Основи економічної теорії - Дзюбик С. Д. - Урядові закупівлі і трансфертні платежі.

Урядові закупівлі і трансфертні платежі.

Незважаючи на безліч економічних важелів, за допомогою яких держава втручається в економічне життя країни, найвідчутнішими серед них є оподаткування та урядові видатки. Саме податки — економічна основа для здійснення урядових закупівель товарів та послуг і державних трансфертних платежів.

За останні десятиріччя урядові видатки значно зросли і досягли 20 % валового внутрішнього продукту. Крім придбання товарів і послуг (закупівля зброї, будівництво автомагістралей і поштових споруд, утримання суддів, пожежних, учителів тощо), держава здійснює виплати, які перерозподіляють податкові доходи, отримані від усіх платників податків, певним верствам населення в формі допомоги по безробіттю, виплат на соціальне страхування і забезпечення, допомоги ветеранам війни тощо. Останнім часом вони також зросли і в багатьох країнах перевищують 20 % національного доходу. Як наслідок, податкові надходження, необхідні для фінансування державних закупівель і трансфертних платежів, складають близько ⅓ ВВП.

Важливо уточнити різницю між державними закупівлями і трансфертними платежами. Урядові закупівлі безпосередньо поглинають або використовують ресурси: отримана при цьому продукція с складовою частиною національного продукту. Трансфертні платежі не поглинають ресурсів і не пов'язані з виробництвом.

Через урядові закупівлі суспільство намагається перерозподілити ресурси від індивідуального до суспільного споживання товарів. Через трансферти уряд змінює структуру виробництва товарів приватного сектора.

Різниця між урядовими закупівлями і трансфертними платежами має безпосереднє відношення до вивчення проблеми зростання ролі держави в економіці. Є підстави вважати, що трансфертними платежами держава менше втручається в економіку країни, ніж у разі державних закупівель.

Вище було показано, що логічним обґрунтуванням існування державного сектора в економіці виступає намагання населення країни усунути або пом'якшити нестійкість, неефективність і нерівність, пов'язані з ринковою економікою. Тут слід вказати на ряд конкретних чинників, які пояснюють історичне зростання і сучасні масштаби державних видатків і податків. До цих чинників належать: війна й оборона, зростання народонаселення, урбанізація і попит на суспільні блага, стан навколишнього середовища, програма подолання бідності і скорочення нерівності доходів. Ця програма включає розвиток соціального страхування, допомогу безробітним, соціальне забезпечення, безплатну медичну допомогу, продовольчі купони, державне житлове будівництво.

Податкова система України.

Принципи побудови системи оподаткування в Україні визначені Законом Української PCP "Про систему оподаткування" від 25 червня 1991 року № 1551-12 в редакції Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про систему оподаткування" від 18 лютого 1997 року № 77-97-ВР (із змінами і доповненнями). Цей закон визначає податки і збори (обов'язкові платежі) до бюджетів та до державних цільових фондів, а також права, обов'язки і відповідальність платників.

У ст. З цього Закону законодавчо визначені принципи побудови та призначення системи оподаткування. Серед них на першому місці виділяється принцип стимулювання науково-технічного прогресу, технологічного оновлення виробництва, виходу вітчизняного товаровиробника на світовий ринок високотехнологічної продукції. Принцип стимулювання підприємницької виробничої діяльності передбачає введення пільг щодо оподаткування прибутку (доходу), спрямованого на розвиток виробництва.

Принципи: обов'язковість; рівнозначність і пропорційність; рівність і недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації; соціальна справедливість; стабільність; економічна обґрунтованість; рівномірність сплати, тобто встановлення строків сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), виходячи з необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджету для фінансування витрат; компетенція — встановлення і скасування податків і зборів (обов'язкових платежів), а також пільг їх платникам здійснюється відповідно до законодавства про оподаткування виключно Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим і сільськими, селищними, міськими радами.

У законодавчому порядку визначаються складові частини податкового механізму, а саме: суб'єкти оподаткування, тобто ті, хто сплачує податки, — фізичні особи та юридичні особи (підприємства), об'єкти оподаткування — доходи (прибуток), додана вартість продукції (робіт, послуг), вартість продукції, у тому числі митна або її натуральні показники, спеціальне використання природних ресурсів, майно юридичних і фізичних осіб та інші об'єкти, визначені Законами України про оподаткування. Одиниця оподаткування — це одиниця виміру об'єкта оподаткування, на яку встановлюється податкова ставка. Наприклад, для земельного податку це 1 га землі. Ставка податку — це величина податку на одиницю обкладання. Для визначення величини податку кількість податкових одиниць множать на податкову ставку.

