Основи економічної теорії - Дзюбик С. Д. - 19.3. Валюта і валютні курси

Спеціальним методом поліпшення платіжного балансу, який поєднує в собі отримання внутрішнього попиту і зниження експортних цін, є зниження курсу національної валюти. Під валютою розуміється платіжний засіб країни, українська валюта — гривня, американська — долар; німецька валюта — німецька марка, англійська — фунт стерлінгів (до переходу країн — членів ЄС на спільну валюту —євро). Обмінний курс валюти — це не що інше, як ціна певної валюти, виражена в іншій валюті. Коли говориться, що курс американського долара дорівнює 5 грн, то це означає, що необхідно заплатити 5 грн за один долар.

За пропозицією і попитом на валюту приховано багато різних чинників. Один із них — інфляція в країні (може бути навіть просто очікувана майбутня інфляція). Чим більше зростання цін у країні порівняно з іншими країнами, тим більше знецінюються гроші і тим менше ціниться валюта.

Іншим важливим чинником є стан торгівлі в країні. Цей чинник здебільшого пов'язаний з попереднім: чим вища інфляція в країні порівняно з іншими країнами, тим дорожчими стають її товари на світовому ринку і тим складніше збалансувати платіжний баланс за такого валютного курсу. Країни, які більше експортують, ніж імпортують, і тим самим мають активне сальдо платіжного балансу, як правило, стикаються з більшим попитом на валюту. Це залежить від попиту на валюту в інших країнах, які потребують коштів на оплату товарів, куплених у країні. У той же час країни, які мають дефіцит платіжного балансу, повинні купувати багато валюти за кордоном, щоб оплатити зростаючий імпорт.

Це означає, що країни з низьким рівнем інфляції і позитивним сальдо зовнішньої торгівлі мають сильну валюту, тоді як країни з високою інфляцією і дефіцитом зовнішньої торгівлі мають слабку валюту.

Однак за останні роки цей зв'язок став менш визначеним. Торгівля валютою і рух капіталів через кордон зростають набагато швидше, ніж торгівля товарами і послугами. Здебільшого це залежить від зростаючого впливу так званих транснаціональних корпорацій, які функціонують у багатьох країнах. Це пов'язано з тим, що за останні роки утвердилася міжнародна торгівля валютою, коли власники валюти намагаються заробити гроші, використовуючи можливі коливання валютних курсів — продаючи валюту, коли курс високий, і купуючи її за низького курсу. Внаслідок цього сукупний попит і пропозиція певної валюти стають все більш незалежними від того, яке місце в країні займає торгівля товарами.

Ті, хто розміщує кошти на міжнародному ринку, неохоче вкладають їх у валюту, якщо очікується її падіння, адже із зменшенням купівельної спроможності валюти зменшується і вартість вкладених коштів. Тому торговці валютою постійно намагаються перевести свої кошти в тверду валюту. У результаті відбувається швидкий і значний перелив валюти, бо достатньо лише підняти телефонну трубку або натиснути кнопку ЕОМ — і активи перемістяться на інші рахунки.

Еволюція світової валютної системи.

Існують різні способи визначення валютного курсу. Жорсткий валютний курс означає підтримання валютних курсів на певному рівні. І всі учасники ринку суворо дотримуються цього курсу. Цей рівень може визначатися різними способами. Аж до 1930-х років включно багато країн пов'язували валюти з їхнім золотим вмістом. Ця система називалася золотим стандартом.

У липні 1944 року на конференції ООН у Бретон-Вудсі (США) були закладені основи нової світової валютної системи, регульовано-фіксованих валютних курсів. З цього часу багато західних валют замість золота виявились прив'язаними до американського долара, який міг обмінюватися на інші валюти. Долар у свою чергу був прив'язаний до золота. Тим самим долар функціонував як резервна валюта, що стала оборотною міжнародною валютою з твердою ціною. Паритети всіх валют встановлювалися стосовно долара, а через нього — до золота і один до одного. Для регулювання світової валютної системи був створений Міжнародний валютний фонд (МВФ) та Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР).

