Основи економічної теорії - Козак Ю.Г. - 10.2 Олігополія

Олігополія має місце, коли на ринку функціонує невелика кількість фірм, а бар'єри входу в галузь досить високі.

Характерні риси олігополії

Олігополія - це ринкова структура, яка має такі характерні риси:

1) відносно мала кількість фірм;

2) різні за проникністю бар'єри, які перешкоджають входу в галузь нових фірм;

3) продукція є однорідною (наприклад, алюміній чи сталь) або диференційованою (автомобілі чи напої);

4) контроль над цінами;

5) взаємозалежність між усіма фірмами-олігополістами.

Отже, олігополія характеризується невеликою кількістю фірм (від 2 до 10), обгороджених бар'єрами, які перешкоджають вступу в галузь нових фірм, мають контроль над цінами, але при змові з іншими олігополістами.

Головною рисою олігополії є те, що кількість фірм така мала відносно розмірів ринку, що кожна з фірмолігополістів визнає тісний взаємозв'язок одна з одною. Теорія олігополії складніша, ніж теорія досконалої конкуренції, чистої монополії чи монополістичної конкуренції. Наприклад, фірмі в умовах досконалої конкуренції необхідно тільки прирівняти граничні витрати та граничний виторг. У випадку олігополії не все так просто. Оскільки існує загальна взаємозалежність, олігополіст отримує граничний виторг, установлюючи вищу ціну, залежно від реакції фірм-конкурентів. Якщо їхня реакція не буде передбачена, то олігополіст не одержить граничного виторгу (див. приклад 10.3) [7, с. 254].

Приклад 10.3

Дилема в'язня

Ситуацію в умовах олігополії зі спробами передбачити поведінку конкурентів в економічній літературі пояснюють на прикладі двох невдачливих грабіжників. Два грабіжники вночі зі зброєю відправилися грабувати банк. Однак вже практично біля банку вони наткнулися на поліцейську засідку, і кожен з них опинився за ґратами. Кожен із них був зобов'язаний передбачити поведінку свого соратника по нещастю: якщо вони обидва "заговорять" - кожен отримує по 5 років в'язниці за замах на грабіж; якщо "заговорить" тільки один, а другий мовчатиме, то перший вийде на волю, а другий - сяде на 20 років; якщо обидва мовчатимуть, то вони отримують по 1 року за незаконне зберігання зброї. Що ж робити кожному? Як правило, справа закінчується тим, що спочатку "говорить" один, а потім і другий грабіжник.

Загальна взаємозалежність

Олігополія визначається як ринок з відносно малою кількістю фірм, але при цьому кожна фірма повинна брати до уваги реакцію фірм-конкурентів. Одна фірма повинна передбачувати, як конкуруючі фірми відреагують на її дії і т. д. Якщо фірмам у галузі необхідно враховувати відповідну реакцію фірм-конкурентів, то ця галузь характеризується загальною взаємозалежністю.

Отже, загальна взаємозалежність - основна ознака олігополії. Дії однієї фірми впливають на інші фірми галузі. Приймаючи рішення щодо цін, кількості товару та його якості, взаємозалежній фірмі необхідно врахувати реакцію фірм-конкурентів. Фірма-конкурент, реагуючи на дії першої фірми, повинна врахувати, як перша фірма зреагує на її дії.

У деяких олігополістичних галузях тип реакції може бути добре зрозумілим для всіх учасників; він може диктуватися звичаями або угодами. В інших галузях реакція фірм-конкурентів може бути непередбачуваною, і учасникам доводиться використовувати стратегічну поведінку, щоб передбачити та перехитрити своїх суперників (див. приклад 10.4) [14].

Приклад 10.4

Крах організації виробників какао

Міжнародна організація країн - виробників какао (ІССО), яка базувалася в Лондоні, встановлювала власну ціну на какао шляхом купівлі надлишків какао кожного разу, коли виникала загроза знизити ціну нижче від рівня, який вона встановила.

