Історія політичних та економічних вчень - Любохинець Л.С. - 6.1. Історичні умови виникнення пізньої класичної політичної економії на межі XVIII-XIX ст.

6.1. Історичні умови виникнення пізньої класичної політичної економії на межі XVIII-XIX ст.

Ідеї класичної політичної економії швидко розповсюджувалися в різних країнах. Найбільше поширення вони знайшли в Англії і Франції - країнах, де у першій третині XIX ст. завершився промисловий переворот, а буржуазія стала пануючим класом.

Прийшовши до влади, буржуазія вдалася до прийняття антиробітничих законів, що викликало масовий протест з боку найманих робітників і загострило суперечності між найманою працею і підприємцями. У 30-х pp. XIX ст. класовий антагонізм переріс у відкриті повстання ткачів у Франції, привів до виникнення організованого робітничого руху в Англії у формі чартизму.

У 1825 р. розгорнулась перша в історії світова криза надвиробництва, яка породила масове безробіття і значне погіршення становища трудящих мас. Склалась нова економічна і політична ситуація, яка засвідчила, що механізм функціонування ринкової економіки значно складніший, ніж це уявлялось Смітом і Рікардо.

Усе це викликало появу нових поглядів на розвиток реальних економічних процесів, які не завжди або й зовсім не відповідали основним постулатам класичної політичної економії. Уже в середині XIX ст. не залишилося жодної ідеї Сміта, яка б не була переглянута, модифікована або й спростована.

У 20-40-х pp. XIX ст. в англійській політичній економії провідне місце займала рікардіанська школа - течія послідовників Д.Рікардо. Вони систематизували і конкретизували вчення Д. Рікардо, а згодом утворили окремий напрям класичної політичної економії, намагаючись поєднати теорію трудової теорії вартості Рікардо з теорією витрат виробництва Ж.-Б. Сея і Т. Мальтуса. Це насамперед стосується Дж. Мілля, Дж. Мак-Куллоха, Р. Торренса, Дж.С. Мілля. З цього розпочалось розкладення рікардіанської школи.

Водночас в 30-40-х pp. XIX ст. з'явились і відверті критики вчення класичної політичної економії, які заперечували справедливість основних її висновків. Це були насамперед британський економіст Н. Сенюр, Ф. Бастіа із Франції, Г.Ч. Кері в СІНА, представники історичної школи в Німеччині .

6.2. Розвиток ідей класичної школи у Франції. Ж.-Б. Сей

Жан-Батист Сей (1767-1832) - народився в сім'ї ліонського купця, фабрикант, завідуючий кафедрою політекономії Паризького університету. Його головні праці: "Трактат політичної економії" (1803) та "Повний курс політичної економії" (1828).

Пояснюючи погляди Сміта на предмет і метод політичної економії, Сей у чіткій формі виклав своє їх бачення. За визначенням Сея, політична економія - наука виключно про спонтанний (самочинний, об'єктивний) економічний устрій, "про закони, які управляють багатствами", є простим викладом способу, за яким "утворюється, розподіляється і споживається багатство". Тому економічну науку, за переконанням Сея, потрібно відділити від політики і статистики. У Сея політична економія - наука чисто теоретична і описова.

Економічні закони, у тлумаченні Сея, подібні до законів фізичних - їх не встановлюють, а відкривають, їх не творять люди, вони випливають із природи речей, управляють законодавцями і державами не знають державних кордонів.

Сей завершив критику поглядів фізіократів на продуктивну працю розпочату ще А. Смітом. На відміну від А. Сміта, він вважав продуктивною і працю у сфері послуг. Отже, будь-яку корисну працю Сей трактував продуктивною. Виробляти, міркував французький економіст, означає просто створювати корисності, збільшувати здатність речового продукту чи послуг задовольняти людські запити і потреби.

Цими положеннями Сей започаткував теорію корисності, згідно якої виробництво створює корисність, а остання надає предметам цінність. Він знаходився біля витоків теорії спадної корисності - одного із основоположних економічних законів.

У своїх працях він аналізував і систематизував погляди А. Сміта, а також висунув дві головні ідеї:

а) закон Сея, суть якого полягає в тому, що сукупний попит породжує сукупну пропозицію; цей закон називають ще теорією ринків;

б) теорія трьох факторів виробництва (праця, капітал і земля), які Сей називав продуктивними послугами.

Головною діючою особою економічного розвитку Сей проголосив підприємця - персонаж, який з того часу зайняв гідне місце в теоретичних дослідженнях. Підприємець, на думку Сея, - це активний, освічений, талановитий винахідник, прогресивний землероб чи смілива ділова людина, яка готова йти на ризик заради зростання багатства.

Закон Ж.-Б.Сея започаткував макроекономічний аналіз в економічній теорії.

6.2. Розвиток ідей класичної школи у Франції. Ж.-Б. Сей
6.3. Економічні погляди Т. Мальтуса
Теорія реалізації
6.4. Критика ідей класичної політекономії у працях Н. Сеніора, Ф. Бастіа, Г. Кері
6.5. Доктрина соціальних реформ Дж.С. Мілля та Дж.Р. Мак-Куллоха
6.6. Ідеї реформізму в пізній класичній політекономії С.Сісмонді. Економічне та правове вчення П.Ж. Прудона
Тема 7. СОЦІАЛІСТИЧНА ЕКОНОМІЧНА ТЕОРІЯ ТА ЇЇ ЕВОЛЮЦІЯ
7.1. Економічні ідеї раннього утопічного соціалізму
7.2. Економічні ідеї пізнього утопічного соціалізму
7.3. Революційно-демократичний напрям в економічній думці. Економічні концепції ліберального народництва
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2020
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru