Історія західних політичних вчень - Романюк А.С. - Глава 10. ПОЛІТИЧНІ ДОКТРИНИ ФЕМІНІЗМУ

10.1. Фемінізм "першої хвилі"

10.2. Фемінізм "другої хвилі"

10.3. Фемінізм "третьої хвилі"

Термін "фемінізм" походить від лат. femina – "жінка". Означає рухи, доктрини й ідеології, які у своїй діяльності зосереджені на питаннях правової, політичної та суспільної рівності жінок з чоловіками. Термін вперше використали у XIX ст. як медичний; лише у XX ст. його почали застосовувати для означення/характеристики низки питань, котрі стосувалися рівноправності та емансипації жінок. В основу фемінізму покладено переконання про одвічну нерівність жінок і чоловіків та твердження, що жінки є об'єктом постійної дискримінації. Виявленням цього в суспільстві був: маскулінізм (лат. masculinus – чоловічий) – природний характер чоловічої домінації в суспільстві, маніфестація переваг чоловіків над жінками в питаннях сексу та всіх суспільних сферах; патріархат – доктрина, згідно з якою домінація чоловіків у політичній владі є наслідком їхньої домінації в сімейних справах (відповідно нерівність між статями трактували як природний результат) та мізогінія (грец. rnisos – відраза та gyne – жінка) – ненависть до жінок, яка виявлялась у критичному сприйнятті всього, що було пов'язане з жінками.

На думку Джейн Менсбрідж та Сьюзан Окін, фемінізм складно трактувати як систематизовану теорію, радше це – певна політична позиція. Водночас вони зазначають, що висновки, які зробили прибічники фемінізму, дають змогу уявити багато положень політичної філософії в цілком іншому вигляді та контексті, внаслідок чого традиційні політичні поняття можуть набувати іншого, додаткового значення, що загалом дає підстави ґрунтовніше сприймати та розуміти суспільні явища й процеси.

Спільним для всіх напрямів фемінізму є прагнення покласти край систематичному вивищенню чоловіків над жінками. З цією метою вони намагаються з'ясувати та показати всі існуючі, актуальні форми, приклади такої домінації, щоби суспільство могло припинити цю дискримінацію.

Головні/ключові запитання в фемінізмі такі: Внаслідок яких причин у суспільстві виникла чоловіча домінація? Чому вона отримала загальний/універсальний характер? Які її наслідки для жінок і суспільства загалом? У цьому контексті фемінізм приділяє велику увагу особистісному досвіду кожної жінки і з цього досвіду виводить більшість своїх оцінок/суджень.

Отже, фемінізм іманентно детермінований бути плюралістичним, тому його складно уявити як єдину, цілісну конструкцію. Від моменту виникнення фемінізму в XIX ст. його представниці почали трактувати проблеми приватного, особистого життя як суспільні, політичні проблеми і вирішувати їх засобами політичної боротьби. Тому фемінізм, порівняно з іншими політичними ідеологіями та доктринами, найбільше вплинув на "стирання"/усунення різниці між публічною та приватною сферою. Додатковою властивістю фемінізму можна вважати твердження, що зміни не прийнятного для жінок становища можуть відбутися лише внаслідок свідомої, спільної діяльності самих жінок.

10.1. Фемінізм "першої ХВИЛІ"

У розвитку фемінізму протягом XX ст. можна виокремити такі етапи: перший – це продовження фемінізму "першої хвилі", який сформувався ще у XIX ст. і тривав до 20-х років XX ст. З 60-х років XX ст. бере початок фемінізм "другої хвилі", або неофемінізм. Багато дослідників уважають, що зі середини 90-х років починається третій етап – фемінізм "третьої хвилі".

Перший етап характеризувався передусім боротьбою за надання жінкам рівних з чоловіками виборчих прав, тому отримав назву "суфражистський рух" (англ. suffrage – право голосу). Він набув найбільшого поширення у США та Великій Британії. Своєрідним символом цього руху стала Суспільно-політична унія жінок WSPU (Woman's Social and Political Union), яка була створена в 1903 p. у Манчестері (Англія). Головне гасло організації: "Дії, а не слова!", символ – три кольори (рожевий, зелений і білий).

У 1905 р. парламент Британії відмовився надати жінкам виборчі права, з 1906 р. об'єднання почало застосовувати радикальні дії. У 1908 p. WSPU організувало найбільшу у Великій Британії маніфестацію жінок, у якій взяли участь 500 тис. осіб. В арсеналі протестних дій були: маніфестації, бійки з поліцією, спроби підпалити Вестмінстерське абатство. Жінки прив'язували себе до статуй, нищили твори мистецтва, були випадки голодування заарештованих суфражисток. Це змусило правлячу тоді Ліберальну партію прийняти в 1913 р. "Акт кота та миші" (The Cat and Mouse Act), який дозволяв примусово годувати і доправляти заарештованих голодувальниць додому з правом повторного арешту, коли їхнє здоров'я поліпшиться. Цей документ зумовив зростання суспільної підтримки суфражисток і одночасне значне падіння рівня підтримки Партії лібералів (на знак протесту партію залишив Б. Рассел).