У 1977 р. ціни на какао були високими: приблизно 5500 дол. за 1 т. Реальний прибуток у розмірі 5500 дол. за кожну тонну могли одержувати наявні в галузі виробники какао, але цей реальний прибуток діяв, як магніт, приваблюючи на ринок нових виробників. Розраховуючи на високі ціни, нові плантатори висаджували дерева какао в таких країнах, як Бразилія, Кот-д'Івуар і Малайзія. Як тільки нові виробники какао вийшли на ринок, ринкова ціна почала падати. ІССО погодилася скуповувати надлишки какао, щоб підтримати ціну, але це тривало лише до лютого 1988 р., коли обсяг какао, який зберігався на складах, досяг 250 тис. т. Оскільки міжнародна організація країн - виробників какао не змогла втримати ціну на колишньому рівні, то ціна зменшилася до 1600 дол. за 1 т.

Приклад банкрутства міжнародної організація країн - виробників какао ілюструє одну з ключових проблем олігополій у сфері ціноутворення: як не допустити на ринок інших виробників, коли ціна досить висока для того, щоб приносити монопольний прибуток.

Стратегічна поведінка

Фірми А та Б є олігополістами, і вони взаємозалежні. Прибуток кожної фірми залежить від ціни, яку встановила інша фірма. Припустимо, що ціни двох товарів однакові, і обидві фірми одержують абсолютно рівні прибутки. Якщо одна з них незначно знизить ціну, то, незважаючи на це, вона одержуватиме високий прибуток, в той час як фірма з вищою ціною отримуватиме нижчий прибуток.

На рис. 10.5 представлено можливі результати. Кожна фірма має можливість вибирати ціну: 20 чи 19 грн. Вибір ціни фірмою А проілюстровано з лівого боку, а фірми Б - вздовж верхньої горизонталі. Прибутки, які одержують фірми А та Б, залежать від цін, які вони встановили. Прибуток фірми А представлено в лівому нижньому куті кожного прямокутника, фірми Б - у правому верхньому куті. Якщо фірми встановлюють ціну 20 грн, то обидві отримують по 2500 грн; якщо вони встановлюють ціну 19 грн, то обидві одержують по 1500 грн. Якщо ж одна фірма встановлює ціну 20, а інша - 19 грн, то фірма з нижчою ціною одержує 3000 грн, а фірма з вищою ціною - тільки 1000 грн.

Рис. 10.5. Одержання прибутків олігополією, яка складається з двох фірм

У кожному прямокутнику (секторі) показано прибуток, який одержують фірми за різних комбінацій цін, які вони самі встановлюють. Якщо фірма А встановлює ціну 19, а фірма Б - 20 грн, то фірма А отримує прибуток 3000, а фірма Б - 1000 грн. Якої стратегії слід додержуватися кожній фірмі?

Зрозуміло, що олігополіст починає одержувати вищий прибуток (за рахунок іншої фірми), встановлюючи нижчу ціну, за умови, що конкурент підтримуватиме вищу ціну. Обидві фірми отримуватимуть прибуток у меншому розмірі, якщо обидві знизять ціни. Якщо обидві встановлять вищу ціну, то кожна з них отримує більший прибуток. Однак кожен олігополіст має установлювати ціну, не знаючи, що збирається робити інша фірма.

Які міркування управляють рішеннями фірми-олігополіста щодо ціни? Це можуть бути припущення щодо того, як відреагує фірма-конкурент. Міркування могло б бути приблизно таким: "Мій конкурент не ризикне встановити вищу ціну - 20 грн, побоюючись, що я встановлю нижчу ціну - 19 грн. Таким чином, якщо я встановлю вищу ціну - 20 грн, то отримаю тільки 1000 грн., а якщо я виберу нижчу ціну - 19 грн, то отримаю 1500 грн. Отже, я встановлю нижчу ціну - 19 грн". Якщо фірма-конкурент міркує так само і вирішує встановити нижчу ціну, виявляється, що обидві фірми правильно передбачили дії один одного і обрали відповідну стратегію.

