Основи економічної теорії - Мамалуй О. О. - § 2. Економічна безпека держави: зміст, структура та класифікація

Зміст економічної безпеки держави як системної категорії можна проаналізувати перш за все шляхом розкриття таких понять.

1. Об'єкти ЕБД — те, що безпосередньо потребує захисту і на що спрямовані дестабілізуючі дії. Слід зазначити/ що проблема ЕБД має як власний об'єкт — економічну систему країни, так і об'єкти на перетині з іншими можливими сферами країни: військовою, громадською, екологічною, інформаційною, криміногенною та ін.

2. Фізичні об'єкти представлені матеріальними утвореннями у діапазоні країна в цілому (держава) — зони та сфери зовнішньоекономічних інтересів.

3. Неречові об'єкти — цінності, потреби, інтереси, плани та ін., елементи суспільної свідомості.

4. Суб'єкти ЕБД — держава в цілому або її структури, які організовують захист об'єктів безпеки.

5. Загрози ЕБД — акції, події, явища або формалізована сукупність факторів, які містять небезпеку і спрямовані на об'єкт захисту.

6. Джерела загроз — локалізовані у часі та просторі небезпеки; вони можуть бути свідомими або стихійними. У цьому плані виділяють загрози суб'єктивні і об'єктивні.

7. Параметри ЕБД — показники, які кількісно характеризують безпеку і застосовуються для оцінки, моніторингу і прогнозування ЕБД.

До загальних параметрів ЕБД належать такі.

Збитки — кількісний розмір економічних витрат у разі реалізації загроз.

Ризик — гіпотетичний (нормативний або максимальний) збиток, скоригований на вірогідність його реалізації.

Рівень ЕБД — інтегральний показник ЕБД, який в загальному вигляді відображає співвідношення сукупності всіх загроз та потенціалу захисту від них.

Загрози ЕБД можна згрупувати у найзагальнішому вигляді за такими показниками:

1) походженням (внутрішні та зовнішні);

2) переважними якостями загрози (фізичні, політичні, екологічні, інформаційні, військові, психологічні, технологічні тощо);

3) специфікою впливу на окремі об'єкти або їх системи;

4) спрямованістю на окремі галузі та види діяльності (продовольчий, інвестиційний, енергетичний, транспортний та інші комплекси господарства);

5) масштабами можливих збитків (за силою загрози);

6) можливістю реалізації загроз;

7) часовими та просторовими координатами дій (коротко- та довгострокові, реальні та потенційні);

8) ступенем виявлення (прямі та непрямі загрози);

9) ступенем комплексності (одиничні та системні загрози);

10) джерелами виникнення (об'єктивні та суб'єктивні загрози з боку окремих осіб, фірм, спецслужб, країн, регіонів та ін.);

11) якостями матеріальних носіїв загроз;

12) формою виразу загрози.

Слід зазначити, що зовнішні економічні загрози, що випливають з нормальної діяльності в конкурентному середовищі, безпосередньо стосуються проблеми взаємозалежності. Остання означає, що переплетіння національних відтворювальних комплексів, що відображає її сутність, дає країні не тільки користь, а й створює можливість негативного впливу з боку чинників, які беруть початок за її межами.

Канали, що пов'язують окремі національні господарства одне з одним і з рештою світової економічної системи, являють собою канали переміщення факторів виробництва та передачі економічної інформації.

Особливість залежності полягає в тому, що вона виявляється не тільки як факт зовнішнього впливу, а ще й як його очікування, як розрахунок на отримання певної вигоди від потенційної взаємодії. Як приклад можна навести залежність від стабільних поставок нафти, від можливості реалізації товару, отримання капіталу тощо.

У наведеній вище класифікації доцільно конкретизувати таку ознаку загроз, як часові та просторові координати їх дії. За цією ознакою вони поділяються на наявні (короткострокові) та потенційні (довгострокові).

Отже, головні з них у безпосередньо економічній сфері:

а) наявні:

— порушення господарських зв'язків після розпаду Союзу РСР;

— розладнання грошово-фінансової системи і зовнішній борг, витікання валюти;

— неконтрольована криза економіки та відсутність достатніх ресурсів для структурної перебудови;

— посилення залежності від іноземної допомоги.

