Історія політичних та економічних вчень - Любохинець Л.С. - 12.3. Неоінституціоналізм

В умовах посилення науково-технічної революції деякі економісти (Дж.К.Гелбрейт, У.Ростоу) висунули технократичні теорії, у яких містяться спроби пояснити основні соціально-економічні явища змінами в галузі техніки. Джон Кеннет Гелбрейт (1909-2006) американський економіст, представник неоінституціоналізму. У працях "Нове індустріальне суспільство" (1969), "Теорії та цілі суспільства" (1973) формулює модель "нового індустріального" суспільства, для якого є характерним:

1. науково-технічна революція вважається головним фактором еволюційного оновлення суспільства. Наука і техніка - автономні сили, що визначають характер економічного та соціального розвитку;

2. економічне зростання ототожнюється з економічним прогресом, а останній - з суспільним прогресом у цілому;

3. джерелом економічного прогресу є крупні корпорації, а носієм нової системи цінностей - "техноструктура";

4. якісний аналіз щодо характеристики економічних систем не застосовується;

5. з позиції технократизму розглядаються економічні кризи, безробіття, заробітна плата і зрушення у соціальній структурі суспільства.

Варіант теорії "індустріального суспільства" Дж.К.Гелбрейта дістав назву "нового індустріального суспільства". Техніка і технологія, на його думку, породжують нові економічні ознаки, що стали характерними для сучасного капіталізму. Зміни в техніці спричинили утворення найбільших корпорацій - основи індустріальної системи, а також поєднання корпорацій з державою.

Дж.Гелбрейт є також автором теорії "врівноважуючої сили", яку він висвітлив у праці "Американський капіталізм: концепція врівноважуючої сили" (1952). "Врівноважуючою силою" автор називає великі об'єднання покупців і продавців, саме завдячуючи тій силі капіталізм звільняється від панування монополій і від руйнівної сили конкуренції.

Отже, Гелбрейт виходить з того, що основу сучасної економіки складають корпорації, а олігопольна структура ринку є найефективнішою. Тому не слід боротися з монопольними утвореннями, а сприяти їх розвитку, вдосконалюючи при цьому систему державного контролю над ними.

На першому місці у Дж.Гелбрейта технічний прогрес, властивий для всієї економічної системи. Важливою рисою "індустріального суспільства" він називає планування, яке, на його думку, породжується розвитком науки і техніки.

Виходячи із технологічного детермінізму, вчений обґрунтовує конвергенцію національних економічних систем, що означає їх зближення, через те що техніка та умови її функціонування позбавлені як національних, так і політичних рис у силу чого відбувається уніфікація соціально-політичних устроїв.

Одним із різновидів теорії "індустріального суспільства" є теорія "стадій суспільного розвитку" Уолта Уітмена Ростоу (1916-2003) - економіста, історика, який написав праці "Стадії економічного зростання" (1960), "Політика і стадії зростання" (1971). На його думку, усі суспільства відповідно до рівня їх економічного розвитку можна зарахувати до однієї з п'яти категорій: традиційне суспільство; перехідне суспільство, що переживає процес зрушення; суспільство, яке "дозріває"; суспільство, яке досягло високого рівня масового споживання. У подальших дослідженнях У.Ростоу доповнює дану періодизацію шостою стадією - етапом пошуку шляхів якісного поліпшення умов життя людини і називає її стадією якості життя. Концепція індустріального і постіндустріального суспільства дала поштовх для появи інших, вищих стадій зростання.

Наприкінці 60-х років XX ст. індустріальне суспільство почали розглядати як певну стадію, а не кінцеву форму суспільства. Дедалі більшого значення набуває концепція "постіндустріального" (інформаційного) суспільства американського соціолога Даніеля Белла (1919- 2011), соціолога, який написав праці: "Кінець ідеології" (1960), "Перехід до постіндустріального суспільства" (1973). У своїх теоретичних дослідженнях він доводить, що під впливом науково-технічної революції відбувається автоматичне порушення капіталістичних устоїв і становлення нового соціально-економічного типу суспільства - постіндустріального.

Постіндустріальне суспільство - це суспільство послуг, де більше половини населення зайнято поза сферою матеріального виробництва, економіка має "узгоджений характер", забезпечується загальний добробут, управління суспільством переходить до вчених, а головною цінністю є інтелект та інформація. Відбувається заміна машинної технології на інтелектуальну, вихід на передній план проблем організації науки, а не корпоративного капіталу. Як наслідок, виникає безкласова спільнота людства на основі високих знань і кваліфікації.

Теорії післявоєнного інституціоналізму охоплюють надзвичайно різні сфери суспільного життя, формуючи альтернативне бачення закономірностей розвитку економічних систем.