Історія економічних учень у запитаннях і відповідях - Мазурок П.П. - 1. Чому представників історичної школи прийнято відносити до нетрадиційного напряму в економічній науці?

Від традиційного напряму представників історичної школи відрізняють специфічні погляди на предмет і метод політичної економії, її проблематику. У них свої підходи до трактування основних економічних понять, до розуміння економічних законів.

"Історики" акцентують увагу на тому, що жодна суспільно-економічна форма не є цілком завершеною; вона постійно вдосконалюється, змінюється. Економічні теорії, що є узагальненням практики, також не варто абсолютизувати, вважати їх універсальними, такими, що відповідають умовам кожного національного господарства.

Положення та висновки класичної і неокласичної шкіл критикуються "істориками" за схематизм і невиправдані абстракції. Важливо враховувати умови, специфіку окремих країн, кожної епохи. Головне - історичні факти, що використовуються як аргументи, а не логічні міркування і схеми. Порівняльний метод в економічній науці - найбільш надійний і результативний інструмент вивчення економічної реальності.

Економічні закони не є універсальними і загальними категоріями. Бруно Гільдебранд (1812-1878) ставить під сумнів існування економічних законів, що обґрунтовуються класиками. Карл Кніс (1821-1898) вважав, що економічна наука здатна описувати виникнення і розвиток економічних процесів, але не в змозі дати адекватні їм узагальнення.

Представники молодої історичної школи (Густав Шмоллер (1838-1917); Адольф Вагнер (1835-1917)) не заперечували існування економічних законів, але зазначали, що відкрити закони за допомогою логічних обґрунтувань неможливо. Узагальнення теоретичного характеру мають спиратися на досвід, факти.

Історична школа розширила проблематику політичної економії. її представники висунули низку важливих положень, поклали початок економічної соціології, показали значення організації, норм права і моралі, активізували статистичні дослідження.

2. Які ідеї обґрунтовував Ф. Ліст у книзі "Національна система політичної економії"?

Ці ідеї можна звести до трьох основних положень.

Перше - теорія продуктивних сил. Основоположник історичної школи німецький економіст Фрідріх Ліст (1789- 1846) вважав, що зростання суспільного багатства досягається не через розрізнену, а через погоджену діяльність людей, які мають зберігати і примножувати досягнуте зусиллями попередніх поколінь. Справжнє багатство полягає в розвитку продуктивних сил, а не в кількості мінових цінностей.

Завдання політики - об'єднати людей, забезпечити економічне виховання нації. Це забезпечить піднесення продуктивних сил. Збільшення продуктивних сил "починається з окремої фабрики і потім поширюється до національної асоціації".

Друге - концепція економічного прогресу нації відповідно до вчення Ліста про стадії виробництва, що послідовно змінюються. Запропоновані ним стадії досить умовні: "стан дикості", "пастушачий побут", "землеробський", "землеробсько-ремісничий" стан. У підсумку нації переходять у заключну стадію, в якій гармонійно розвиваються сільське господарство, промисловість і торгівля.

Зміст "теорії стадій" полягає, зокрема, в тому, що кожній стадії має відповідати властива їй економічна політика, спрямована на піднесення виробництва, розвиток продуктивних сил нації. Ця теза спрямована проти універсальних рецептів класиків: їхня проповідь вільної торгівлі відповідала інтересам Англії, але суперечила нестаткам економічно незміцнілої, політично роздробленої в той час Німеччини.

Третє - обґрунтування активної економічної політики держави. Ліст писав, що не можна зрозуміти народне господарство як органічне ціле, якщо виключити з нього державне господарство. Народна економія стає національною економією лише тоді, коли держава охоплює цілу націю, наділену самостійністю, здатністю підтримувати стійкість і політичну рівновагу. Державна влада погоджує і спрямовує зусилля окремих ланок національного господарства в ім'я довгострокових, корінних інтересів нації.

Ліст вважається основоположником історичної школи, одним із розробників історичного методу в політичній економії.