Тема 17. МІЖНАРОДНА ТОРГІВЛЯ

Ключові поняття

Закон вартісних переваг; теорія абсолютних переваг А. Сміта; теорія порівняльних переваг Д. Рікардо; теорія відносної забезпеченості факторами виробництва Е. Хекшера та Б. Оліна; парадокс В. Леонтьєва; перевага споживачів; умови торгівлі; специфічні риси міжнародної торгівлі; залежність країн від міжнародної торгівлі; вільна торгівля (лібералізм); протекціонізм; аргументи на користь протекціонізму; протекціоністські інструменти торговельної політики: тарифні та нетарифні бар'єри.

17.1 Економічна основа міжнародної торгівлі. Теорії міжнародної торгівлі

Спеціалізація та порівняльні переваги (пропозиція)

У теорії міжнародної торгівлі центральними є такі проблеми: 1) чому існує торгівля, якими є її економічні основи; 2) наскільки вигідна торгівля для кожної з країн-учасниць; 3) що обрати для економічного зростання: свободу торгівлі чи протекціонізм (захист національних виробників від іноземних конкурентів).

Пояснення першопричин, що породжують міжнародну торгівлю, грунтується на законі порівняльних (вартісних) переваг. Суть його полягає в тому, що кожна країна має порівняльні переваги у виробництві якого-небудь товару (тобто виготовляє його з меншими витратами) і отримує виграш, спеціалізуючись на його виробництві і обмінюючи на товари, котрі вона сама неспроможна ефективно виготовляти. "Якщо яка-небудь чужа країна може постачати нас яким-небудь товаром за меншою ціною, ніж ми самі в змозі виготовляти його, набагато краще закуповувати його в неї на деяку частину продукту нашої власної промислової праці, що докладається в тій галузі, в котрій ми володіємо деякою перевагою"[12, с. 333].

У теорії міжнародної торгівлі докладно розглянуто різні аспекти порівняльних переваг та їхню роль у спеціалізації виробництва.

Теорія абсолютних переваг А. Сміта

А. Сміт перший, доводячи вигідність для країни вільної торгівлі, розробив теорію абсолютних переваг. Згідно з цією теорією, країни, що володіють природними перевагами (пов'язаними з кліматичними умовами і природними ресурсами) та придбаними перевагами (пов'язаними з розвитком технології та високою кваліфікацією працівників) у виробництві тих чи інших товарів, можуть виготовляти їх більш ефективно, ніж інші. Якщо торгівля не буде обмежена, - стверджував А. Сміт, - то кожна країна спеціалізуватиметься на виробництві тих товарів і послуг, у якому вона має абсолютну перевагу. Обмін між країнами надлишками спеціалізованої продукції вигідне для кожної країни, оскільки дає змогу: 1) реалізувати надлишки конкурентоспроможного виробництва; 2) придбати на отриманий доход більшу кількість імпортного товару, ніж вона сама могла б виготовити.

Теорія порівняльних переваг Д. Рікардо

Д. Рікардо розвинув доводи А. Сміта на користь вільної торгівлі і розширив зону порівняльних переваг для вигідної міжнародної торгівлі, ввівши принцип відносної переваги [10, с. 72-87]. Теорія відносної переваги у витратах стверджує, що міжнародна торгівля вигідна для будь-якої країни: і для тієї, котра ні в чому не має переваг, і для тієї, котра має переваги абсолютно для всіх товарів. У кожній країні (без урахування абсолютних переваг) завжди знайдеться товар, виробництво якого більш ефективне (щодо співвідношення витрат), ніж виробництво решти товарів. Країна отримає більший виграш, якщо сконцентрує свої ресурси на більш ефективних виробництвах. Країні невигідно розвивати навіть ті галузі, де витрати виробництва нижчі, ніж в інших країнах, але різниця у витратах менша, ніж на виробництво продукції найбільш продуктивної галузі в країні. Товар, для якого відносна вигода найбільша, і повинен експортуватися.

Проілюструємо ці вигоди на числовому прикладі.

Візьмемо такі країни як Англія і Португалія і припустимо, що вони торгують одна з одною. Оскільки дві економіки не взаємодіють, то можна очікувати, що ціни на одні й ті самі товари в Англії і Португалії різні. Цю різницю в цінах Д. Рікардо пояснював неоднаковою продуктивністю праці в цих країнах. Крім того, наслідком різної продуктивності праці була також і різниця в доходах, бо трудові витрати мають компенсуватися, виходячи з їхньої продуктивності.

