Історія західних політичних вчень - Романюк А.С. - 9.2. Аграрний популізм

Виникнення популізму дослідники пов'язують із формуванням і розвитком двох суспільно-політичних рухів: народництва у Росії та фермерського популізму в США наприкінці XIX ст. Попри суттєві конкретно-історичні особливості, в яких відбувалося їхнє зародження та розвиток, вони мали багато спільних характеристик.

По-перше, це подібна ідеологія, спрямована проти володарюючої еліти; по-друге, трактування селян/фермерів як "правдивого", не зіпсутого владою народу, який зберігав і розвивав традиційні народні цінності, й тільки на його основі можливе будівництво нового, правильно організованого суспільного життя.

У своїх поглядах народники поєднували критику феодалізму, капіталізму з ідеями слов'янофільства, утопічного соціалізму. їм була притаманна ідеалізація народу (простих людей) та громади як зразка/джерела правдивої демократії. Відповідно вони протиставляли народ корумпованій владній еліті.

Творцями ідеології народництва вважають А. Герцена та М. Чернишевського. Найвідоміша акція народників – "похід у народ" улітку 1874 p., коли сотні представників інтелігенції, передусім студенти вищих навчальних закладів, пішли до людей у села заради поширення освіти та пропаганди ідей аграрної народної революції. Народницький рух тривав протягом 70–90-х років XIX ст. Його школу пройшли такі знакові постаті тогочасної Росії, як П. Лавров, М. Бакунін, П. Ткачов, П. Кропоткін, Г. Плеханов та ін. Популістичний характер мала відроджена у 1876 р. як народницька організація "Земля і воля"^*56. Вона декларувала свої завдання: поділ землі між селянами, свободу всім підданим Росії, запровадження системи місцевого/локального самоврядування. Головним механізмом досягнення поставленої цілі проголошувалась збройна народна революція. В подальшому організація розкололась на терористичну і помірковану. На базі поміркованої частини в 1901 р. було створено Партію соціалістів-революціонерів (есерів).

*56: {В 1861 р. у Росії виникла таємна революційна організація "Земля і воля", яка проіснувала до 1864 р. Повторно вона була створена в 1876 р. і проіснувала до 1879 р. Саме друга організація перебувала на засадах народництва.}

Інтенсивні процеси індустріалізації у США в другій половині XIX ст. значною мірою були детерміновані й охоплювали розвиток залізничних доріг. Групи інтересу, пов'язані з залізницею, активно опиралися у лобіюванні своїх інтересів на дві головні політичні партії країни. З огляду на це у 80-х роках виникла ситуація, коли бізнесменам і політикам протистояла велика група громадян, переважно фермерів, які найбільше страждали від високих тарифів на залізниці. Це спровокувало формування руху своєрідного спротиву. За всіма ознаками цей рух набув популістичного характеру.

Одночасно логіка протестного руху зумовила утворення в 1891 р. нової Народної партії. Рух і партія зверталися до простого народу, зазвичай до фермерів, і вимагали обмеження влади економічної еліти, яка, за їхніми оцінками, повністю контролювала політичне життя країни. Під час президентських виборів 1892 р. кандидат від Народної партії отримав понад 8 % голосів виборців. Це був найбільший рівень підтримки цієї партії. Вже під час чергових президентських виборів у 1896 р. Народна партія об'єдналась із Демократичною, але їхній спільний кандидат програв. Після цього ця партія, разом з організованим нею популістичним рухом, зійшла з політичної сцени. Як зазначав Дж. Геринг, після електорального успіху Народної партії обидві головні партії почали активно використовувати популістичну риторику та аргументацію у своїх політичних кампаніях. Період 1896–1948 pp. в історії Демократичної партії він характеризує як "епоху популізму". На його думку, Республіканська партія почала широко застосовувати аргументацію та мову популізму лише в 20-х роках XX ст.^*57

*57: {Gerring J. Party Ideologies in America, 1828–1996 / J. Gerring. – Cambridge University Press, 1998. – P. 144, 196.}