У такій ситуації обидві фірми вирішили б установити ціну на рівні 19 грн і отримали б прибуток у розмірі 1500 грн кожна. Однак, вони знають, що коли б вони запропонували ціну 20 грн, то могли б отримати прибуток 2500 грн. Якщо фірми А та Б приймали однакові рішення щодо ціни протягом довгострокового періоду, то ймовірно, що вони якимось чином знали про те, що стануть багатшими, якщо встановлять ціни вищими. Фірми могли навчитися співробітничати і обирати стратегію (ціну 20 грн), яка максимізує прибутки обох. Існує й інший метод, за яким обидві фірми вирішують установити ціну 20 грн - вони могли дійти згоди про те, що обидві встановлюватимуть вищу ціну.

Олігополія, яка основана на змові

Якщо олігополісти навчилися співробітничати, то вони починають одержувати вищі прибутки. Змова всередині олігополії може здійснюватися в різних формах. Олігополісти можуть таємно змовитися про ціни та обсяги випуску продукції. Вони можуть офіційно зареєструвати це в таємній угоді (але такі угоди протизаконні) чи відкритій (за умови, якщо такі угоди законні і навіть узгоджені з урядом країни). Змова може здійснюватися у вільній формі, тобто на основі звичаїв та традицій, або у вигляді неофіційної угоди. Ефективність такої змови різна при різних олігополіях. У деяких випадках змова досить надійна, а в деяких - неміцна й має тенденцію до руйнування.

Картель

Для олігополії найпростішим засобом узгодження політики в сфері ціноутворення та обсягу випуску продукції є створення картелю, який зобов'язує всі сторони встановлювати певні ціни та певну частку ринку для кожного виробника. Якщо пощастить, то така угода дасть змогу олігополістичним фірмам одержувати монопольний прибуток у цілому по галузі.

Отже, картель - це угода, за якою фірми-учасниці олігополії координують обсяг випуску продукції та ціноутворення, щоб отримати монопольний прибуток.

На рис. 10.6 проілюстровано олігополістичну галузь, яка складається з трьох фірм (які виробляють той самий товар з однаковими витратами). Кожна з трьох фірм погоджується на 1/3 ринку і встановлює однакову монопольну ціну. Оскільки всі три фірми-учасниці картелю погодилися поділити ринок порівну, то попит фірми А буде дорівнювати 1/3 ринкового попиту, і т. д. Монопольна ціна фірми А лежить у точці перетину кривої граничного виторгу з кривою граничних витрат (МС). Маючи таку криву попиту, фірма А буде максимізувати свій прибуток, виробляючи 100 одиниць товару за ціною 50 грн за одиницю. Інші 2 фірми також пропонують ціну 50 грн. і виробляють 100 одиниць кожна. Обсяг випуску продукції в цілому по галузі становить 300 од. (100 o 3).

Однак фірма А схильна до спокуси обманути суперників. Поки дві інші фірми продають 200 одиниць за ціною 50 грн, фірма А могла б установити ціну 49,5 грн і продавати трохи більше, ніж частина ринку в 1/3. Ціна 49,5 грн, безсумнівно, перевищує граничні витрати фірми А (20 грн). Фактичний реальний прибуток дістанеться тій фірмі, яка порушить угоду. Фірми Б і В схильні до такої самої спокуси. Якщо вони будуть "шахраювати" недовго (і ніхто інший не робить так само), то зможуть збільшити свої прибутки. Порушення угоди є для них витратами в довгостроковому періоді. Якщо ж інші фірми виявлять обман, то вони розривають угоду. В результаті може розгорітися цінова війна і буде знижуватися економічний прибуток.

Жадоба наживи лежить в основі створення та розпаду картелів. Картелі приносять частину монопольного прибутку своїм членам протягом усього часу, поки кожен з них додержується картельної угоди. Однак кожен із учасників картелю може одержувати більший прибуток обманним шляхом за умови, що інші не обманюють. Учасники картелю стоять перед дилемою. Якщо один "обманює", а інший - ні, то виграє "шахрай". Якщо обидва ведуть нечесну гру, то обидва програють. Якщо обидва будуть додержуватися угоди, то таке положення вигідніше для них, ніж варіант, коли один "обманює". Але кожен з них схильний до обману.