Податкові ставки, що визначаються як відсоток, поділяються на такі види: пропорційні, коли ставка оподаткування є однаковою і не залежить від розміру доходу; прогресивні, коли ставки оподаткування зі збільшенням доходу зростають. Інакше кажучи, такі ставки передбачають більший відсоток вилучення доходу у вигляді податку, коли дохід збільшується; регресивні, коли податкова ставка зі збільшенням доходу знижується. Податки та збори (обов'язкові платежі) в Україні поділяють на загальнодержавні та місцеві.

До загальнодержавних належать такі податки і збори (обов'язкові платежі):

1) податок на додану вартість;

2) акцизний збір;

3) податок на прибуток підприємств, у тому числі дивіденди, що сплачуються до бюджету державними некорпоративними, казенними або комунальними підприємствами;

4) податок на доходи фізичних осіб;

5) мито;

6) державне мито;

7) податок на нерухоме майно;

8) плата (податок) за землю;

9) рентні платежі;

10) податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів;

11) податок на промисел;

12) збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету;

13) збір за спеціальне використання природних ресурсів;

14) збір за забруднення навколишнього середовища;

15) збір до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення;

16) збір на обов'язкове пенсійне страхування;

17) збір до Державного інноваційного фонду;

18) плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності;

19) фіксований сільськогосподарський податок;

20) збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства;

21) гербовий збір;

22) єдиний збір, що справляється у пунктах пропуску через державний кордон України;

23) збір за використання радіочастотного ресурсу України;

24) збори до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (початковий, регулярний, спеціальний);

26) збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на

електричну та теплову енергію; 26) збір за проведення гастрольних заходів.

До місцевих зборів (обов'язкових платежів) належать:

1) податок з реклами;

2) комунальний податок;

3) збір на припаркування автотранспорту;

4) ринковий збір;

5) збір на видачу ордера на квартиру;

6) курортний збір;

7) збір за участь на бігах на іподромі;

8) збір за виграш на бігах на іподромі;

9) збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі;

10) збір за право використання місцевої символіки;

11) збір за право проведення кіно- і телезйомок;

12) збір за проведення місцевого аукціону, конкурсного розпродажу і лотерей;

13) збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг;

14) збір з власників собак.

Ставки податків і зборів (обов'язкових платежів) встановлюються Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим і сільськими, селищними, міськими радами відповідно до законів України про оподаткування і не змінюються протягом бюджетного року, за винятком випадків, пов'язаних із застосуванням антидемпінгових, компенсаційних і спеціальних заходів відповідно до законів України. Будь-які податки та збори (обов'язкові платежі), запроваджені законами України, мають бути обов'язково включені до Закону України "Про систему оподаткування", тоді як усі інші закони України про оподаткування повинні відповідати принципам, закладеним у цьому Законі.

Місцеві податки і збори (обов'язкові платежі), механізм справляння та порядок їх сплати встановлюється сільськими, селищними, міськими радами відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, установлених законами України.

Важливе місце в податковій системі посідає податок на додану вартість (ПДВ)7 непрямий податок, який включається до ціни реалізованого товару та сплачується до Державного бюджету.

Стягнення податку здійснюється відповідно до Закону України від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (із змінами і доповненнями). Відповідно до закону платникам ПДВ є не тільки особа (як юридична, так і фізична) підприємницької діяльності, а й особа, обсяг оподатковуваних операцій з продажу товарів (робіт, послуг) якої протягом будь-якого періоду з останніх дванадцяти календарних місяців перевищував 3600 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Цей податок має як переваги, так і недоліки. Його переваги полягають, по-перше, в тому, що від нього важче ухилитися; по-друге, з ним пов'язано менше економічних порушень; по-третє, він більше, ніж інші, стимулює зростання доходів. До того ж для платників податків завжди краще сплачувати їх державі з видатків, ніж з доходів.

Недоліками ПДВ є те, що товар, у ціну якого закладено акцизний податок, однаково потрібен і бідному, і багатому. Отже, зрозуміло, що перший віддає державі більшу частину свого доходу, ніж другий.

