Основи економічної теорії - Мамалуй О. О. - § 1. Економічні цикли: сутність, структура та фактори розвитку

§ 1. Економічні цикли: сутність, структура та фактори розвитку

Процес виробництва передбачає безперервність розвитку, але практика господарювання доводить, що цей процес має свої фази, стадії, особливості. Наприклад, періодично спостерігаються стадії спокійної о розвитку економіки, підвищеної або активної підприємницької діяльності, загострення всіх суперечностей суспільного виробництва, у тому числі між виробництвом і споживанням, попитом і пропозицією, з наступним застоєм в усіх галузях економіки. Пропорційність, яка об'єктивно необхідна для відтворення на практиці, здійснюється через диспропорційність та нерівномірність, остання виявляється через поверхневі коливання, відхилення. Періодичність зміни відповідних фаз чи стадій господарського життя означає циклічний характер його розвитку.

Циклічний розвиток економіки — закономірне явище господарського життя в умовах ринку і машинного виробництва. Коливання фаз (підвищення, зниження) супроводжуються істотними змінами у структурі економіки, динаміці цін, обсягах виробництва, співвідношенні продуктивності праці і доходів, нагромадженні та споживанні. За своїм бурхливим і нерівно-важним виявленням, як образно зазначив П. Самуельсон, економічні цикли нагадують "хвилі" епідемічних захворювань, "примхи" погоди і коливання температури у дитини.

Існує безліч концепцій, з допомогою яких учені намагаються пояснити періодичність коливань економіки: наявність плям на сонці, погода, врожай, рух планет; експансія і скорочення банківського кредиту, надмірний випуск в обіг паперових грошей; зміна у населення "хвиль" песимістичного й оптимістичного настрою; надходження дуже великої частки доходу багатим, бережливим людям, що зменшує інвестування і призводить до спаду виробництва; надмірне інвестування; використання у виробництві важливих технічних досягнень; низький попит населення; диспропорційність між галузями народного господарства та ін.

Ряд економістів пояснює циклічність розвитку економіки в цілому особливостями її окремих процесів і поділяють цикли на три основні види: великі — тривалістю 50—60 років, середні — близько 10 років і короткі — близько 3,5 року. Наприклад, М.Д. Кондратьєв, Й. Шумпетер причиною циклічності розвитку вважали особливості відтворення основного капіталу. Існування середніх циклів вони пояснювали особливостями відтворення активної частини основного капіталу, а довгих — особливостями відтворення основного капіталу великих капітальних об'єктів, що здійснюється на принципово новій технічній основі та потребує величезних капітальних вкладень; короткі цикли пов'язували зі зниженням попиту.

З кінця XVIII ст. в економіці розвинутих країн відбулося чотири великі, або довгі, економічні цикли: 1789—1849 роки; 1849 -1896 роки; 1896 -1938 роки; з 1952 року до наших днів.

У межах довгого циклу діють середні економічні цикли, які називають промисловими, або економічними. Структура економічного циклу складається з таких фаз: криза, депресія^ пожвавлення і піднесення. Існує й інша термінологія для позначення фаз промислового циклу. Наприклад, П. Самуельсон використовує поняття "стиснення", "оживання", "експансія", "пік". К. Макконнелл і С. Брю вважають, що термін "економічний цикл" означає піднесення і спади рівнів економічної активності протягом кількох років один за одним, при цьому мають місце фази "пік", "спад", "депресія", "оживання".

Пік циклу характеризується повною зайнятістю в економіці, наявністю тенденцій зростання цін і зниження ділової активності. У фазі спаду виробництво і зайнятість скорочуються, але ціни ще не знижуються. Коли спад досягає найнижчої точки, настає депресія і починається поступове "виповзання виробництва з дна". У фазі оживання рівень виробництва підвищується, зайнятість зростає до повної, а ціни збільшуються. Однак більш чітко і яскраво характеризують особливості фаз промислового циклу терміни "криза", "депресія", "пожвавлення" і "піднесення", які необхідно правильно розуміти.

Характерними рисами фази кризи економічного циклу є: надвиробництво товарів порівняно з платоспроможним попитом на них; різкий спад рівня цін як результат надмірного перевищення пропозиції товарів та послуг над їх попитом; різке скорочення обсягу виробництва; масові банкрутства підприємств і підприємців великого та малого бізнесу; зростання безробіття, зниження життєвого рівня; потрясіння кредитної системи; підвищення попиту на вільні грошові ресурси.