Картелі нестабільні, оскільки досить важко нав'язувати комусь угоди. Дуже незначна кількість картелів успішні протягом довгострокового періоду. Більшість картелів, які займалися продажем цукру, какао, кави, швидко щезали чи не мали вагомого впливу на ціни. Існує чимало прикладів картелів, які створені на основі угод щодо ціноутворення. Представники держав, які входять в Організацію країн-експортерів нафти (ОПЕК), регулярно проводять зустрічі, які широко освітлюються світовою пресою. Вони проводяться з метою узгодження цін на нафту. Так, Міжнародна асоціація авіатранспорту також проводить відкриті зустрічі зі згоди урядів країн-учасниць.

Чимало картелів з'являються та щезають, незважаючи на те, що уряд надає їм юридичну допомогу. Вони, як свідчить історичний досвід, традиційно нестабільні, оскільки дуже важко змусити когось до таємної змови. Жадоба наживи призводить до того, що картелі розпадаються. Дуже мало картелів успішно діють протягом довгострокового періоду. Навіть найбільш успішно діючий за всю історію картелів - ОПЕК не зміг установити строго монопольну ціну. Існує занадто багато спокус для його членів (особливо для тих, кому необхідна готівка), щоб порушити угоду.

Перешкоди для змов

Існує багато перешкод, які зменшують шанси для ефективної та надійної змови всередині картелю. Конкурентна боротьба між членами картелю посилюється в тому випадку, коли існують:

1) велика кількість продавців;

2) низькі бар'єри вступу нових фірм у галузь;

3) наявність диференційованого товару;

4) високі темпи науково-технічного прогресу;

5) високі постійні витрати і низькі граничні витрати;

6) правові обмеження (наприклад, антимонопольне законодавство). Велика кількість продавців. Чим більше продавців або фірм у

галузі, тим важче створити надійний картель. При дуже великій кількості членів досить важко встановити контакти між фірмами-учасницями. Дрібніші фірми, які підписали угоду у більше піддаються спокусі порушити його: вони не тільки менш відомі, ніж великі фірми, а й можуть страждати на "манією величності".

Низькі бар'єри вступу нових фірм у галузь. Якщо нові фірми можуть легко увійти в галузь, то вже існуючі фірми не захочуть укладати угоди щодо збільшення ціни. При достатньо вільному доступі в галузь ціни не можуть бути істотно вищими, ніж собівартість продукції.

Наявність диференційованого товару. Чим товари різноманітніші або диференційованіші, тим складніше змовитися в такій галузі. Досягнення угоди може бути і збитковим, і вигідним. Досягнення буде більш збитковим за умови наявності диференційованого товару. Наприклад, сталь є однорідною, і згоди відносно цін та частки ринку між сталеливарними корпораціями можна легко досягнути. Але укласти угоду між авіавиробниками щодо цін на ДС-10 та Боїнг-747 досить важко через розбіжність із приводу якості.

Високі темпи науково-технічного прогресу. За високих темпів науково-технічного прогресу змова може виявитися неможливою, оскільки зараз промисловість постійно випускає нові товари і розвиває нову техніку. Фірма, яка використовує нововведення, може отримати більший прибуток, ніж у межах картелю. Досить складно уявити існування таємної змови між фірмами Кодак і Полароїд чи IBM і Apple.

Високі постійні витрати й низькі граничні витрати. Вищі постійні витрати пов'язані з загальними витратами, граничні витрати при цьому звичайно низькі. Спокуса до "шахрайства" в картелі є функцією від різниці між ціною та граничними витратами. Таким чином, відносно високі постійні витрати заохочують певних учасників картелю до "шахрайства".

Правові обмеження. Антимонопольний закон Шермана (1890) у США говорить, що об'єднання, які мають за мету обмеження торгівлі, незаконні. Таке законодавство, безумовно, може запобігти змовами і, таким чином, зростанню цін в результаті створення картелів.

Оскільки кожна галузь відзначається диференціацією продукції, умовами вступу, кількістю фірм, відносними темпами граничних та постійних витрат, темпами технічного прогресу, то ступінь олігополістичної координації не може бути однаковим. Отже, деякі олігополії, на відміну від інших, можуть користуватися практично монопольною владою.