Припустимо, що кожна країна може вибирати, куди направляти свої трудові ресурси: на виробництво пива, зерна чи якихось поєднань цих товарів. Час, необхідний для їхнього виробництва, і час, який є в наявності, показано в табл. 17.1 [15, с. 24-29]:

Таблиця 17.1

ВИТРАТИ ЧАСУ ДЛЯ ВИРОБНИЦТВА ПИВА ТА ЗЕРНА

Зазначимо, що Португалія менш ефективна у виробництві і пива, і зерна. Ця нижча продуктивність і впливає на те, що португальці бідніші за британців: англійський робітник може заробити 1 галон за 6, а португальський - за 7,5 год. Висловлюючись економічною мовою, Англія має абсолютну перевагу у виробництві обох товарів. Відносні ціни на товари в обох країнах можна легко підрахувати. Витрати на виробництво 1 галона пива в Англії в 1,5 разу більші від витрат виробництва 1 фунта зерна. Отже, 1 фунт зерна коштуватиме 0,66 галона пива. Так само в Португалії відносна ціна 1 фунта зерна - 1,33 галона пива. Виробничі можливості і доходи кожної країни відображені на рис. 17.1.

Рис. 17.1. Ілюстрація виграшу від торгівлі за моделлю Д. Рікардо.

Англія може задіяти всі свої трудові ресурси на виробництві пива і спожити потім 6 галонів пива, але залишитися без зерна (точка А). Навпаки, всю працю можна направити на виробництво 9 фунтів зерна (точка В). Англія може також виробити і спожити будь-яке поєднання пива і зерна, що знаходиться на лінії. Припустимо, що таке поєднання вибрано: сукупне виробництво і споживання становить 4 галони пива і 3 фунти зерна (точка С). Зазначимо, що ніяка точка, що лежить праворуч від лінії АСВ, не може бути досягнута, оскільки Англія просто неспроможна виробити більше через нестачу додаткового робочого часу. Будь-яка точка, що лежить ліворуч від лінії АСВ, означає, що не всі трудові ресурси будуть використані. З іншого боку, Португалія може виробити і спожити 8 галонів пива (точка X) і 6 фунтів зерна (точка X), або будь-яку комбінацію цих товарів, яка знаходиться на лінії: припустимо, 2,66 галона пива і 4 фунта зерна (точка У).

Тоді як Англія більш ефективна у виробництві обох товарів, ціни на пиво по відношенню до зерна менші в Португалії. Англія має абсолютну перевагу у виробництві зерна і пива, але Португалія володіє порівняльною перевагою у виробництві пива.

Результат аналізу Д. Рікардо такий: торгівля принесе вигоду обом країнам, навіть незважаючи на те, що Англія має абсолютну перевагу у виробництві цих товарів. Якщо Англія і Португалія почнуть торгувати, то Англія плататиме не більше, ніж 1,5 фунта зерна за кожний галон пива, оскільки це ціна внутрішнього ринку, а Португалія - не більше 1,33 галона пива за кожний фунт зерна. Припустимо, що вплив попиту і пропозиції встановив рівноважну ціну 1 галона пива на 1 фунт зерна. Кожна країна спеціалізуватиметься на виробництві порівняно дешево товару.

Виходячи з цього, оскільки в Англії дешевше виробляти зерно, ніж пиво, то всю працю краще направити на виробництво 9 фунтів зерна. У Португалії порівняно дешевше виробляти пиво. Якщо вона спеціалізуватиметься на ньому, то виробить 8 галонів пива. Уже за новими цінами британці за свої 9 фунтів зерна отримають 9 галонів пива, тоді як до торгівлі з Португалією кожний фунт зерна міг бути проданим лише за 0,66 галона. Так само в Португалії тепер буде дешевшим зерно. Новий рівень споживання показано на рисунку пунктирною лінією. У британців нова точка споживання - С₁, а у португальців - У₁. Спеціалізація завдяки порівняльним перевагам підвищила добробут обох країн.