Коли на кінець 60-х років XX ст. Західна Європа та Японія вдвічі перевершили США за обсягами золотого запасу й експорту, позиції американського долара похитнулись, ця система почала розпадатись. 15 серпня 1971 року президент США Ніксон зупинив конвертованість долара у золото. Зв'язок між золотом і міжнародною вартістю долара був втрачений. Бретон-Вудська валютна система розвалилась.

Починаючи з 70-хроків XX ст., валютний курс для багатьох країн став "плаваючим", тобто він коливався залежно від попиту і пропозиції на валютному ринку. У рамках МВФ у 1970 році були запроваджені спеціальні права запозичення (СПЗ), які призначалися для поповнення валютних резервів країн-членів. А золото з 1973 року продається і купується за цінами, що встановлюються на спеціальних товарних біржах золота, і ціна на золото перестала безпосередньо впливати на світову валютну систему. Разом з тим деякі країни почали об'єднуватися з метою стабілізації своїх валют. У січні 1976 року в місті Кінгстон (Ямайка) на нараді представників країн-членів МВФ була підписана угода, що започаткувала нинішню систему валютних курсів. Згідно з цією угодою країни використовують дві основні системи "плаваючих" валютних курсів: 1) вільні курси, або незалежне "плавання" валют; 2) регульовані курси, або кероване "плавання" валют.

Вільні курси складаються на валютних ринках стихійно, за відсутності валютної (курсової) політики з боку держави. Ця система використовується в економічно розвинутих країнах.

Регульовані курси — це "плаваючі" валютні курси, що встановлюються на ринку у процесі взаємодії попиту і пропозиції під впливом валютної політики держави. Ця система використовується у менш розвинутих країнах.

Уряди кількох країн іноді домовляються про спільне "плавання" валют, коли встановлюються межі взаємних коливань курсів. Різновидом спільного "плавання" є прив'язування курсу національної валюти до базової валюти (дол. США, СПЗ) або кошика валют основних торговельних партнерів.

Важливою складовою світової валютної системи є створена в 1979 році Європейська валютна система (ЄВС). Міждержавне регіональне валютне регулювання в ЄВС здійснюється через Європейський фонд валютного співробітництва (ЄФВС), який надає центральним банкам короткострокові та середньострокові кредити для покриття тимчасового дефіциту платіжних балансів і розрахунків, пов'язаних з валютною інтервенцією.

З 1 січня 1999 року в безготівковий обіг Бельгії, Голландії, Люксембургу, Німеччини, Франції, Італії, Іспанії, Португалії, Ірландії, Австрії та Фінляндії було запущено нову європейську валюту — євро. З 1 січня 2002 року євро було запроваджено у готівковий грошовий обіг.

Європейський центральний банк, який офіційно відкрився 30 червня 1998 року, здійснює курсоутворення євро та контролює рівень відсоткових ставок євровалютного ринку. Технічні умови й особливості введення євро були визначені Європейською системою центральних банків (ЕБСВ), яка складається з Європейського центрального банку та національних центральних банків.

Для країн-членів Європейського економічного валютного союзу обмінні курси фіксуються тільки між евро і національними валютами, тобто щодо 1 євро і тільки в односторонньому порядку.

Для конвертації суми однієї національної валюти в іншу необхідно проконвертувати цю суму в євро, а потім в іншу національну валюту. Тобто крос-курс для валютних пар країн-учасниць союзу розраховується через євро.

Основними валютами, в яких здійснюється на сьогодні значна питома вага міжнародних торгових операцій, є долар США та євро. Коливання курсу цих валют справляє значний вплив на соціально-економічну ситуацію в країні, особливо з перехідною економікою, яка є досить вразливою. Тому вагомого значення набуває виважена державна політика щодо підтримання його на стабільному рівні. Передусім йдеться про курс національної одиниці відносно двох основних світових валют.

Підсумки

1. Платіжний баланс країни вимірює потоки товарів, послуг та капіталу між країною та рештою світу.

