Історія політичних та економічних вчень - Любохинець Л.С. - Тема 5. КЛАСИЧНА ШКОЛА ПОЛІТИЧНОЇ ЕКОНОМІЇ ТА ПОЛІТИКО-ПРАВОВІ ВЧЕННЯ ЗАХІДНОЄВРОПЕЙСЬКОГО ПРОСВІТНИЦТВА

5.1. Зародження класичної політичної економії в Англії та Франції. Економічні погляди У. Петті та П. Буагільбера

Класична політична економія зародилась в Англії у період розвитку капіталізму. У результаті першого і другого промислових переворотів розвивається виробництвом, воно отримує товарний характер. Розвиваються товарно-грошові відносини і розповсюджуються на всі сфери господарської діяльності. У політичному житті з'являється парламентаризм, але в більшості європейських держав зміцнилося панування абсолютних монархій. З'явилися банкіри, фінансисти. Виникла економічна концепція, яка формувала економічну політику держави (табл. 5.1, 5.2).

Таблиця 5.1 ВІДМІННОСТІ КЛАСИЧНОЇ ПОЛІТЕКОНОМІЇ ВІД ШКОЛИ МЕРКАНТИЛІЗМУ

Предметом дослідження виступають закономірності зростання дохідності у сфері виробництва.

Уільям Петті (1623-1687) - основоположник ранньої класичної політичної економії в Англії. Його праці "Трактат про податки і збори" (1662), "Слово мудри" (1664), "Політична анатомія Ірландії" (1672), "Політична арифметика" (1676), "Різне про гроші" (1682).

Предметом дослідження політекономії вважає зростання багатства у сфері матеріального виробництва, сфера обігу, на його думку, забезпечує розподіл багатства. У. Петті є засновником трудової теорії вартості, він перший в Європі дійшов висновку, що джерелом вартості є праця. Вартість У. Петті називає "Природною ціною", це праця, витрачена на виробництво золота та срібла. Земля поряд з працею є джерелом вартості, яка визначається заробітною платою. Остання становить ціну праці й залежить від об'єктивних чинників, а не суб'єктивних рішень підприємця чи влади.

Прибуток, у розумінні У. Петті, - це та частина продукту, яка залишається після відрахування заробітної плати й витрат на насіння, тобто прибуток зводився до ренти. Рента також є продуктом праці. її величина - це різниця між вартістю сільськогосподарських продуктів і витратами виробництва, до яких він відносить заробітну плату й витрати на насіння. У. Петті вперше запровадив поняття диференційної земельної ренти, причини існування якої вбачав в різній родючості і місцезнаходженні землі. Позичковий відсоток - це дохід, похідний від земельної ренти. Петті називає його "грошовою рентою".

Таблиця 5.2. ХАРАКТЕРНІ РИСИ КЛАСИЧНОЇ ПОЛІТИЧНОЇ ЕКОНОМІЇ

Заслугою Петті є те, що він перший виділив категорію національного доходу і здійснив його розрахунки. Національний дохід, на його думку, створюється і у сфері матеріального виробництва і у сфері послуг. Західні економісти високо оцінили це відкриття в економічній теорії, зокрема И. Шумпетер, дав високу оцінку праці "Політична арифметика", у якій дається визначення національного доходу, та його розрахунки. Пізніше, в 30-40-х роках XX ст. розрахунки У. Петті лягли в основу системи національних рахунків.

Засновником ранньої класичної політекономії у Франції був П'єр Буагільбер (1646-1714). Будучи міністром, Буагільбер штучно тримав низькими ціни на хліб. Тим самим він хотів підтримувати невисокою заробітну плату, щоб полегшити розвиток вітчизняної промисловості. Він виступає з гострою критикою меркантилізму, і доводить, що джерелом багатства є не обіг, а виробництво, зокрема сільське господарство. Буагільбер вимагає від уряду підтримки сільського господарства.

Економічні погляди Буагільбера висвітлені у працях "Докладний опис становища Франції..." (1696), "Роздрібна торгівля Франції" (1699), "Міркування про природу багатства, грошей, і податків" (1707). У своїх працях Буагільбер запропонував систему реформування економічної політики.

"Система" Буагільбера є серією реформ буржуазно-демократичного характеру. При цьому Буагільбер виступає не стільки як виразник інтересів міської буржуазії, скільки як захисник селянства. "Система" Буагільбера є серією реформ буржуазно-демократичного характеру. При цьому Буагільбер виступає не стільки як виразник інтересів міської буржуазії, скільки як захисник селянства. "Система" складалася із трьох основних напрямів:

по-перше, Буагільбер вважав за необхідне провести велику податкову реформу, замінивши регресивну систему на прогресивним, або пропорційним оподаткуванням;

по-друге, він пропонував звільнити внутрішню торгівлю від обмежень, що викличе розширення внутрішнього ринку, зростання поділу праці, посилення обігу товарів і грошей;

по-третє, французький економіст вимагав ввести вільний ринок зерна і не стримувати природне підвищення цін на нього, тобто економіка буде краще розвиватися в умовах вільної конкуренції.

У своїх працях П Буагільбер приділяв найбільше уваги проблемам розвитку сільськогосподарського виробництва, в якому вбачав основу економічного зростання і багатства держави.

Внесок Буагільбера в розвиток економічної науки:

- його твори стали теоретико-методологічною основою формування "французької школи" наукової політичної економії;

- обгрунтував трудову теорію вартості через аналіз механізму мінових відносин між товарами на ринку з урахуванням кількості затраченої праці або робочого часу;

- найважливішою умовою економічної рівноваги і прогресу Буагільбер визначав пропорційні, або нормальні ціни, тобто ціни, які забезпечують покриття витрат виробництва і певний прибуток, чистий дохід;

- Буагільбер вважав, що за допомогою вільної конкуренції встановлюються правильні пропорції у розподілі праці між галузями виробництва;

- розрізняв "істину вартість", в основі якої є кількість затраченої праці, і ринкову ціну, яка відхиляється від вартості внаслідок обігу грошей, що опосередковують обмін товарів;

- на противагу меркантилістам, які багатство ототожнювали тільки з грошима, Буагільбер доводить, що справжнє багатство нації - це різні корисні речі, а саме, продукти землеробства. Головним джерелом багатства є праця (табл.5.3.).

Таблиця 5.3. РОЗБІЖНОСТІ ПОГЛЯДІВ ПРЕДСТАВНИКІВ АНГЛІЙСЬКОЇ ТА ФРАНЦУЗЬКОЇ ПОЛІТИЧНОЇ ЕКОНОМІЇ