Податок на додану вартість використовується більш ніж у 40 країнах світу. Базою оподаткування є додана вартість, яка включає видатки на заробітну плату з нарахуваннями, амортизацію, відсотки за кредит, прибуток, видатки на електроенергію, рекламу, транспорт. Сума ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету, визначається як різниця між сумою податку, одержаного від покупців за реалізовані товари (роботи, послуги), і сумою податку, сплаченого постачальниками за матеріальні ресурси, паливо, роботи, послуги, вартість яких належить до витрат виробництва та витрат обігу. Хоча стягнення ПДВ здійснюється багаторазово, ціна товару збільшується так само, як і за одноразового його стягнення — наприкінці. Тобто платником ПДВ є споживач, хоча платежі до бюджету здійснюються продавцем.

Порівняння ставок ПДВ України з іншими державами говорить про те, що в нас вони зависокі. З 1993 року ПДВ для підприємств усіх форм власності встановлений у розмірі 20 %. У проекті Податкового кодексу України передбачене зниження ставки податку на додану вартість з 20 до 17 %, Для порівняння можна зауважити, що найменша ставка податку на додану вартість у Японії (5 %), дещо більші вони у Канаді (7 % ), Німеччині (15%), Великобританії та Нідерландах (17,6%). Найбільший рівень податку на додану вартість у Данії та Швеції (25%).

Середній податок на товар (податок на споживання), виступає не тільки у формі ПДВ, а й у формі акцизного збору. Різниця між цими двома видами податків полягає, по суті, у сфері їхньої дії. ПДВ поширюється на широке коло продукції, тоді як акцизні податки встановлюються вибірково й охоплюють невелику кількість товарів.

Акцизний збір сплачується відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України "Про акцизний збір" від 26 грудня 1992 року № 18-92 із змінами та доповненнями, внесеними Декретом Кабінету Міністрів України від 30 квітня 1993 року №43-93, та Законами України, прийнятими в наступні роки. Акцизний збір — це непрямий податок на окремі товари (продукцію), визначені законом як підакцизні, який включається до ціни цих товарів (продукції).

Платниками акцизного збору є:

— суб'єкти підприємницької діяльності, а також їх філії, відділення (інші відокремлені підрозділи) — виробники підакцизних товарів з давальницької сировини по товарах (продукції), на які встановлено ставки акцизного збору у твердих сумах, а також замовники, за завданням яких виготовляється продукція на давальницьких умовах по товарах, на які встановлено ставки акцизного збору у відсотках до обороту, які сплачують акцизний збір виробнику;

— нерезиденти, які здійснюють виготовлення підакцизних товарів (послуг) на території України;

— будь-які суб'єкти підприємницької діяльності, інші юридичні особи, їх філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, які імпортують на митну територію України підакцизні товари, незалежно від наявності внесених до них іноземних інвестицій.

Об'єктом оподаткування акцизним збором є митна вартість підакцизних предметів (товарів), які ввозяться (пересилаються) громадянами на митну територію України, з урахуванням сум мита і митних зборів. У разі відсутності переміщення товару за межі або через митну територію України об'єктом оподаткування є вартість товару у відпускних цінах.

Акцизний збір обчислюється за ставками у відсотках до обороту з продажу товарів, що імпортуються на митну територію України.

Важливе місце в системі оподаткування України займає податок на прибуток — обов'язковий платіж до бюджету, який сплачують усі підприємства, незалежно від форм власності. Стягнення податку здійснюється відповідно до Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 22 травня 1997 року № 283/97-ВР зі змінами і доповненнями, внесеними Законами України, прийнятими в наступний період. Прибуток платників податку, включаючи підприємства, засновані на власності окремої фізичної особи, оподатковується за ставкою 25 % до об'єкта оподаткування. Цей податок дозволяє реалізувати принцип єдності вимог держави щодо всіх господарських суб'єктів, що ставить усі підприємства в рівні умови і забезпечує однакові вимоги до їхньої діяльності. За таких умов ряд малоефективних виробництв, не здатних платити податки, змушені згортати свою діяльність або вишукувати резерви підвищення її ефективності.