У 1917 p. WSPU розпустили і на її ґрунті створили у 1918 р. Жіночу партію, яка розпалася у 1919 р. Вирішальний вплив на отримання суфражистками суспільної підтримки мало широке залучення жінок до праці під час Першої світової війни. У 1918 р. Британський парламент надав право голосу жінкам, котрим виповнилось 30 років, що володіли власними будинками; одруженим жінкам, які вели домашнє господарство; власницям, які одержували від свого господарства дохід не менше 5 фунтів, та випускницям вищих британських навчальних закладів. Однакове з чоловіками виборче право жінки отримали лише у 1928 р., а в США на підставі 19 поправки до Конституції – у 1920 р.

Уперше жінки здобули рівне з чоловіками виборче право в Новій Зеландії у 1893 р. (це було лише право брати участь у виборах – обирати). Згодом у Австралії в 1902 р. жінки мали право одночасно обирати та бути обраними. В Європі першою країною, яка надала жінкам виборчі права, була Фінляндія (1906 p.). Надалі отримання жінками виборчого права виглядало так: Австрія – 1918 p., Бельгія – 1948 p., Греція – 1952 p., Данія – 1915 p., Ірландія – 1918 p., Іспанія – 1931 p., Італія – 1945 p., Нідерланди – 1919 p., Німеччина – 1919 p., Норвегія – 1913 p., Португалія – 1931 p., Франція – 1944 p., Швейцарія – 1971 p., Швеція – 1921 р. Останніми серед європейських країн були Люксембург (1978) та Ліхтенштейн (1986). У державах, які утворились унаслідок падіння колоніалізму, жінки отримали рівні з чоловіками політичні права одночасно з проголошенням державної незалежності.

"У межах фемінізму "першої хвилі" визначимо два головні напрями: ліберальний і соціалістичний. Вимога рівних з чоловіками виборчих прав відповідала суті лібералізму. В контексті лібералізму позиціонувалися й інші вимоги феміністок: рівності з чоловіками щодо отримання освіти, особливо вищої; надання заміжнім жінкам права на власне майно, на працю; однакове трактування з чоловіками в питаннях розлучень і успадкування спільно набутого майна; отримання рівних з чоловіками прав на дітей у випадках розлучення тощо. По суті, в основу ліберального напряму фемінізму була покладена ліберальна концепція індивідуалізму.

Соціалістичний напрям фемінізму репрезентували Август Бебель (1840–1913), Клара Цеткін (1857–1933), Олександра Коллонтай (1872–1952). Август Бебель був автором популярної праці "Жінка і соціалізм" (1883), яку перекладено багатьма мовами. Він був переконаний, що неможливо досягти визволення людства без суспільної рівності статей. Рівність між жінками і чоловіками передбачав за умов запровадження соціалізму та використання досягнень науки і техніки.

Клара Цеткін – лідер німецької соціал-демократії, одна зі засновниць Комуністичної партії Німеччини. В межах революційної діяльності брала активну участь у боротьбі німецьких жінок за рівні права з чоловіками. В 1891–1917 pp. редагувала газету німецької соціал-демократії для жінок "Рівність", а з 1907 р. очолювала жіночу секцію Соціал-демократичної партії Німеччини, яка стала найпотужнішою серед європейських партій. Вона вважається автором ідеї святкування 8 березня як Міжнародного жіночого дня (1911). Олександра Коллонтай – російська та радянська політична діячка, була ініціатором створення і керівником з 1920 р. жіночого підрозділу ЦК РКП(б), мета якого – досягти рівних прав жінок і чоловіків, подолати неосвіченість жінок. Була першою в історії жінкою-диплома-том. У своїх промовах та публікаціях активно піднімала питання цивільного шлюбу, усунення перешкод для отримання жінками розлучень, перегляду традиційних норм сексуальних взаємовідносин.

Варто зазначити, що в фемінізмі "першої хвилі" у США оформився додатковий поділ, заснований на расовому ґрунті. Це пов'язано з тим, що перші американські суфражистки здебільшого були білими жінками і належали до заможних верств або до середнього класу. Проблеми, які вони порушили, стосувалися всіх жінок. Крім того, темношкірі американки до вже сформульованих питань додали багато аспектів, що стосувалися інших форм дискримінації. Це зумовило появу окремих структур для білих і темношкірих жінок. Особливо це стало помітним після надання у 1920 р. жінкам рівних з чоловіками виборчих прав, коли значна частина чорношкірих жінок та чоловіків і надалі були позбавлені цього права в цілому ряді штатів.

Боротьба за отримання виборчих прав стала великою спільною метою жінок з різних країн, що сприяло налагодженню співпраці між жіночими національними структурами/ініціативами: у 1904 р. було створено міжнародну організацію суфражисток – Міжнародний альянс жінок, а у 1910 р. – Всесвітню раду католицьких жіночих організацій. Вони вірили самі й переконували інших, що отримання рівних з чоловіками виборчих прав призведе до ліквідації нерівності між чоловіками та жінками. Після прийняття рішень щодо надання жінкам рівного з чоловіками виборчого права не відбулося подолання всієї сукупності інших нерівностей між статями. Усвідомлення цього виявилось у відчутному падінні рівня жіночого руху в усьому світі.