Приклад, наведений Д. Рікардо, гранично спрощений: вкрай рідко закриваються цілі галузі - як пивоварна в Португалії, так і виробництво зерна в Англії. Однак країни намагаються спеціалізуватись і експортувати ті товари, котрі можуть бути вироблені найбільш ефективно, оскільки вигоди від торгівлі, що ґрунтуються на принципах порівняльних переваг, очевидні. Спеціалізація і торгівля, які ґрунтуються на використанні порівняльних переваг, сприяють ефективнішому розміщенню світових ресурсів, а отже, і зростанню світового виробництва.

Міжнародна торгівля збільшує доход і рівень життя країн, що торгують між собою. Нація, яка ігнорує принцип порівняльних переваг, імовірно поплатилася б зниженням життєвого рівня населення і уповільненням темпів економічного зростання.

Теорія відносної забезпеченості факторами виробництва Е. Хекшера та Б. Оліна

Теорія Д. Рікардо не з'ясувала до кінця походження порівняльних переваг, котрими володіє та чи інша країна. Вона залишила відкритим питання: чому окрема країна стає більш ефективною у виробництві певного товару? Чому, наприклад, США досягли порівняльної переваги у вирощуванні пшениці, а Японія - у виплавлянні сталі?

У першій половині XX ст. шведські економісти Елі Хекшер і Бертін Олін одними з перших запропонували систематизоване пояснення джерел порівняльних переваг, відоме як теорія відносної забезпеченості факторами виробництва Хекшера-Оліна. Е. Хекшер і Б. Олін помітили, що держави наділені виробничими ресурсами (капітал, праця, земля) неоднаково. В одній країні відносно багато робочої сили, в другій - мінеральних ресурсів, в третій - велика кількість орних земель. Інакше кажучи, одні фактори виробництва можуть бути в надлишку, інші - в дефіциті. Вважається, що країна має надлишок (або дефіцит) фактора, якщо в неї співвідношення між його якістю і рештою факторів вищі (або нижчі), ніж у решті країн світу. Це з одного боку. З іншого боку, у витратах виробництва різних товарів неоднакове співвідношення витрат різних факторів. Продукт вважається трудомістким, капіталомістким, землемістким, якщо частка витрат на відповідний фактор у його вартості вища, ніж у вартості інших продуктів. Відмінності між країнами в порівняльних перевагах саме пояснюються тим, що: 1) у виробництві різних товарів фактори використовуються в різних співвідношеннях; 2) неоднакова відносна забезпеченість країн факторами виробництва. Теорія Хекшера-Оліна стверджує, що кожна країна прагнутиме до спеціалізації і експорту тієї продукції, для виготовлення якої інтенсивно використовуються надлишкові, а відтак - дешевші фактори виробництва, а отже, і до імпорту тих продуктів, фактори виробництва яких, через відносну рідкісність їх, у цій країні дорогі.

Наприклад, у Гонконгу і на Тайвані значно більше трудових ресурсів, ніж земельних, отже, вигідно спеціалізуватися на виробництві товарів і послуг, які більш інтенсивно використовують працю, а не землю. Саме тому Гонконгу вигідно експортувати продукцію швейного виробництва, котре розміщується в багатоповерхових фабриках, а імпортувати автомобілі, виробництво котрих потребує великої площі на одного робітника. Туреччина ж, де земля є в надлишку по відношенню до кількості населення, згідно з теорією Хекшера-Оліна, експортуватиме сільськогосподарську продукцію.

Отже, теорія співвідношення факторів виробництва стверджує, що співвідношення частки землі, трудових ресурсів і капіталу зумовлює їхню порівняльну вартість. Ці витрати визначають, які товари країна може виробляти ефективніше і експортувати.

Парадокс В. Леонтьєва

Чи підтверджує існуюча структура міжнародної торгівлі висновок теорії Хекшера-Оліна, що країни експортують продукти інтенсивного використання надлишкових факторів та імпортують продукти інтенсивного використання дефіцитних факторів? У 50-х роках XX ст. Василь Леонтьєв спробував з'ясувати, чи відповідає експорт і імпорт США твердженням цієї теорії. Згідно з теорією Хекшера-Оліна, в експорті США повинні переважати капіталомісткі товари, а в імпорті - трудомісткі, оскільки в

США, порівняно з іншими країнами, дуже багато капіталу відносно праці. Леонтьєв, аби перевірити цю теорію, визначив кількість праці і капіталу, вміщені в американському експорті та імпорті. Його несподівані відкриття з тих пір отримали назву "Парадокс Леонтьєва". Він виявив, що якраз експорт, а не імпорт США був трудомістким, що прямо суперечило висновкам Хекшера-Оліна. Вивчення торговельних зв'язків Японії, Індії та Канади виявили такі самі відмінності.

