Основи економічної теорії - Дзюбик С. Д. - 19.2. Платіжний баланс і національна економіка країни

Зовнішня заборгованість.

Зовнішній борг — це частина державного боргу. Він виникає внаслідок того, що для фінансування дефіциту поточних операцій країна змушена брати позики за кордоном. Сальдо рахунку поточних операцій визначається перш за все балансом товарів і послуг. Торговельний дефіцит може бути наслідком низької конкурентоспроможності виробництва, невисокої якості продукції, невідповідності товарів та послуг попиту або міжнародним стандартам. У деяких випадках він може бути результатом неплатоспроможності підприємств або уряду.

Дефіцит поточних операцій фінансують чистим припливом капіталу в країну. Для цього країна змушена позичати у когось або зменшити свої іноземні активи. Міжнародні позики, як і продаж фінансових активів за кордон, збільшують розмір зовнішнього боргу країни.

Вагомими факторами нарощування зовнішньої заборгованості є також дефіцит державного бюджету, оскільки зовнішні запозичення на міжнародних ринках та іноземні кредити офіційних кредиторів також є джерелами фінансування дефіциту державного бюджету. Фактором, який змушує державу вдаватися до зовнішніх позик, є також втеча капіталу, що веде до дефіциту валютних ресурсів і низького рівня внутрішніх інвестицій.

Доцільність використання зовнішніх позик залежить від їхньої величини, витрат на оплату і від того, як вони застосовуються. Якщо брати позику під низькі відсотки і використовувати ці гроші для інвестицій, які дають приріст і доходи, що полегшує виплату позики, то іноземна позика не принесе турбот. Модернізація капіталу і реструктуризація національної економіки на основі залучення значних іноземних інвестицій також створить перспективи для розвитку економіки. Але якщо позики використовуються для поточного споживання і відсоткові витрати високі, то швидко зростаючий іноземний борг стає проблемою. Його витрати — виплата відсотків за іноземний борг — повинні сплачуватися із поточних виробничих доходів. Ці витрати вилучають ресурси із внутрішнього споживання і можуть бути дуже відчутними.

Існує також ризик, що витрати, пов'язані із заборгованістю, можуть зростати самі по собі неконтрольованим чином. Коли не вистачає доходів для виплати відсотків за іноземну позику, це викликає новий дефіцит платіжного балансу, що веде до ще більшої іноземної позики, а це в свою чергу ще збільшує платежі, які знову збільшують дефіцит тощо. Ця проблема часто постає перед країнами, що розвиваються, та перед країнами з перехідною економікою або країнами, що переживають певні економічні труднощі.

Збалансування зовнішньоекономічних відносин.

Щоб уникнути проблем, уряд має проводити економічну політику, направлену на збалансування зовнішньоекономічних відносин. Часто метою економічної політики стає досягнення сталості сальдо платіжного балансу, іншими словами, щоб упродовж багатьох років воно дорівнювало нулю (дефіцит протягом одного періоду відповідав активному сальдо протягом іншого періоду) або ж не перевищувало якогось певного рівня.

Поставлення саме такої мети має, між іншим, для економічної політики певні наслідки. Це означає, що засоби стабілізації кон'юнктури (заходи розширення виробництва — проти безробіття і стримування — проти інфляції) не можна застосувати без серйозних обмежень.

Причина полягає в тому, що політика експансії, якою б вона не була, як правило, послаблює платіжний баланс. Якщо держава проводить політику, направлену на підвищення купівельної спроможності, це означає, що люди отримують кошти для придбання більшої кількості товарів та послуг. Частина куплених товарів поступає з-за кордону, тому збільшується імпорт. Від такої політики експорт навряд чи зростає — він визначається насамперед купівельною спроможністю партнерів і здатністю придбати вітчизняну продукцію.

Досвід показує, що політика експансії обмежує експорт, оскільки зростаюча внутрішня купівельна спроможність полегшує експортуючим підприємствам продаж частини своїх товарів на внутрішньому ринку. Таким чином, експансіоністська політика розширює імпорт без зростання експорту. Це означає, що чистий дохід від закордонної діяльності менший видатків на імпорт: баланс погіршується. Це означає, що спроба зрівноважити платіжний баланс ставить певні перепони уряду та обмежує заходи експансії в політиці стабілізації.

Існує ще одна зв'язуюча ланка між політикою експансії, з одного боку, і дефіцитом платіжного балансу, з другого боку, завдяки якій зростає роль платіжного балансу як обмежувача економічної політики, — це інфляція.

Слід зазначити, що експансіоністська політика, яка підвищує купівельну спроможність усередині країни, не тільки безпосередньо збільшує імпорт, але й може також посередньо послабити платіжний баланс протягом певного періоду. Це пов'язано з тим, що збільшення попиту також викликає тенденцію до підвищення цін, тобто породжує інфляцію. У свою чергу інфляція робить товари, які виготовляються в країні, дорожчими і, відповідно, менш конкурентоздатними на світовому ринку. Це може загальмувати експорт і збільшити імпорт. Тим самим платіжний баланс ще більше послаблюється за рахунок того, що політика експансії викликає інфляцію і зниження конкурентоздатності. Таким же чином платіжний баланс обмежує "експансіоністську" політику стабілізації.

Простіше кажучи, обмеження з боку платіжного балансу означає, що уряд не завжди може проводити таку політику експансії і стимулювання купівельної спроможності, до якої він міг би прагнути, наприклад, для скорочення безробіття. Таким чином, в економіці виникає суперечність між зовнішнім і внутрішнім балансами.