2. Баланс поточного рахунку разом з балансом рахунку капіталу та фінансів без операцій з резервами центрального банку е підсумковим платіжним балансом. Дефіцит платіжного балансу виникає тоді, коли сума поточного рахунку і рахунку капіталу є від'ємною величиною. Надлишок платіжного балансу створюється тоді, коли сума поточного рахунку і рахунку капіталу є додатною величиною. Надлишок платіжного балансу збільшує офіційні резерви. З урахуванням помилок та упущень сальдо всіх рахунків платіжного балансу дорівнює нулю.

3. Зовнішній борг — це частина державного боргу. Він виникає внаслідок того, що для фінансування дефіциту поточних операцій країна змушена брати позики за кордоном. Факторами нарощування зовнішньої заборгованості є також дефіцит державного бюджету. Втеча капіталу веде до дефіциту валютних ресурсів і низького рівня внутрішніх інвестицій.

4. Обмеження з боку платіжного балансу означає, що уряд не завжди може проводити таку політику експансії і стимулювання купівельної спроможності, до якої він міг би прагнути, наприклад, для скорочення безробіття. В економіці виникає суперечність між зовнішнім і внутрішнім балансом.

5. Вільно "плаваючі" валютні курси визначаються попитом і пропозицією валюти. За "плаваючих" валютних курсів ряд чинників впливає на попит і пропозицію на валюту, а саме, інфляція в конкретній країні, стан торгівлі в країні. Жорсткий валютний курс означає підтримання валютного курсу на певному рівні. До 30-х років XX ст. включно стабільність валютних курсів підтримувалась золотим вмістом. За Бретон-Вудської системи валютні ресурси прив'язувалися один до одного і були стабільними.

6. Починаючи з 1970-х років, валютний курс для багатьох країн став "плаваючим", тобто він коливався залежно від попиту і пропозиції на валютному ринку.

7. У 1979 році була створена Європейська валютна система (ЄВС). Міждержавне регулювання в ЄВС здійснюється через Європейський фонд валютного співробітництва (ЄФВС). З 1 січня 1999 року в безготівковий обіг одинадцяти європейських країн було запроваджено нову європейську валюту — євро. З 1 січня 2002 року євро було запроваджено у готівковий грошовий обіг.

8. Основними валютами, в яких здійснюється нині значна питома вага міжнародних торгових операцій, є долар США та євро.

Терміни і поняття

Платіжний баланс; дебет; кредит; торговельний баланс; баланс товарів і послуг; баланс поточних операцій; рахунок операцій з капіталом та фінансових операцій; фінансовий рахунок; прямі інвестиції; портфельні інвестиції; інші інвестиції; резервні активи; монетарне золото; валютні резерви; спеціальні права запозичення; дефіцит і надлишок платіжного балансу; зовнішній державний борг; валютний курс; "плаваючі" валютні курси; фіксовані валютні курси; знецінення і поцінування валюти.

Питання для повторення

1. Складова частина платіжного балансу країни — рахунок поточних операцій країни — не виключає:

а) експорт товарів;

б) чисті доходи від інвестицій;

в) транспортні послуги Іноземним державам; е) зміни в активах країни за рубежем;

Ґ) поточні трансфертні виплати.

2. Нижче наводиться список зовнішньоекономічних операцій між країною А та іншими країнами, млн дол.:

Купівля резидентами країни А цінних паперів іноземних фірм 50

Імпорт товарів і послуг у країну А 100

Експорт товарів і послуг із країни А 120

Грошові перекази з інших країн у країну А 30

Продаж цінних паперів фірм країни А іноземцям 60

Імпорт золота у країну А 60

Складіть платіжний баланс країни А.

3. Чи можна погодитися з такими твердженнями:

а) країна, економічне зростання якої випереджає зростай ня Ті провідних торгових партнерів, може чекати, що міжнародна вартість її валюти знизиться;

б) країна, в якій відсоткові ставки зростають швидше, ніж в інших країнах, може розраховувати на те, що міжнародна вартість її валюти зросте;

в) валюта країни подорожчає, якщо темпи інфляції в ній нижчі, ніж в інших країнах світу.

4. Поясніть, як дефіцит платіжного балансу буде відрегульований в умовах панування:

а) золотого стандарту:

б) прив'язаності системи валютних курсів до долара США;

в) вільно "плаваючих" валютних курсів. Які переваги і вади кожної із систем?