Основи економічної теорії - Ажнюк М.О. - 2.5.1. Об'єктивна необхідність, суть і функції кредиту

2.5.1. Об'єктивна необхідність, суть і функції кредиту

Кредит — це позика, борг. Об'єктивна необхідність кредитних відносин обумовлена характером кругообороту товарних ресурсів і грошових коштів у процесі відтворення. У підприємця в один час утворюються вільні грошові кошти, а в інший їх не вистачає. Вільні грошові кошти утворюються за рахунок таких джерел:

1. За рахунок амортизації основного капіталу, яка накопичується у формі амортизаційного фонду і є тимчасово вільною. Амортизація — це грошова оцінка зношених основних фондів.

2. За рахунок тимчасового вивільнення грошових коштів, яке відбувається в результаті не співпадання часу реалізації готової продукції і часу закупівлі сировини й матеріалів для нового виробничого циклу; зокрема, це стосується закупівлі сировини та засобів виробництва в сільському господарстві.

3. Відбувається вивільнення частини оборотного капіталу (фондів), заробітної плати, яка виплачується переважно двічі на місяць, а кошти від реалізації продукції можуть надходити частіше.

4. Вивільняється частина прибутку, виділеного для інвестицій. Ці гроші не можуть бути використані для інвестування, поки не досягнуть певного мінімуму. Тому протягом певного часу вони є тимчасово вільними. Усі вищевказані кошти акумулюються в банках, страхових компаніях і можуть надаватися в позику.

За таких умов утворюється особлива група підприємств, які концентрують у своїх руках тимчасово вільні грошові кошти, які стають джерелом кредиту. Кредит виконує важливі функції в ринковій економіці (див. рис. 2.17).

Функції кредиту:

1) він акумулює і сприяє перерозподілові фінансових ресурсів і зосередженню їх у найбільш пріоритетних сферах економічної діяльності. Завдяки кредитові приватні заощадження, прибутки підприємств, доходи населення й держави передаються в позику і спрямовуються в прибуткові галузі господарства.

2) кредит сприяє економії витрат обігу і прискорює реалізацію товарів. У процесі його розвитку з'являються різні засоби використання банківських рахунків і вкладів. До них належать кредитні картки, векселі, чеки. Відбувається зростання безготівкових розрахунків, прискорюється реалізація товарів і рух грошових коштів;

3) кредит сприяє збільшенню купівельної спроможності суб>єктів господарювання, яка визначає економічний потенціал ринкової економіки. Він полегшує розрахунки між суб'єктами економіки;

4) сприяє прискоренню концентрації і централізації капіталу. Він активно використовується в конкурентній боротьбі, сприяючи поглинанню і злиттю фірм;

5) в умовах сучасної НТР сприяє впровадженню у виробництво нових наукових досягнень, розвитку малих і середніх виробничих структур, підготовці та перепідготовці кадрів;

6) кредит використовується як один із дійових інструментів макроекономічного регулювання господарських процесів — здійснення анти-циклічного регулювання, структурної перебудови, регулювання платіжного балансу.

Рис. 2.17. Функції кредиту

Позичальник, узявши гроші в позику, вкладає їх у виробництво або в торгівлю. Функціонуючи у виробництві, вони приносять прибуток. Частина цього прибутку сплачується підприємцеві чи банкові за користування позикою і набуває форми процента. Та частина прибутку, яку отримує підприємець, називається підприємницьким доходом, а та, яку одержує банк, — процентом.

Оскільки підприємницький дохід і процент мають одне джерело — прибуток, то чим більша ставка процента, тим менший дохід, і навпаки. Тому між підприємцями і банками існує гостра конкурентна боротьба. Банки часто диктують, встановлюють непомірно високі ставки процента.

Чим визначається рівень або ставка процента?

Ставка процента великою мірою залежить від попиту на позичковий капітал і його пропозиції. Але це не означає, що процент не має ніяких обмежень. Виходячи з того, що процент є частиною прибутку, він не може бути вищий від загальної норми прибутку і навіть дорівнювати їй, бо в такому випадку не буде сенсу позичати гроші і вкладати їх у виробництво. Тому середня норма прибутку становить верхню максимальну межу процента.

Мінімальна межа не піддається точному виміру. Вона може впасти до найнижчого рівня, близького до нуля. Але тоді активізуються фактори протидії, які піднімають її вгору. У цих межах позичковий процент визначається пропозицією позичкових коштів і попитом на них.

Розмір збільшення або зменшення позичкового процента вимірюється нормою процента. Норма процента — це відношення суми річного доходу, який отримує позикодавець, до суми грошей, які віддаються в позику. Норма процента визначається за Формулою:

Норма процента знижується, якщо пропозиція грошей зростає, і навпаки. Попит на позику залежить від фази економічного циклу. Найвищого рівня процент досягає в період кризи, коли різко зростає попит на грошовий капітал. Так, в Україні у 1993—1994 роках (тобто в розпал економічної кризи) процентна ставка сягнула 1000 і більше процентів. Такий рівень зумовлювався також інфляцією.

Позичковий процент — це певний вид доходу. Як і всякий дохід, розрізняють номінальний процент і реальний. Номінальний процент — це сума грошей, одержана за надану позику. Так, наприклад, вкладник кладе в банк 1000 грн. і через рік одержує 1050 грн. Приріст — 50 грн. є номінальним доходом вкладника. Чи може бути вкладник задоволений таким доходом? Однозначно відповісти не можна. Даний дохід слід порівняти зі зміною купівельної спроможності грошей, тобто з рівнем інфляції. Якщо рівень інфляції дорівнює рівневі процента, то вкладник нічого не виграє. А якщо рівень інфляції перевищує рівень процента, то він програє. Крім того, слід порівняти процент із розміром дивіденду.

Отже, реальний процент можна визначити як різницю між індексом номінального процента та індексом інфляції.