Ряд економістів спробували цей парадокс пояснити. Одне з можливих рішень запропонував сам В. Леонтьєв: у США праця, чого не можна сказати про капітал, більш продуктивна, ніж у їхніх торговельних партнерів. В. Леонтьєв же, підраховуючи кількість праці, вміщеної в експорті та імпорті, не вказував її більш високої продуктивності порівняно з іншими країнами.

Інше пояснення більш переконливе: В. Леонтьєв помилково нехтував величиною капіталу, що вже вміщений у праці, не врахував, що істотну кількість капіталу було вкладено в робочу силу у вигляді освіти і підготовки. Наприклад, коли архітектор проектує будівлю, то лише невелика частина вартості його роботи пов'язана з власне працею, а основна частка прямо пов'язана з великими капіталовкладеннями в його освіту. Економіст Пітер Кенен спробував перевірити, чи матиме місце парадокс Леонтьєва, якщо правильно визначити величину капіталу, що вже вкладений у робочу силу. Результати показали, що це коригування призвело до зняття парадоксу. П. Кенен виявив, що американський експорт дійсно був капіталомістким після підрахування капіталу, інвестованого в робочу силу. Пізніше цей висновок підтвердили дослідження й інших економістів. Виявилося, що парадокс Леонтьєва був наслідком обчислювальної помилки, а не неправильності теорії Хекшера-Оліна [15, с. 31-32].

Отже, загальний висновок може бути таким: в основі міжнародної торгівлі лежить неоднакова здатність країн ефективно виробляти різні товари, що ґрунтується на: 1) природних та 2) набутих порівняльних перевагах, таких як відмінності у співвідношенні факторів виробництва, в рівні застосовуваної технології, що визначають виробничі можливості і призводять до різниці у витратах виробництва. Порівняльні переваги є також наслідком рівня культури, пріоритетів в освіті, наукових дослідженнях. Так, здатність США утримати порівняльні переваги у виробництві багатьох товарів залежить не лише від розмірів праці й капіталу, а й від здатності "вирощувати і захищати ідеї".

Перевага споживачів (попит)

У розглянутих теоріях причини торгівлі, її структура, напрямки товарних потоків пояснювалися чинниками, що лежать на боці виробництва, тобто пропозиції. При цьому підкреслювалися відмінності між країнами. Реально ж існуюча торговельна практика не вписувалася повністю в теоретичні моделі порівняльних переваг. Так, було зазначено, що теорія Хекшера-Оліна пояснює в основному торгівлю первинними товарами (сировина, матеріали, напівфабрикати тощо), а торгівля готовими товарами, особливо новими, значною мірою залежить від споживчих переваг і доходів. Теорія порівняльних переваг не пояснює також і той факт, що нині більша частина торгівлі відбувається між явно схожими (подібними) промислово розвинутими країнами, розташованими в помірному кліматі, які мають населення з високим рівнем освіти, доходів і схожими споживчими перевагами. США, наприклад, схильні торгувати з Японією і Західною Європою споживчими товарами, а торгівля з країнами з іншими смаками і доходами частіше зводиться до обміну сировинними матеріалами. А відтак подальший розвиток і поглиблення теорії міжнародної торгівлі пов'язані з включенням у вихідну модель чинника попиту. "Займатися міжнародною торгівлею, - пише П. X. Ліндерт, - розібравшись із пропозицією і не знаючи нічого про попит, - все одно, що різати однією половиною ножиць або аплодувати однією долонею" [4, с. 48].

Вигідність спеціалізації і торгівлі, напрями товарних потоків (екс-порт-імпорт) визначаються не лише законом порівняльних переваг (тобто пропозицією), а й відмінностями в перевазі споживачів (тобто попитом). Якщо країна не має у виробництві якого-небудь товару порівняльних переваг, а на цей товар є підвищений попит на світовому ринку, то цей товар експортуватиметься. Відмінності в перевагах споживачів самі по собі навіть за відсутності у партнерів відмінностей в умовах пропозиції, можуть бути основою для взаємовигідної торгівлі, оскільки вона дає змогу досягти вищого рівня задоволення потреб.

