Історія політичних та економічних вчень - Любохинець Л.С. - 5.2. Критика меркантилізму та захист сільського господарства в працях Р.Кантільона

Послідовником Буагільбера став Річард Кантільон (1680-1734) -

ірландець за походженням, але більшу частину свого життя прожив у Франції. Його працю "Очерк про природу торгівлі" (1755) вважають першою спробою систематизувати економічну теорію. Основним науковим підходом Кантільйон вважав метод наукової абстракції. Ключовими елементами його системи були:

- розмежування натурального, обмінного та грошового господарства;

- за теорією Кантільона виробництво спрямоване на задоволення потреб;

- виділення теорії "внутрішньої цінності" благ наряду і на відміну від теорії ринкової ціни;

- структуризація суспільства на класи: земельних власників, найманих робітників, підприємців.

Аналітична структура "Очерка про природу торгівлі" будується на переході від простого до складного. Цей процес включає чотири стадії:

1) економіка є натуральним господарством, яким керує один господар;

2) економіка, яка базується на натуральному (бартерному) обміні;

3) перехід реальної економіки до грошової при посередництві грошей;

4) вводиться фактор зовнішнього ринку, таким чином закрита економіка стає відкритою.

Ідеї Кантільона дали поштовх до створення першої наукової школи економічної думки - школи фізіократів.

5.3. Держава і право у вченнях мислителів Нового часу

Умови формування нового мислення щодо суті держави та права:

1. Буржуазні революції останній третині XVI - на початку XVII ст. у західноєвропейських країнах.

2. Розвиток мануфактурного виробництва, яке прийшло на зміну ремеслам.

3. Новий спосіб виробництва сприяв поділу праці, зростанню її продуктивності, пошуку способів раціоналізації виробничих процесів, стимулював розвиток суспільних і природничих наук.

4. У боротьбі між емпіризмом і раціоналізмом подальшого розвитку набула філософія, формувалися підвалини буржуазної правової свідомості.

Першу спробу з'ясувати сутність і призначення права й держави за нових умов зробив голландський юрист і громадський діяч Гуго де Грот Гроцій (1583-1645) у праці "Про право війни і миру. Три книги, в яких пояснюється природне право і право народів, а також принципи публічного права". На думку мислителя, право - це сума соціальних норм. Основою, витоками права є прагнення індивідів до спокійного спілкування з іншими.

В основі виникнення держави, на думку Г. Гроція, є суспільний договір (договірна теорія походження держави). Держава - це досконала угода вільних від природи людей, укладена заради додержання права і спільного інтересу. Держава виконує владні функції за допомогою політичних інститутів.

Г. Гроцій проводив чітку межу між природним правом і правом, установленим волею. Право, що встановлюється волею людей, має відповідати вимогам природного права. Тільки в цьому випадку воно буде спрямоване на захист або відновлення справедливості.

Від категорії "право" Г. Гроцій відрізняв категорію "закон". Останній, на його думку, - це засіб, за допомогою якого здійснюється право, він силою примушує людей дотримуватися норм права. Ця сила уособлена в державі.

У державі панує громадянська влада, яка є верховною і суверенною. Держава здійснює владні функції з допомогою політичних інститутів. Г. Гроцій обстоював ідею мирного співіснування народів, зауважуючи, що основою їхніх відносин мають бути виключно право і справедливість, виконання договорів.

Видатним фундатором державно-правових учень нового часу був англійський мислитель Томас Гоббс (1588-1679). Проблеми державності, права, законності, миру і порядку досліджувались ним у працях "Філософські засади вчення про громадянина", "Левіафан, або Матерія, форма і влада держави церковної та громадянської".

Гоббс розглядав три моменти становлення політичного організму: природний стан - перехід до держави - державний стан.

У природному стані, зазначав Гоббс, немає загальної влади, немає законів і, відповідно, немає справедливості. У цьому стані немає власності, кожен має право на все, у тому числі й на життя іншої людини. У природному стані точиться "війна всіх проти всіх".

Аналізуючи й конструюючи систему державності, Гоббс зупинився на тому, в який спосіб примиряються в державі страх і свобода, свобода й необхідність. Держави не вічні. Вони ослаблюються й занепадають, але не внаслідок дії об'єктивно-історичних чинників, а через недосконалість їхніх законів, недостатність абсолютної влади, приватних суджень про добро і зло.

Абсолютна влада, підкреслював Гоббс, грунтується на принципах розуму. Досі створювалися недосконалі держави, принципи розуму зроблять існування держав довговічнішим.

Гоббс пропонував проект держави, яка є: засобом приборкання пристрастей у досягненні мирного стану (перший ступінь); засобом сходження до Царства Божого через спокуту, розкаяння, хрещення, спасіння (другий ступінь).

Гоббсівська державно-правова концепція значною мірою вплинула на нідерландського мислителя Баруха (Бенедикта) Спінозу (1632-1677). У своєму "Богословсько-політичному трактаті" Спіноза обстоював тезу, що людина насамперед залежить від закону "природної необхідності", що випливає з самої природи. Але, крім цього, вона залежить і від законів, що встановлені волею самих людей для безпечного та зручного життя.

