колег по історичній школі. Він відкидав саму можливість існування економічної теорії. Наука існує лише там, де є повторюваність досліджуваних явищ. Шляхи економічного розвитку народів настільки специфічні, що про повторюваність і мови бути не може. Економічні явища в принципі не доступні пізнанню. Можна тільки описати їх виникнення і розвиток та дати їм моральну оцінку. В економічній еволюції різних народів не можна знайти загальних законів - у кращому випадку можна говорити про аналогії.
Щодо тлумачення економічних категорій і механізмів історична школа не внесла нічого нового порівняно зі своїми попередниками. За винятком В. Рошера, її представники не виявляли інтересу до цієї проблематики. В. Рошер поділяв концепцію трьох факторів виробництва Ж.Б. Сея. При цьому В. Рошер застосовував до теорії факторів виробництва історичний підхід: у міру еволюції національної економіки вирішальна роль переходить від одного фактора до іншого (від природи до праці, а від праці до капіталу).
7.2. Економічні дослідження нової історичної школи
1. Чому представників історичної школи прийнято відносити до нетрадиційного напряму в економічній науці?
2. Які ідеї обґрунтовував Ф. Ліст у книзі "Національна система політичної економії"?
3. Чому на думку Ф. Ліста, універсальна концепція класиків не придатна для практичного використання? Обґрунтуйте свою думку
4. Що нового в розвиток теорії політичної економії вніс Ф. Ліст?
5. Дайте загальну характеристику нової історичної школи. В чому її заслуга?
6. Яку роль відводили представники нової історичної школи державі?
7. Яка сутність "етичного принципу" Г. Шмоллера?
8. Реформістський напрям суспільної перебудови Г. Шмоллера.