Політична економія - Ніколенко Ю.В. - § 3. АГРОПРОМИСЛОВА ІНТЕГРАЦІЯ ТА ЇЇ ФОРМИ

Під впливом науково-технічного прогресу у сільському господарстві відбуваються суттєві якісні зміни речових і особистих факторів виробництва. Кількісно і якісно змінюється матеріально-технічна база сільськогосподарського виробництва внаслідок переходу і широкого використання системи машин, біотехнології, комп'ютерної техніки. Зростає професійний рівень працівників, виникають і отримують широке розповсюдження нові форми організації виробництва.

Найбільш суттєвими серед новітніх процесів в аграрній сфері є подальше поглиблення суспільного поділу праці. Він охоплює всі види трудової діяльності і супроводжується диференціацією і спеціалізацією галузей економіки, збільшенням самостійних виробництв, появою нових видів послуг. Суспільний поділ праці в аграрній сфері розвивається не ізольовано, а в системі об'єктивних економічних процесів, які відбуваються в економічній системі в цілому.

Спеціалізація - це тільки одна сторона виробничого процесу, а друга - об'єднання (інтеграція) різноманітних видів трудової діяльності. Спеціалізація та інтеграція праці утворюють органічну єдність, у якій зміна однієї сторони викликає зміну іншої, що закономірно породжує модифікацію першої. Внаслідок цього процеси спеціалізації відбуваються у взаємозв'язку.

Поглиблення суспільного поділу праці у сільському господарстві супроводжується виділенням з нього окремих виробництв, операцій, функцій, що спричинює звуження його спеціалізації. В таких умовах підприємницька діяльність у цій галузі зосереджується на власне аграрних її видах. Решту функцій, таких як переробка і зберігання сільськогосподарської продукції, обслуговування виробництва, беруть на себе несільськогосподарські підприємницькі структури. Змінюється функціональна роль цієї галузі. Якщо раніше вона була постачальником готової продукції, потім - готової продукції і сировини, то нині, головним чином, сировини. Нині безпосередній виробник сільськогосподарської продукції, як правило, не доводить своєї продукції до такого рівня готовності, щоб вона могла прямо поступати у споживання. Наприклад, у США 82,2% продукції тваринництва реалізується споживачам після її переробки.

У 1960 р. неселянські сім'ї Японії споживали 50 видів обробленої продукції, а селянські - 27, у 80-х роках відповідно - 57 і 42. В Україні майже 62% сільськогосподарської продукції направляється у переробну промисловість. Навіть та продукція, яка виробляється і традиційно споживається самим сільським господарством (насіння, корм) нині у все більшій мірі, перш ніж бути спожитою, проходить промислову переробку. Аграрне виробництво стає тільки етапом на шляху створення кінцевих споживчих товарів. Нині об'єктивно необхідною умовою сталого розвитку аграрного виробництва є тривкі, постійно відновлювані міжгалузеві зв'язки між ним та сукупністю галузей економіки країни. Внаслідок посилення міжгалузевих зв'язків розвивається агропромислова інтеграція.

Агропромислова інтеграція - це об'єктивний процес об'єднання спеціалізованого, пов'язаного спільним виробничим циклом сільськогосподарського і промислового виробництва у єдину систему відтворення. На її розвиток великий вплив має рівень технологічної і організаційної єдності взаємопов'язаних підприємств, особливості окремих галузей, специфіка перероблюваної сільськогосподарської продукції, технологія її споживання. Факторами, що впливають на інтеграцію сільського господарства і пов'язаних з ним галузей, є рівень розвитку самих сільськогосподарських підприємств.

Економічна основа агропромислової інтеграції визначається товарно-грошовим обміном, ринком. Останній організує їх в галузевому і територіальному відношенні. Ринковий механізм створює передумови для все більш тісної взаємодії і взаємозалежності окремих елементів економічної системи, в тому числі підприємств і галузей, що входять до складу АПК. Цей процес відбувається на різних рівнях. Тому він виступає у різноманітних формах.

Найбільш простою формою агропромислової інтеграції є контрактне виробництво сільськогосподарської продукції для торговельних і переробних підприємств, яке здійснюється на основі укладання угод. Це найбільш рання форма безпосередніх зв'язків між сільськогосподарськими, промисловими і торговельними підприємствами. В Україні досить поширеним є укладання угод між сільськогосподарськими і торговельними та переробними підприємствами, а також підприємствами сервісу, матеріально-технічного забезпечення і виробничого обслуговування.

На рівні первинної організаційно-правової ланки агропромислова інтеграція проявляється у формі агропромислових підприємств, агрофірм, комбінатів, різного роду кооперативів тощо. Слід мати на увазі, що такі агропромислові формування виникають при наявності прямих і усталених зв'язків між сільськогосподарськими, з одного боку, і переробними, торговельними підприємствами та різного роду посередницькими комерційними структурами, з другого. Поряд з низовими агропромисловими формуваннями в межах окремих областей, зон і районів функціонують регіональні агропромислові комплекси. (АПК) Вони охоплюють сільське господарство окремого регіону та галузі, які забезпечують цей комплекс засобами виробництва, надають виробничі послуги, переробляють, зберігають і доставляють продукцію до споживача. Кожен з таких комплексів не має всього набору галузей, які входять до складу агропромислового комплексу більш високого рівня.

В межах національної економіки агропромислова інтеграція базується на більш масштабному інтеграційному процесі - формування агропромислового комплексу країни. Він є економічною категорією, що виражає сукупність економічних відносин між аграрним виробництвом і зв'язаними з ним галузями з приводу виробництва і доведення до споживачів продукції, виготовленої із сільськогосподарської сировини. Ці взаємозв'язки між галузями АПК показано на схемі, яка відображає головні напрями потоків продукції (рис. 12.1).

АПК - це багатогалузева підсистема економіки країни, функціональне призначення якого - збільшення виробництва і все більш повне задоволення потреб населення країни у продовольстві та непродовольчих споживчих товарах, виготовлених із сільськогосподарської сировини.

Практично всі галузі національної економіки прямо або опосередковано беруть участь у формуванні АПК, який включає три сфери:

I сфера - сукупність галузей національної економіки, які виробляють засоби виробництва для сільського господарства

II сфера - власне сільське господарство

III сфера - сукупність галузей національної економіки, які здійснюють переробку сільськогосподарської продукції, її зберігання і доставку до споживача.

Важливою складовою частиною АПК є продовольчий комплекс (ПК). До його складу не входять галузі по переробці сільськогосподарської сировини непродовольчого призначення. В Україні це, наприклад, льонопереробна промисловість.

Поняття ПК найбільш прийнятне для АПК країн Західної Європи, які фактично не виробляють технологічної (технічної) сировини: льон, бавовник, джут тощо. В США частка ПК в загальному обсязі виробництва продукції АПК становить 9/10.

АПК посідає важливе місце в економіці кожної країни. Найбільш потужний АПК (з повним набором галузей) створено в США. Його частка у виробництві ВВП становить 12%.

В Україні на АПК припадає майже 40% вартості валового випуску продукції, майже третина основного капіталу та зайнятого населення. Треба відмітити, що АПК України не має необхідного набору галузей для сталого і ефективного аграрного виробництва. Виробляючи четверту частину зерна колишнього СРСР, Україна не мала власного виробництва зернозбиральних комбайнів, автомобілів для перевезення зерна, буряків, картоплі та інших вантажів. Тільки нині в умовах незалежності Україна створює власне виробництво зернозбиральних комбайнів, техніки для механізації тваринницьких ферм, устаткування для переробних галузей, тобто фактично створює галузі I сфери АПК.

Внаслідок цього структура АПК України є деформованою, слабо розвиненими є галузі I-ї сфери АПК. Тому частка продукції сільського господарства у ВВП України становить 10,1%, а в США лише 1,5%.

Індустріалізація сільського господарства відіграє ключову роль в якісних перетвореннях АПК. Вона веде до скорочення чисельності зайнятих в сільському господарстві; зменшення нетоварної частки споживання сільським населенням продовольства; збільшення частки міського і несільськогосподарського населення. Так, частка АПК в загальній чисельності зайнятого населення США становить 12%, а частка зайнятих в сільському господарстві лише 3%. Тому успішний розвиток сільського господарства в Україні можливий за умови якомога швидшого усунення деформацій у галузевій структурі АПК.

Важливою сферою підприємницької діяльності в АПК є виробнича і соціальна інфраструктура: дорожньо-транспортне господарство, зв'язок, система зберігання продукції, інформаційне, консультативне забезпечення. Об'єкти інфраструктури функціонують у кожній із його сфер. У складі останніх виділяється соціальна інфраструктура: освіта, охорона здоров'я, житлово-комунальне господарство, побутове обслуговування тощо. їх розвиток поглинає ту частину працездатного населення, яке вивільняється з сільського господарства внаслідок його механізації і автоматизації. Розвиток підприємств соціальної інфраструктури разом із створенням малих і середніх підприємств по переробці продукції рослинництва і тваринництва забезпечує перетворення сільських населених пунктів у різновид міст.

Загальною передумовою успішної підприємницької діяльності в умовах агропромислової інтеграції є наявність відповідних ринкових інститутів. Серед них слід виділити існування різноманітних за організаційно-економічними характеристиками самостійних товаровиробників. Вони повинні мати можливість вільно використовувати належне їм майно, самостійно визначати виробничу програму, вибирати постачальників і споживачів, розпоряджатися прибутком.

У міру розвитку ринкових відносин формується ринок продовольчих товарів та засобів виробництва сільськогосподарського призначення. У цих умовах суб'єкти підприємницької діяльності повинні мати можливість самостійно або з участю посередників виходити зі своєю продукцією на постійно діючі ярмарки, аграрні біржі, де буде здійснюватися оптовий продаж продукції за цінами, які визначаються попитом і пропонуванням.

Складовою частиною ринкових інститутів АПК є система виробничого обслуговування суб'єктів підприємництва за угодами з існуючими агросервісними підприємствами.

Успішна підприємницька діяльність у сфері АПК забезпечується досконалим, що постійно розвивається та удосконалюється, механізмом.