б) потенційні:

— втрата економічної самостійності і перетворення країни на ринок сировини, збуту, робочої сили, закріплення технологічного відставання;

— відсутність вільно конвертованої національної валюти;

— потенційна вразливість внаслідок залежності від імпорту. У науково-технічній сфері:

а) наявні:

— руйнування системи науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт, особливо фундаментальної та прикладної науки;

— еміграція вчених та науковців;

— занепад системи підготовки та перепідготовки кадрів;

— відсутність необхідної системи організації експертиз та прогнозних оцінок розвитку науки і техніки;

— недостатньо надійна система захисту інтелектуальної власності;

б) потенційні:

— технологічне відставання від розвинутих країн та втрата конкурентоспроможності;

— втрата можливості самостійного технологічного розвитку;

— відсутність ефективного механізму реалізації науково-технічних досягнень;

— недосконалість системи організації науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт та зв'язків між академічною, вузівською, галузевою та фірмовою наукою;

— невідповідність інфраструктури науки та техніки рівню та складності першочергових проблем, відсутність необхідної матеріально-технічної бази.

У технологічній сфері:

а) наявні:

— зношування устаткування і внаслідок цього швидке наближення ймовірності технологічних катастроф;

— дефіцит коштів для технологічного оновлення виробництва;

— зниження до небезпечних меж рівня технологічної дисципліни в економіці країни;

б) потенційні:

— відставання від розвинутих країн у темпах та масштабах впровадження нової техніки;

— перспектива невідворотного технічного відставання, запізнення у переході на енергозберігаючі та екологічно чисті технології;

— зростання масштабів можливих технологічних катастроф внаслідок підвищення концентрації шкідливих речовин та енергії в штучних об'єктах.

Отже, системність усієї сукупності загроз об'єктивно потребує комплексного, системного підходу до розв'язання питань забезпечення ЕБД.

Аналіз ЕБД у найважливіших сферах економіки — ресурсного, виробничого та науково-технічного потенціалу, зовнішньоекономічної діяльності, соціальній сфері — свідчить про те, що найбільшу небезпеку для України становлять внутрішні загрози порівняно із зовнішніми.

Особливе місце посідає тіньова економіка як системна загроза ЕБД.

Під тіньовою економікою розуміють різноманітну діяльність суб'єктів економічних відносин, які прямо чи опосередковано пов'язані з отриманням доходів без сплати податків поза рамками чинного законодавства і соціального контролю.

Структуру тіньової економіки становлять:

1) неофіційний (неформальний) сектор — вся легальна економічна діяльність, що не враховується офіційною статистикою і не оподатковується (дрібне виробництво на присадибних ділянках, ремісництво, надання послуг на непостійній основі, разові підробітки, догляд за дітьми і т. ін.);

2) підпільний (протизаконний) сектор — економічна діяльність, що забороняється законом і навмисне приховується (від незначних протиправних доходів за рахунок адміністративно-правових проступків до наркобізнесу і работоргівлі), а також кримінальний конгломерат антисоціальних, самовідтворювальних, надпотужних джерел накопичення тіньових капіталів.

Негативні соціально-економічні наслідки тіньової економіки: 1) вона є основою економічної організованої злочинності й корупції; 2) вилучення з легальної економіки значної частки коштів у неконтрольовану сферу; 3) зниження обсягу інвестицій і оборотних коштів, що спричинює кризу неплатежів і зупинку виробництва; 4) зниження або повне припинення податкових та інших обов'язкових надходжень до бюджету, що затримує виплату заробітної плати і пенсій; 5) погіршення життєвого рівня основної частини населення; 6) тінізація економічного мислення і політичної влади.

Для протидії тіньовій економіці потрібна насамперед спеціальна комплексна державна програма з такими основними елементами: 1) здійснення комплексної податкової реформи; 2) спрощення й уніфікація національної системи бухгалтерської звітності; 3) створення привабливіших, ніж в інших країнах, умов для інвестування і залучення фінансових ресурсів; 4) удосконалення законодавства щодо захисту приватної власності і підприємництва; 5) прийняття і реалізація програм легалізації тіньових капіталів; 6) зосередження роботи силових структур влади на локалізації організованої злочинності і кримінальної діяльності, а також на захисті власності, економічних прав і життя людини.