Основи економічної теорії - Мамалуй О. О. - Глава 11. Ринок праці. Заробітна плата

§ 1. Ринок праці. Попит на працю. Пропозиція праці. Економічна природа заробітної плати

Становлення ринку праці почалося у доіндустріальному суспільстві. Його виникненню передували два історичні процеси - звільнення трудящих від різних форм особистої залежності та відокремлення виробників від засобів виробництва (капіталу). Позбавлені можливості самостійно організовувати виробництво, продавати товари і забезпечувати себе засобами існування працівники змушені були найматися на підприємство роботодавця (власника капіталу).

Сукупність економічних відносин, форм і методів погодження і регулювання інтересів безпосередніх виробників і роботодавців, пов'язаних з організацією, використанням і оплатою найманої праці, створюють ринок праці.

Основними економічними важелями його механізму є попит, пропозиція і ціна (заробітна плата).

Індивідуальний попит на працю, тобто попит окремого роботодавця (фірми), визначають: попит на продукцію фірми; стан виробництва (особливості технології, розміри й ефективність капіталу, методи організації виробництва та праці); якість праці (освіта, професіоналізм, продуктивність тощо). Основним же економічним фактором попиту на працю є фонд заробітної плати фірми: висока заробітна плата обмежує роботодавця у найманні працівників і навпаки.

Ринковий попит на працю — загальний попит на неї з боку всіх фірм, представлених на ринку.

На рисунку 12 взаємозв'язок між реальною заробітною платою, тобто ціною праці — Р_L, і кількістю необхідної праці — Q_L показує крива попиту на працю — D_L..

Рішення про пропозицію праці приймають самі працівники. Важливу роль у цьому відіграють: прихильність до професії; престиж праці та фірми-роботодавця; можливість реалізувати творчі здібності; культурні та релігійні інтереси тощо. Основним матеріальним стимулом с реальна заробітна плата: чим вище її рівень, тим більше працівників пропонують свою працю і тим довше вони хочуть працювати.

На рисунку 13 взаємозв'язок між ціною і загальною кількістю праці, що пропонується, зображений кривою пропозиції праці — S_L.

Пропозиція праці мас певну особливість. Індивіди, пропонуючи трудові послуги, порівнюють свій дохід (реальну заробітну плату) із затратами вільного часу через необхідність роботи за наймом. Причому спочатку працівники віддають перевагу робочому часу, а не вільному, оскільки можливе збільшення останнього сприймається як втрата частини доходу (ефект субституції). Але далі, коли матеріальна забезпеченість і рівень життя істотно зростають, працівники намагаються якнайбільше використовувати можливості вільного часу (ефект доходу). Пропозиція пращ" знижується (рис. 14). Ця тенденція виявилася ще в минулому столітті в скороченні середнього робочого тижня.

Залежно від співвідношення між попитом і пропозицією праws формується ринкова кон'юнктура:

— рівноважна, якщо попит на працю та її пропозиція збігаються;

— трудодефіцитна, якщо попит на працю перевищує пропозицію;

— трудонадлишкова, якщо пропозиція праці перевищує попит на неї.

Для з'ясування економічної природи заробітної плати слід визначити специфіку товару, який виступає об'єктом купівлі-продажу на ринку праці.

У марксистській політекономії робоча сила виробника вважається товаром. Будучи відчуженим від засобів виробництва, власник робочої сили продає як товар свою здатність до праці. Його економічний інтерес полягає в реалізації мінової вартості робочої сили, а інтерес роботодавця — у привласненні споживної вартості робочої сили, її здатності створювати додаткову вартість. Заробітна плата при цьому є перетвореною формою ціни робочої сили і формується з урахуванням її вартості, тобто суспільно необхідних витрат на її відтворення, або обсягу життєвих засобів, необхідних для нормальної життєдіяльності людини. Отже, існує взаємозв'язок між категоріями: товар "робоча сила" — вартість (ціна) "робочої сили" — заробітна плата. Це і є ринок робочої сили.

Немарксистські економічні школи підходять до проблеми по-іншому. Враховують насамперед те, що витрати на відтворення робочої сили (вартість робочої сили) визначаються вартістю засобів до існування, тобто незалежно від результатів поточного виробництва. Тому роботодавець, наймаючи працівників, оцінює їхні виробничі здатності і встановлює заробітну плату виключно за результатами праці (трудових послуг): товар "трудова послуга" - вартість (ціна) "трудової послуги" - заробітна тата. Йдеться про ринок послуг праць

Особливого значення при цьому набувають індивідуальні трудові контракти (договори), які фіксують обсяг, строки, умови виконання роботи і розміри заробітної плати для кожного конкретного працівника. Деякі зарубіжні економісти (Дж. Т. Данлоп, Р. Е. Холл, Дж. Б. Тейлор та ін.) вважають, що ринок праці, по суті, стає ринком трудових контрактів: товар "трудовий контракт" - вартість (ціна) "трудового контракту" — заробітна плата.

Отже, заробітна плата за своєю економічною природою є ціною трудової послуги працівника. Це винагорода, яку за трудовим договором підприємець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати при цьому залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

Розрізняють номінальну та реальну заробітну плату.

Номінальна заробітна плата — це сума грошей або грошова заробітна плата, яку працівник отримує за свою працю протягом певного часу.

Реальна заробітна плата — це кількість товарів і послуг, які можна придбати за номінальну заробітну плату. Реальна заробітна плата, по суті, означає "купівельну спроможність" номінальної заробітної плати. Динаміка реальної заробітної плати визначається на певний період часу як індекс, що обчислюється шляхом ділення індексу номінальної заробітної плати на індекс цін товарів і послуг.

Заробітна плата виконує ряд функцій, узгоджуючи й реалізуючи інтереси найманих працівників і роботодавців.

Відтворювальна функція заробітної плати полягає в тому, що вона виступає основним джерелом коштів на відтворення трудових здібностей працівників і повинна компенсувати вартість їх трудових послуг, забезпечуючи нормальну життєдіяльність кожної працюючої людини.

Стимулююча функція передбачає використання заробітної плати для заохочення високоефективної праці. Рівень заробітної плати для цього повинен залежати від кількісних і якісних результатів індивідуальної праці кожного працівника, складності виконуваних робіт, кваліфікації і професійного досвіду працівника, його особистого внеску в кінцеві результати роботи.

Регулююча функція виявляється у впливі заробітної плати на співвідношення між попитом і пропозицією на ринку праці, на рівень зайнятості, процеси трудової міграції, диференціацію заробітної плати.

Соціальну функцію заробітна плата виконує тоді, коли при визначенні індивідуальної заробітної плати реалізується принцип однакової винагороди за однакову працю, чим забезпечується соціальна справедливість.

Оптимізаційна функція заробітної плати пов'язана з тим, що заробітна плата як складова витрат підприємця (собівартості продукції) спонукає його до раціонального використання всіх виробничих ресурсів, удосконалення техніки й технології, підвищення продуктивності праці, ефективного менеджменту. Результатом цих заходів має бути зменшення заробітної плати на одиницю виробленої продукції.

Рівень заробітної плати та зайнятості залежить від структури ринку праці.