Історія економічних учень у запитаннях і відповідях - Мазурок П.П. - 22. Які висновки можна зробити, виходячи з моделей загальної економічної рівноваги Л. Вальраса?

Модель швейцарського економіста, засновника лозаннської школи Леона Вальраса - замкнута математична модель, у якій всі учасники поділяються на дві групи: власників факторів виробництва (землі, праці, капіталу) і підприємців. Кожен учасник домагається максимуму корисності від тих факторів, якими він володіє. Проаналізовано умови і принципи рівноважного обміну між ними.

З моделі Вальраса випливають такі висновки.

1. Є взаємозв'язок і взаємозумовленість цін (регулюючого інструмента) не тільки на ринку товарів, а й на всіх інших ринках. Ціни на споживчі товари встановлюють взаємозв'язки і взаємодію з цінами на фактори виробництва, ціни на робочу силу - з урахуванням і під впливом цін на продукти тощо. Рівноважні ціни встановлюються в результаті взаємодії всіх ринків (ринку товарів, ринку праці" грошового ринку).

2. Математично доводиться можливість існування рівноважних цін одночасно і на всіх ринках. До цієї рівноваги "прагне" ринкова економіка. Але "ідеал" існує тільки в теорії. Повна рівновага всіх цін на всіх ринках існує як теоретична абстракція.

3. З теоретично досягнутої економічної "рівності" випливає висновок про відносну стійкість системи ринкових відносин. "Намацування" рівноважних цін відбувається на всіх ринках і в кінцевому підсумку приводить до рівноваги попиту та пропозиції на всіх ринках.

4. Рівновага в економіці не зводиться до рівноваги обміну, ринкової рівноваги. З теоретичної концепції Вальраса випливає принцип взаємозв'язку і взаємозалежності основних елементів ринкової економіки. Це вихідне положення для розуміння взаємозв'язку виробництва, споживання, доходів на макрорівні.

На теорію загальної економічної рівноваги спираються, досліджуючи динаміку економічного зростання, концепції загального добробуту, побудови системи міжгалузевих зв'язків.

23. Розкрийте зміст і практичну значимість "оптимуму Парето"

Що означає ефективне (оптимальне) використання ресурсів, яке забезпечує зростання добробуту в суспільстві у цілому?

Розглядаючи цю проблему, варто звернути увагу на такі аспекти.

Припустимо, що досягнуто максимум загального ефекту. Але загальний ефект (зростання виробництва, спорудження нових об'єктів) може дати виграш одним при програші інших. Досягнення ефекту в масштабі суспільства не означає, що від цього виграють усі члени суспільства. Скажімо, ефект від збільшення видобутку нафти відчують насамперед працівники нафтопромислів, а населення нафтоносного району програє в результаті погіршення екологічної обстановки. Спорудження нової дороги вимагає додаткових витрат, і збільшення податкового тягаря відчують навіть ті люди, що ніколи не скористаються цією дорогою.

Який критерій суспільної корисності? Що є передумовою досягнення оптимуму?

Проблема полягає в оптимальному розподілі економічних ресурсів і вироблених благ з метою досягнення найбільшої ефективності. Визначальний внесок у вирішення цієї проблеми зробив італійський економіст Вільфредо Парето (1848-1923). Його висновки охоплюють такі положення.

1. Критерієм оптимальності є не сумарна максимізація, а максимум користі для кожної окремої людини відповідно до наявних ресурсів і економічних можливостей.

2. Забезпечення економічної рівноваги - необхідна умова досягнення оптимуму. Оптимум означає, що досягнуто результат, відхилення від якого зумовлює збільшення вигоди для одних і зменшення вигоди для інших. Розподіл ресурсів у суспільстві стає оптимальним, якщо будь-яка зміна цього варіанта погіршує становище хоча б одного учасника економічної системи.

3. Збільшення виробництва одного блага, яке не спричинить зменшення виробництва якого-небудь іншого блага, прийнято називати оптимумом Парето.

На рис. 8.6 зображена крива споживчих можливостей МАГ.

Будь-яка точка на кривій (наприклад, А чи В) ефективна, за Парето. Рух по кривій означає поліпшення становища (ресурсів, витрат) одного споживача при погіршенні становища інших.

Точки всередині фігури 0МІУ розташовані нижче від кривої М.Ч. Всі точки всередині кривої характеризують неефективний розподіл ресурсів. Рух, наприклад, від точки/в бік кривої - всередині фігури ІЬР - означає поліпшення, за Парето.

Фактично є два критерії оптимальності. Перший належить до розподілу ресурсів (поліпшення корисності одного

Рис. 8.6. Ефективність, за Парето

зменшує корисність інших), другий - до виробництва (поліпшення корисності одного не зменшує корисності інших).

Якщо знайти оптимум на рівні фірми відносно нескладно, виходячи з мінімізації витрат і максимізації результату, то на рівні народного господарства слід ураховувати багато факторів, неоднозначність і різноманітність цілей.

Проблема полягає в тому, як визначити рівень добробуту не окремої людини, а суспільства в цілому. За Парето, оптимум досягається тоді, коли встановлюється рівновага на всіх ринках, у всіх секторах економіки. До цього оптимуму прагне ринковий конкурентний механізм.

Між економічним зростанням і розподілом ресурсів є суперечність. Переваги зростання розподіляються нерівномірно. Пріоритети, віддані одним галузям і регіонам, обмежують можливості інших. Тому державні програми мають знаходити засоби і методи здійснення прийнятих рішень.

Література

1. Австрийская школа в политической экономии: К. Менгер, Е. Бем-Баверк, Ф. Визер. - М.: Экономика, 1992.

2. Блауг М. Экономическая мысль в ретроспективе. - М., 1994.-Гл. 9-11,13.

3. Економічна енциклопедія: У 3 т. - К.: Академія; Т.: ТАНГ, 2001.

4. Історія економічних вчень: Підручник / Л.Я. Корнійчук, И.О. Татаренко та ін. - К., 2001. - Розд. IX.

5. Кларк Дж. Б. Распределение богатства. - М.: Экономика, 1992.

6. Ковальчук В.М., Сарай МІ. Економічна думка минулого ісьогодення: Навч. посіб. - Т., 2000. - Розд. УП. - Гл. 17-20.

7. Леоненко П.М.,ЮхименкоГи. Історія економічних учень. Навч. посіб. - К.: Знання-Прес, 2000. - Ч. ПІ. - Гл. 7-9.

8. Майбурд Е.М. Введение в историю экономической мысли. От пророков до профессоров. - М., 1996. - Гл. 23-26.

9. Маршалл А. Принципы политической экономии: В 3 т. - М.: Прогресс, 1988-1984.

10. Лигу А. Экономическая теория благосостояния: В 2 т. - М.: Прогресс, 1985.

11. Ядгоров Я.С. История экономических учений. - М., 1999. -Темы 12-14.