Відмінності в перевагах споживачів пояснюють торгівлю між подібними країнами. Теорія подібності країн вбачає причину великої і зростаючої частки обсягу торгівлі готовими виробами між розвинутими країнами в тому, що в цих країнах є схожі сегменти ринку (споживчі переваги) внаслідок близькості рівнів доходів населення, культурної схожості, історичних зв'язків тощо.

Умови торгівлі

На світовому ринку, як і на внутрішньому, попит і пропозиція спільно визначають як обмін і структуру експортованих та імпортованих товарів, так і ціни на них. Рівень світових цін є важливим чинником, що визначає, які саме товари і куди експортуватимуться тією чи іншою країною і які і звідки - імпортуватимуться, бо від співвідношення світових цін прямо залежить розподіл між партнерами виграшу від світової торгівлі. Відтак економісти приділяють велику увагу умовам торгівлі, або відношенню експортних цін країни до її імпортних цін.

Повернемося до нашого прикладу і поглянемо, які умови торгівлі, тобто в якому міновому відношенні стануть торгувати зерном і пивом Англія й Португалія.

Згідно з прикладом, в Англії можуть збільшити виробництво зерна на 1 фунт, відмовившись від виробництва 0,6 галона пива. Іншими словами, в Англії співвідношення обміну всередині країни (співвідношення витрат двох продуктів: зерна і пива) становить 1 фунт зерна за 0,66 галона пива (1 ф/з = 0,66 г/п). Оскільки в Англії 1 ф/з = 0,66 г/п, то вона повинна отримати понад 0,66 галона пива за кожний фунт експортованого зерна. Інакше Англія не виграє від експорту зерна в обмін на португальське пиво.

У Португалії інше співвідношення обміну або витрат двох продуктів: пива та зерна. Португалія повинна пожертвувати 1,33 галона пива для отримання 1 фунта зерна. Іншими словами, в Португалії співвідношення внутрішніх витрат становитиме: 1 фунт зерна до 1,33 галона пива (1 ф/з = 1,33 г/п).

Оскільки в Португалії 1 ф/з = 1,33 г/п, то вона повинна мати можливість отримувати 1 фунт зерна, експортуючи менше 1,33 галона пива. Інакше вона не побажає брати участь у міжнародній торгівлі.

Таким чином, умови торгівлі, або коефіцієнт міжнародного обміну знаходитиметься між 1 ф/з = 0,66 г/п і 1 ф/з = 1,33 г/п.

Коефіцієнт обміну (або умови торгівлі) дуже важливий тим, що від його фактичного значення залежить розподіл вигоди міжнародної торгівлі між країнами (Англія і Португалія). Фактичне значення коефіцієнта міжнародного бізнесу встановлюється між верхнім і нижнім рубежем, залежно від світового попиту і пропозиції на товари (зерно і пиво).

o Якщо сукупний світовий попит на пиво нижчий від його пропозиції, а попит на зерно - вищий від пропозиції, то ціна на пиво буде низькою, а ціна на зерно - високою. Коефіцієнт обміну в цьому випадку встановлюється близьким до 1 ф/з = 1 г/п, котрому віддає перевагу Англія.

o При зворотному співвідношенні світового попиту і пропозиції коефіцієнт міжнародного обміну стає близьким до рівня 1 ф/з = 0,66 г/п, котрому віддає перевагу Португалія.

Для розрахунку умов торгівлі на реальній статистиці спочатку будується індекс експортних та імпортних цін (в одиницях національної або іншої валюти) виду [4, с. 62-64]:

Зростання цього показника звичайно називають "поліпшенням" умов торгівлі. Однак сам по собі показник умов торгівлі ще не свідчить ні про вигідність торгівлі, ні про зміни добробуту. Цей показник потрібно використовувати поряд з іншими даними - про обсяги торгівлі та причини зміни цін. Наприклад, країна знайшла більш ефективний спосіб вирощування пшениці і значно збільшила її пропозицію на світовому ринку. Це призвело до зниження цін і "погіршення" умов торгівлі. Але це не означає, що торгівля стала менш вигідною. Країна одночасно може отримати виграш як від зростання ефективності виробництва, так і від збільшення обсягу експорту пшениці за нижчою ціною.