Основи економічної теорії - Козак Ю.Г. - 14.4 Цілі та інструменти кредитно-грошової політики

Банківська система

Банківська система (БС) - це сукупність фінансово-грошових установ, які залучають вільні кошти, а потім надають їх у кредит. Розрізняють два основних типи банківських систем:

1) централізована банківська система (класичним прикладом її існування була банківська система СРСР);

2) ринкова система (країни з ринковою економікою).

На думку багатьох фахівців, централізована та ринкова банківська системи мають певні відмінності (табл. 14.1).

Таблиця 14.1

відмінності між централізованою та ринковою банківською системою*

Функцій національного банку:

o емісія національної валюти;

o зберігання золотовалютних резервів країни;

o зберігання обов'язкових резервів комерційних банків;

o надання кредитів комерційним банкам;

o регулювання та координація діяльності комерційних банків;

o формування та реалізація кредитно-грошової політики країни.

Функції комерційних банків:

o залучення коштів суб'єктів господарчої діяльності та населення;

o надання кредитів;

o касове обслуговування населення (оплата комунальних послуг, отримання заробітної платні тощо).

Як уже було сказано, саме банківська система може регулювати пропозицію грошей у країні. Так, якщо національний банк підвищить відсоткову ставку за кредитами для комерційних банків, то обсяг таких кредитів буде зменшуватися (комерційним банкам просто не буде вигідно їх брати). Комерційні банки, отримуючи більш дорогі кредити, підвищуватимуть відсоткову ставку і за кредитами для населення та суб'єктів господарської діяльності. Тим самим гроші подорожчають по всій країні. Таким чином, пропозиція грошей знижується. І навпаки, якщо для економічного зростання необхідно збільшити пропозицію грошей, то національний банк знизить відсоткову ставку за кредитами.

Банківська система України

Банківська система України, як і будь-якої країни з ринковою економікою, має два рівні: Національний банк України та комерційні банки. Національний банк України (НБУ) є особливим центральним органом державного управління. Його юридичний статус, функції, завдання, повноваження та принципи діяльності визначаються Конституцією України та законами України. Крім Конституції, діяльність НБУ регулює закон України "Про Національний банк України", прийнятий у 1999 р. Згідно з цим законом, основними функціями НБУ є:

o забезпечення стабільності грошової одиниці України - гривні;

o монопольне здійснення емісії національної валюти України (гривні) та організація її обігу;

o визначення та забезпечення кредитно-грошової політики;

o кредитування комерційних банків;

o здійснення банківського регулювання та нагляду;

o видача ліцензій комерційним банкам щодо їхньої діяльності;

o забезпечення накопичення та зберігання золотовалютних резервів та здійснення операцій з ними та банківськими металами тощо.

Ще одним законом, який регулює не тільки діяльність НБУ, а й комерційних банків, є закон України "Про банки та банківську діяльність". Цей закон був прийнятий у 2000 р. Згідно з цим законом, комерційний банк, який розміщується на території України, - це юридична особа, яка, на підставі ліцензії Національного банку України, має виключне право здійснювати в сукупності такі операції: залучати у вклади грошові кошти фізичних і юридичних осіб та розміщувати зазначені кошти від свого імені, на власних умовах та на власний ризик; відкривати і вести банківські рахунки фізичних та юридичних осіб.

14.4 Цілі та інструменти кредитно-грошової політики

Кредитно-грошова політика

Кредитно-грошова політика - це комплекс заходів у сфері грошового обігу та кредиту. До цілей кредитно-грошової політики відносять:

o регулювання економічного зростання;

o стримування інфляції;

o забезпечення стабільності національної грошової одиниці;

o забезпечення зайнятості населення.

Ці цілі кредитно - грошова політика здійснює за допомогою таких інструментів: норми резервування, відсоткової ставки та операцій на відкритому ринку.

Норма резервування. Як же регулювати обіг грошей за допомогою норми резервування? (див. приклад 14.1).

Приклад 14.1

Зменшення чи збільшення грошової маси за допомогою норми резервування

Припустимо, що Національний банк установить норму резервування на рівні 10%. У прикладі використовуються: усі залучені кошти комерційного банку, обов'язкові резерви комерційного банку (тобто сума грошей, яку банк не має права пускати в обіг), надлишкові резерви банку (тобто сума грошей, яку банк може надавати в кредит), норма резервування.

Припустимо, що банк А залучив 10 000 дол. Норма резервування встановлює 10%, тобто він повинен залишити в себе 1000

дол., а 9000 дол. може надати в кредит банку Б. Банк Б, отримавши в кредит 9000 дол., 900 дол. повинен залишити, а 8100 дол. надати банку В в кредит. I так далі. В кінцевому результаті сума грошей, яка перебуває в обігу збільшиться в 10 разів, тобто буде 100 000 дол. (тому що норма резервування - 10%).

Таким чином, якщо Національному банку необхідно зменшити суму грошей, яка обертається в країні, він збільшує норму резервування, і навпаки. Тобто грошова маса та норма резервування мають зворотний зв'язок.

Відсоткова ставка. Якщо національному банку необхідно зменшити грошову масу в країні, то він підвищує відсоткову ставку за кредитами для комерційних банків. Таким чином, комерційним банкам стає невигідно брати кредити, і вони, в свою чергу, підвищують відсоткові ставки для фірм та населення. Коли економічна ситуація потребує збільшення грошового обігу в країні, національний банк зменшує відсоткову ставку.

Операції на відкритому ринку. Наприклад, якщо Національному банку необхідно залучити додаткові кошти для здійснення якихось цілей, то уряд країни може випустити державні акції на необхідну суму та продати їх на ринку. Тим самим гроші вилучаються з обігу. Якщо ж необхідно збільшити пропозицію грошей, то держава може викупити свої акції у населення.