З 1 січня 2004 року в Україні на зміну прибуткового податку з громадян запроваджено податок з доходів фізичних осіб. Порядок обчислення і сплати цього податку регулюється Законом України "Про податок з доходів фізичних осіб" від 22 травня 2003 року № 889-ІУ (зі змінами і доповненнями). Платниками цього податку є як резиденти, які отримують доходи з джерелом їх походження з території України, так і іноземні доходи, та нерезиденти, які отримують доходи з джерелом їх походження з території України (за винятком тих, хто має дипломатичні привілеї тощо).

Об'єктом оподаткування резидента є:

1) загальний місячний оподатковуваний дохід;

2) чистий річний оподатковуваний дохід, який визначається шляхом зменшення річного оподатковуваного доходу на суму податкового кредиту такого звітного року;

3) доходи з джерелом їх походження з України, які підлягають кінцевому оподаткуванню при їх виплаті;

4) іноземні доходи.

Об'єктом оподаткування нерезидента є:

1) загальний місячний оподатковуваний дохід з джерелом його надходження з України;

2) загальний річний оподатковуваний дохід з джерелом його надходження з України;

3) доходи з джерелом їх походження з України, які підлягають кінцевому оподаткуванню при їх виплаті.

Згідно зі ст. 7 Закону, ставка податку складає 15 % від об'єкта оподаткування. Ставка податку може становити інший розмір, визначений відповідними нормами цього Закону. Так, наприклад, ставка податку, нарахованого податковим агентом, як відсоток на депозит (вклад) у банк чи небанківську фінансову установу, відповідно до закону (крім страховиків); відсотковий або депозитний дохід за ощадним (депозитним) сертифікатом та в інших випадках, визначених відповідними нормами цього Закону, складає 5 % . Ставка податку становить ЗО % на виграш чи приз (крім державної лотереї у грошовому вираженні), або будь-яких інших доходів, нарахованих на користь нерезидентів — фізичних осіб, за винятком доходів у вигляді відсотків, дивідендів, роялті. Починаючи з 1 січня 2004 року та до 81 грудня 2006 року ставка оподаткування, визначена пунктом 7.1 ст. 7 цього Закону, встановлюється на рівні 13 % від об'єкта оподаткування.

Цим Законом визначений неоподатковуваний мінімум, сума якого дорівнює 17 грн, крім норм адміністративного та кримінального законодавства у частині кваліфікації злочинів або правопорушень, для яких сума неоподатковуваного мінімуму встановлюється на рівні податкової соціальної пільги, визначеної у розмірі, що дорівнює одній мінімальній зарплаті (у розрахунку на місяць), встановленій законом на 1 січня звітного податкового року, — для будь-якого платника податку.

Розглянуті види податків є основним джерелом надходжень до Державного бюджету України. Так, якщо всю суму його доходів разом за 2002 рік взяти за 100 %, то податкові надходження складали 60,04 %, у тому числі податок на прибуток підприємств — 19,2 %, податок на додану вартість — 31,76 % , акцизний збір — 9,1 %, неподаткові надходження — 29,7 %, цільові фонди — 0,4 %.

Аналіз доходів місцевих бюджетів за 2002 рік показує, що податкові надходження складали 84,7 %, у тому числі прибутковий податок з громадян — 55,7 %, податок на прибуток підприємств — 6,36 %, акцизний збір — 1,08 %; неподаткові надходження складали 10,7 %; цільові фонди — 1,45 % у загальній структурі цих бюджетів.

Структура державного і місцевих бюджетів України за доходами все більше наближається до аналогічної структури країн, економіка яких функціонує на засадах ринкових відносин. Так, федеральний бюджет США за доходами здебільшого складається з податку з особистих доходів (44 % загальних надходжень), податку із фонду заробітної плати (37 %), податку з доходів корпорацій (10 %), акцизного збору (4 % ), інших податків (5 %).

Із наведених даних видно, що податок з особистих доходів є основним елементом податкової системи США. Він отримується з доходів, що підлягають оподаткуванню, тобто з доходів домогосподарств і некорпорованих підприємств, після вирахування знижок і пільг. Особливістю української податкової політики було те, що за останні кілька років у структурі податкових надходжень збільшувалась частка прибуткового податку з громадян до Зведеного бюджету України: 1993 рік — 6,3 %, 1994 — 9, 1995 — 10,8,1996 — 12,3, 1997 — 15,1, 1998 — 15,3, 1999 — 15,6, 2000 — 20,4, 2001 — 23,9, 2002 — 23,8, 2003 — 24,89, у 2004 році — 20,92 % (податок з доходів фізичних осіб).