Спіноза зазначав, що перший ("божественний") закон має на меті лише найвище благо, а інший ("людський") - це спосіб життя, він слугує збереженню держави.

На думку Спінози, право верховної влади є нічим іншим, як природним правом, що визначається могутністю народу, а не кожної особи окремо. Волю держави необхідно вважати "волею всіх", а рішення держави має визнаватися як рішення кожного.

Держава виникає на основі суспільного договору через необхідність влади і законів стримувати пристрасті людей. Як і Т. Гоббс, Б. Спіноза був апологетом сильної державної влади. Але, на відміну від свого попередника, він заперечував втручання верховної влади в особисте життя людей і накидання законів їхній совісті, свободу якої він усебічно обстоював. Свобода, на його думку, найкраще забезпечується демократичною формою правління. Тому найкращою державною формою організації суспільства, яка б унеможливлювала повне підкорення особи верховній владі, є демократія у формі республіки. Ця форма найбільш наближена до свободи вже з тієї причини, що джерелом влади в демократичній республіці є народ, незалежно від того, в чиїх руках зосереджена верховна влада. А оскільки народ є джерелом влади, то він має найбільше можливостей на та власну безпеку і реалізацію потреби свободи.

Чільне місце серед авторів державно-правових концепцій того часу посідав англійський філософ Джон Локк (1632-1704). У відомому творі "Два трактати про державне правління" він одним із перших розробив концепцію поділу влади. Локк переконаний у необхідності поділу влади на законодавчу, виконавчу й федеративну. Законодавча -це влада, котра має право вказувати, як повинна застосовуватися сила держави для збереження співтовариства та його членів. Виконавча влада підпорядкована парламенту. В разі необхідності парламент у змозі її замінити. Федеративна влада є органом, який обстоює інтереси держави в міждержавних стосунках. їй належить право вирішення питань щодо війни, миру, союзів і договорів з іноземними державами та окремими іноземцями. Федеративна влада знаходиться в руках парламенту, але реальне виконання цієї функції - справа уряду.

На думку Дж. Локка, поділ влади - необхідна умова забезпечення свободи, тобто умов для реалізації індивідом своїх природних прав. Ідею мислителя про поділ влади підтримали багато хто з представників Просвітництва.

Він погоджувався з тим, що в додержавному стані панував природний закон. У природному стані всі люди рівні і незалежні, а тому мають однакові права і обов'язки.

Розглядаючи співвідношення свободи і права, природного і громадянського права, Локк відкидав твердження Гоббса, що це протилежні, несумісні явища. Він зауважував, що метою закону є не знищення чи обмеження свободи, а навпаки - її збереження й розширення. Свобода людей за умов існування системи правління полягає в тому, щоб жити згідно з приписами законів, загальних для кожного і встановлених законодавчою владою.

Локк визначає наступні форми правління: демократія - коли суспільство створює закони та призначає для виконання цих законів посадових осіб; олігархія - коли суспільство передає законодавчу владу до рук кількох осіб та їхніх спадкоємців або послідовників; монархія - коли влада передається в руки однієї особи. Суспільство в разі потреби може встановлювати складні та змішані форми правління.

Автором оригінальної державно-правової концепції був англійський представник нового часу Девід Юм (1711-1776). Основні праці: "Трактат про природу людини", восьмитомна "Історія Англії", "Есе на суспільно-політичні, морально-естетичні та економічні теми".

Він будував свою теорію виходячи з почуттів. Розрізняв природні та штучні почуття. До першої групи він відносив любов, ненависть, співчуття тощо, тобто природні реакції людини; до другої - штучні почуття.

Юм визначив джерела виникнення власності - це право:

а) володіння;

б) першого захоплення;

в) давності;

г) приросту і спадку;

д) і продукт власної праці.

Мислитель обстоював тезу, що держава є органом примусу та охорони приватної влади, а суспільство - продуктом власності. Себто Д. Юм у своїй теорії розрізняв такі категорії, як держава й суспільство. Суспільство, на думку Д. Юма, виникло як наслідок розростання сімей і є продуктом власності.

Держава є органом примусу та охорони власності. її невід'ємний атрибут - політична влада.

У 1766 році Юм і Тюрго (у листуванні) обговорюють ринковий механізм вільної конкуренції, який пізніше отримав назву "модель вільної конкуренції" або "модель встановлення середньої норми прибутку". Тут йдеться про можливості вільного переливу капіталів між галузями і вільною конкуренцією між ними (при відсутності системи монополій), норма прибутку на капітал у всіх галузях виробництва і торгівлі завжди буде прагнути до єдиного "середнього" рівня, скрізь пропозиція задовольнятиме попит. У цілому на ринку товарів буде стільки, скільки потрібно, не більше і не менше. Так повинен діяти природний порядок.