Історія політичних та економічних вчень - Любохинець Л.С. - 7.5. Розвиток В.І. Леніним марксистської політичної економії

Володимир Ілліч Ленін (1870-1924р.р.), організатор революційного руху в Росії, засновник комуністичної партії і Комуністичного Інтернаціоналу. Він поєднав марксизм з робітничим рухом у Росії. Будучи послідовником історичного матеріалізму К.Маркса, він написав працю "Три джерела і три складових частини марксизму" (1913) і показав, що історичний матеріалізм виступає методом марксистської політичної економії.

У праці "Розвиток капіталізму Росії" (1899), на основі марксистської методології досліджує розвиток російського ринку і становлення капіталізму як у сільському господарстві, так і в економіці Росії. Конкретизуючи окремі положення марксистської теорії, Ленін аналізує проблеми капіталу, відтворення суспільного продукту, формулює закон про переважне зростання виробництва засобів виробництва щодо виробництва предметів споживання.

Робить висновок про те, що внутрішній ринок для капіталізму створюється самим капіталізмом в процесі його розвитку. Це положення Ленін обгрунтував у працях "З приводу так званого питання про ринки" (1893), "Ще до питання про теорію реалізації" (1899), "Зауваження щодо питання про теорії ринків" (1898). У вищезгаданих працях він аналізував процес становлення капіталістичних відносин у сільському господарстві Росії. Також Ленін доповнив теорію відтворення Маркса про суть та особливості капіталістичного відтворення і криз за нових історичних умов. Проаналізував економічні категорії вартості суспільного продукту та роль його натуральної форми, дав характеристику виробництва і споживання за капіталізму, умов і наслідків розширеного капіталістичного відтворення, моделює власну схему реалізації продукту. Він досліджує, як зростання органічної будови капіталу впливає на пропорції суспільного відтворення.

Розділяючи думку Маркса, Ленін робить висновок про те, що предметом політекономії є продуктивні сили та виробничі відносини у різних суспільно-економічних відносинах.

На початку XX ст. Ленін досліджував розвиток капіталістичних відносин у сільському господарстві. Аграрним питанням і залишкам кріпосництва на селі приділяє велику увагу і пише відповідні праці, "Капіталізм у сільському господарстві" (1899), "Аграрне питання і критики Маркса" (1901) та ін. У цих працях він, по-перше, доводить правильність марксистських висновків щодо законів розвитку капіталізму у сільському господарстві і "революційного" вирішення аграрної проблеми. І, по-друге, критикуючи мальтузіанський закон "спадної віддачі", заперечив дію закону "спадної родючості Грунту", назвав цей закон "беззмістовною абстракцією, яка залишає в стороні головне: рівень техніки, стан продуктивних сил".

У праці "Імперіалізм, як вища стадія капіталізму" (1916), аналізує імперіалізм як вищу стадію капіталізму і виділяє основні його риси, а саме: вивіз капіталу, концентрація та централізація виробництва і капіталу, економічний поділ світу союзами капіталістів, територіальний переділ світу між капіталістичними державами (рис.7.5).

Рис. 7.5. Ознаки імперіалізму як особливої стадії капіталізму

Ленін дав характеристику державно-монополістичному капіталізму, соціально-економічній формації, яка зберігає всі основні ознаки капіталізму: приватну власність, анархію виробництва, економічні кризи та ін. Зробив висновок про нерівномірність економічного та політичного розвитку капіталізму в умовах імперіалізму, неминучість пролетарської революції і можливість перемоги соціалізму в одній окремо взятій країні.

У праці "Про кооперацію" (1923) розробляючи теорію соціалістичного устрою економічного життя суспільства, Ленін дав характеристику монополістичному капіталізму.

Ленін розробив вчення про соціалістичну державність, поглибив погляди К.Маркса та Ф.Енгельса на класову природу держави. Обґрунтував можливість створення соціалістичної держави на засадах унітаризму, федералізму та конфедералізму. У праці "Критика Готської програми" розкрив існування двох етапів комуністичної формації - соціалізму і комунізму, а також перехідного періоду від соціалізму до комунізму.

У працях Леніна право виступає частиною надбудови над економічним базисом суспільства. Право розглядалось як сукупність норм, що встановлені або санкціоновані державою, виражають волю панівного класу, виконання яких забезпечується примусовою силою держави з метою охорони, закріплення і розвитку суспільних відносин, що є вигідним для панівного класу (І Всенародна нарада працівників права, 1938 р.).