Історія політичних та економічних вчень - Любохинець Л.С. - 6.2. Розвиток ідей класичної школи у Франції. Ж.-Б. Сей

6.1. Історичні умови виникнення пізньої класичної політичної економії на межі XVIII-XIX ст.

Ідеї класичної політичної економії швидко розповсюджувалися в різних країнах. Найбільше поширення вони знайшли в Англії і Франції - країнах, де у першій третині XIX ст. завершився промисловий переворот, а буржуазія стала пануючим класом.

Прийшовши до влади, буржуазія вдалася до прийняття антиробітничих законів, що викликало масовий протест з боку найманих робітників і загострило суперечності між найманою працею і підприємцями. У 30-х pp. XIX ст. класовий антагонізм переріс у відкриті повстання ткачів у Франції, привів до виникнення організованого робітничого руху в Англії у формі чартизму.

У 1825 р. розгорнулась перша в історії світова криза надвиробництва, яка породила масове безробіття і значне погіршення становища трудящих мас. Склалась нова економічна і політична ситуація, яка засвідчила, що механізм функціонування ринкової економіки значно складніший, ніж це уявлялось Смітом і Рікардо.

Усе це викликало появу нових поглядів на розвиток реальних економічних процесів, які не завжди або й зовсім не відповідали основним постулатам класичної політичної економії. Уже в середині XIX ст. не залишилося жодної ідеї Сміта, яка б не була переглянута, модифікована або й спростована.

У 20-40-х pp. XIX ст. в англійській політичній економії провідне місце займала рікардіанська школа - течія послідовників Д.Рікардо. Вони систематизували і конкретизували вчення Д. Рікардо, а згодом утворили окремий напрям класичної політичної економії, намагаючись поєднати теорію трудової теорії вартості Рікардо з теорією витрат виробництва Ж.-Б. Сея і Т. Мальтуса. Це насамперед стосується Дж. Мілля, Дж. Мак-Куллоха, Р. Торренса, Дж.С. Мілля. З цього розпочалось розкладення рікардіанської школи.

Водночас в 30-40-х pp. XIX ст. з'явились і відверті критики вчення класичної політичної економії, які заперечували справедливість основних її висновків. Це були насамперед британський економіст Н. Сенюр, Ф. Бастіа із Франції, Г.Ч. Кері в СІНА, представники історичної школи в Німеччині .

6.2. Розвиток ідей класичної школи у Франції. Ж.-Б. Сей

Жан-Батист Сей (1767-1832) - народився в сім'ї ліонського купця, фабрикант, завідуючий кафедрою політекономії Паризького університету. Його головні праці: "Трактат політичної економії" (1803) та "Повний курс політичної економії" (1828).

Пояснюючи погляди Сміта на предмет і метод політичної економії, Сей у чіткій формі виклав своє їх бачення. За визначенням Сея, політична економія - наука виключно про спонтанний (самочинний, об'єктивний) економічний устрій, "про закони, які управляють багатствами", є простим викладом способу, за яким "утворюється, розподіляється і споживається багатство". Тому економічну науку, за переконанням Сея, потрібно відділити від політики і статистики. У Сея політична економія - наука чисто теоретична і описова.

Економічні закони, у тлумаченні Сея, подібні до законів фізичних - їх не встановлюють, а відкривають, їх не творять люди, вони випливають із природи речей, управляють законодавцями і державами не знають державних кордонів.

Сей завершив критику поглядів фізіократів на продуктивну працю розпочату ще А. Смітом. На відміну від А. Сміта, він вважав продуктивною і працю у сфері послуг. Отже, будь-яку корисну працю Сей трактував продуктивною. Виробляти, міркував французький економіст, означає просто створювати корисності, збільшувати здатність речового продукту чи послуг задовольняти людські запити і потреби.

Цими положеннями Сей започаткував теорію корисності, згідно якої виробництво створює корисність, а остання надає предметам цінність. Він знаходився біля витоків теорії спадної корисності - одного із основоположних економічних законів.

У своїх працях він аналізував і систематизував погляди А. Сміта, а також висунув дві головні ідеї:

а) закон Сея, суть якого полягає в тому, що сукупний попит породжує сукупну пропозицію; цей закон називають ще теорією ринків;

б) теорія трьох факторів виробництва (праця, капітал і земля), які Сей називав продуктивними послугами.

Головною діючою особою економічного розвитку Сей проголосив підприємця - персонаж, який з того часу зайняв гідне місце в теоретичних дослідженнях. Підприємець, на думку Сея, - це активний, освічений, талановитий винахідник, прогресивний землероб чи смілива ділова людина, яка готова йти на ризик заради зростання багатства.

Закон Ж.-Б.Сея започаткував макроекономічний аналіз в економічній теорії.