Основи економічної теорії - Мамалуй О. О. - Глава 3. Теорія виробництва та його факторів. Виробнича функція

Глава 3. Теорія виробництва та його факторів. Виробнича функція

§ 1. Суспільне виробництво та основні умови його функціонування

Економічна наука має справу зі ощадними виробничими і суспільними структурами, їх взаємовідносинами. До їх сфери належить суспільне виробництво, яке становить основу життєдіяльності будь-якого суспільства. Суспільство може розподіляти, обмінювати і споживати стільки матеріальних і духовних благ, скільки вироблено його членами.

У широкому розумінні цього терміна виробництво — це процес впливу людини на природу з метою створення економічних благ, необхідних для забезпечення життєдіяльності суспільства. Матеріальних благ у природі в готовому вигляді не існує, тому люди, вступаючи у певні відносини з природою, повинні були перетворювати її складові елементи, щоб отриманий результат задовольнив ту чи іншу їхню потребу. Створення будь-якого економічного блага і перетворення природних ресурсів, що його супроводжують, пов'язані з використанням людської праці, і становлять виробничий процес. Там, де люди своєю працею створюють економічні блага або перетворюють їх, і має місце виробництво.

Виробництво завжди підпорядковане споживанню, без якого воно втрачає будь-який сенс. Сучасні економічні концепції не відмовляються від розгляду категорії "суспільне виробництво" залежно від розуміння його як процесу створення економічних благ і падання різних послуг споживачеві. Причому виробництво має місце й при споживанні виробничих ресурсів (матеріальних благ і послуг).

Потреби — види продукції, економічних благ, товарів, послуг, в яких існує потреба і які люди намагаються мати і споживати. Задоволення потреб є головною метою будь-якого типу виробництва. Потреби людини, суспільства в цілому визначають напрям розвитку виробництва і реалізуються у спеціально опрацьованих суспільством соціально-економічних програмах. Суспільство має постійно корегувати систему пріоритетів при досягненні визначених цілей.

Взаємозв'язок економічних потреб з виробництвом відображає динаміку шлей і засобів виробництва. Виробництво визначає загальні об'єктивні умови, за яких виникають і розвиваються потреби людини, а потреби відповідно орієнтують виробничу діяльність, ключовими елементами якої є такі питання:

— що слід виробляти?

— як це слід виробляти?

— як має розподілятися результат виробництва?

Будь-яка виробнича діяльність у кінцевому підсумку зводиться до прийняття цих рішень. З цього погляду суспільне виробництво — складна інтегрована суспільна система. її складовими є різні за своїм соціально-економічним змістом організаційно-правові господарські системи. Серед них основною організаційно-правовою ланкою у межах суспільного виробництва виступає підприємство. Воно створюється і функціонує на основі різних форм власності (приватної, державної, орендної, сумісної) і в реальному житті виступає у вигляді фірми, концерну, акціонерного комплексу, сімейного підряду та ін.

Історично виробництво пройшло довгий шлях розвитку: від виготовлення простих речей до створення складних технічних систем. Роблять це люди не індивідуально, а спільно. Тому виробництво у своєму історичному розвитку завжди мало певну суспільну форму.

Вихідним пунктом виробничого процесу, умовою існування та розвитку суспільства є праця. У прямому розумінні процес праці означає цілеспрямовану діяльність людини, в результаті якої вона видозмінює і пристосовує навколишнє середовище для задоволення своїх різноманітних потреб.

Без живої праці людини навіть найсучасніша техніка залишається купою мертвих речей.

Процес праці, спрямований на створення матеріальних і духовних благ, включає засоби і предмети праці, які є елементами засобів виробництва. Це один з найважливіших чинників виробництва.

Предмети праці — це те, на що спрямована діяльність людини. Вони можуть бути створені як самою природою, так і людиною. Загальними предметами праці є земля, її надра, природне середовище. Науково-технічний прогрес дає змогу створювати якісно нові предмети праці, що значно компенсує природні запаси, які не є невичерпними.

Засоби праці — це знаряддя праці, до яких належать механізми, двигуни, верстати, передавальні пристрої тощо. Засоби праці перебувають у стані постійного розвитку, в якому можна виділити три значні етапи:

— доіндустріальний, коли основним було сільськогосподарське виробництво з широким використанням ручної праці виробників та ремісницьких знарядь праці;

— індустріальний, коли переважало велике механізоване промислове виробництво на основі складної машинної техніки;

— постіндустріальний, коли переважає розвиток сфери послуг, науки, освіти, інформатики на основі електронізації й інформатизації виробничих процесів.

Процес праці є однаковим для всіх способів виробництва як загальна умова обміну речовин між людиною і природою, вічна умова життя людини. Сама людина — складна істота. Вона і частина природи, і певна суспільна субстанція. Як власник робочої сили людина діє водночас і у зв'язку з природою, і головне у зв'язку з суспільними відносинами. Робоча сила, як особистий фактор виробництва, являє собою не тільки сукупність біологічних властивостей, а й незрівнянно більшою мірою соціальну сутність.

Як здатність людини до праці робоча сила існувала в будь-якому суспільстві, за будь-яких соціально-економічних відносин, її сутність найповніше виявляється у виробничому процесі, де вона — сукупність фізичних і духовних здібностей, що їх має організм, жива особа людини і яким вона дає хід щоразу, коли йдеться про виробництво споживних вартостей і духовних цінностей. Нещодавно ми звично вважали, що людський фактор — це виробничі колективи, люди, які зайняті суспільно корисною працею у сфері виробництва. Проте для ринкової економічної системи такого визначення недостатньо. В умовах ринкової економіки людський фактор має дві складові: працю та підприємницькі здібності. Тому розвиток суспільного виробництва потребує перш за все вдосконалення самої людини, яка потім своїми здібностями збагачує технологічний процес новими відкриттями.

Проте активну і вирішальну роль людини у виробничому процесі не слід абсолютизувати. За певних умов здійснення виробничого процесу його основні фактори стають взаємозамінними. Наприклад, у роки першої промислової революції, коли з'явилося велике машинне виробництво, елементом, що кардинально вплинув на зміну характеру виробничого процесу, був виконавчий механізм машини, який взяв на себе функції робітника, пов'язані з безпосереднім впливом на предмет праці. Механізація й автоматизація виробничих процесів у сучасному виробництві означає дедалі більшу заміну живої праці уречевленою, тобто засобами виробництва. Поява згодом керуючих приладів дала новий поштовх до певних зрушень у поділі праці, що створило передумову для докорінної зміни місця людини у виробничій системі.

Поданий аналіз дає підстави для висновку: поступальний розвиток суспільного виробництва, його складових факторів є фундаментальними закономірностями економічного життя будь-якого суспільства.