Фаза депресії характеризується: відновленням реалізації товарів та послуг і поступовим зменшенням товарних запасів; припиненням різкого падіння цін та спаду виробництва; затуханням інфляційних процесів; відсутністю нових інвестицій.

Фазам пожвавлення і піднесення властиві: зростання виробництва/ попит на технічні нововведення, додаткову робочу силу, підвищення прибутків населення, досягнення і перевищення докризового рівня виробництва і споживання товарів та послуг. При піднесенні знову починають діяти тенденції зростання цін, скорочення безробіття, розширення розмірів кредиту, зростання позичкового процента.

Основною фазою циклу є економічна криза (рецесія), з якої починаються відтворювальні цикли. Циклічний характер розвитку економіки тісно пов'язаний з кон'юнктурою ринкових відносин. Рівновага між попитом і пропозицією на всіх ринках завжди зазнає порушень у формі коливань вгору і вниз, що залежить від посилення та ослаблення підприємницької діяльності, збігу обставин, що по-різному впливають на численні ринкові відносини.

Вивчення фаз циклу, зміни кон'юнктури має важливе значення як для народного господарства в цілому, так і для окремих підприємств. Уся підприємницька діяльність, економічна та соціальна політика держави істотно залежать від наявної кон'юнктури. Без своєчасного врахування особливостей високої кон'юнктури і депресії (стагнації), повороту до спаду важко забезпечити ефективне функціонування суспільного виробництва. Ознаки (симптоми) зміни кон'юнктури, її фаз можна виявити у сфері товарного і грошового ринків, ринків капіталу і праці, в системі ціноутворення, у самому процесі виробництва, у галузі зовнішньої торгівлі. Приміром, у міру розвитку високої кон'юнктури спостерігається зростання інтенсивності праці, завантаженості підприємств, попиту на товари і послуги, впевненості у подальшому сприятливому розвиткові господарства. Про зниження кон'юнктури свідчать ознаки депресії, повернення піднесення до спаду і кризи. Будь-яке знецінення валюти діє як експортна премія, що стимулює процес вивозу значної частини вироблених у країні продуктів до того моменту, коли ціни на внутрішньому ринку зрівняються з рівнем цін на світовому ринку.

Великий внесок у розвиток теорії циклічного розвитку зробив російський економіст М. Д. Кондратьєв (1892—1938), який ще у 1922 році виділяв коливання економічної активності з різним періодом: 1) малі цикли, які тривають 3—4 роки; 2) середні — тривалістю 11 років; 3) великі цикли кон'юнктури — 40 — 60 років, у статті "Великі цикли кон'юнктури" він обгрунтував існування довгочасних коливань — "довгих хвиль", зумовлених обігом основного капіталу з тривалим строком дії, нагромадженням вільного грошового капіталу і досягненнями науково-технічного прогресу, глобальними змінами у засобах виробництва. Наприклад, перший великий цикл був спричинений промисловою революцією, другий — винайденням парових двигунів і сталі, третій — електрифікацією, хімізацією, а сучасний цикл пов'язаний з впровадженням досягнень науково-технічної революції в усі галузі народного господарства. Прикладом малого циклу можуть бути сезонні коливання у надходженні сільськогосподарської сировини, у зайнятості, у продуктивності праці; середнього циклу — диспропорції між виробництвом і споживанням, першим і другим підрозділами суспільного виробництва, групами А і Б промисловості; прикладом великого циклу — науково-технічна революція, яка триває 50 — 60 років.

У цілому теорія циклічного розвитку була розроблена в працях економістів кінця XIX — початку XX ст. К. Маркса, М. І. Туган-Барановського, А. Афталіона, М. Бунятяна, В. Зомбарта, у. С. Джевонс. У наступному цю теорію розвивали Й. Шумпетер, С. Кузнець, К. Кларк, у. Мітчел, П. Боккар та ін.

Отже, циклічність розвитку притаманна тільки системам, що саморозвиваються та відтворюються, вона відображає процеси формування, загострення і завершення етапів еволюційного розвитку, що виникають і чергуються з якісними стрибками кон'юнктури. Головною, визначальною фазою циклу є криза, яка завершує попередній цикл, створює умови для майбутньої економічної рівноваги, нового розширення виробництва і знову ж веде до кризового стану розвитку, економічної нестабільності. Криза завершує один економічний цикл і розпочинає інший, тобто період економічного циклу — це час від початку однієї кризи до іншої. Тому важливо розглядати кризу як фазу циклічного розвитку економіки і чинник макроекономічної не рівноваги.