Політична економія - Ніколенко Ю.В. - Система доходів споживчого призначення

§ 1. ДОХОДИ СПОЖИВЧОГО ПРИЗНАЧЕННЯ

Доходи споживчого призначення являють собою різницю між виручкою від реалізації продукції, робіт чи послуг і вартістю матеріальних витрат на виробництво та збут цієї продукції

До матеріальних витрат зараховують вартість використаних у процесі виробництва матеріалів, виробів, конструкцій, палива та енергії, а також амортизаційних відрахувань.

Слід розрізняти доходи, які мають виробниче призначення (спрямовуються на нагромадження - збільшення основного капіталу і оборотних засобів, а також створення страхових запасів), від доходів, які мають споживче призначення Такі доходи використовуються на задоволення особистих потреб людини (забезпечують харчування, одяг, взуття, житло, предмети побуту, культурно-освітні послуги та інше). Слід підкреслити, що виробництво засобів виробництва не є у кінцевому підсумку самоціллю, а підпорядковане створенню предметів і послуг для особистого споживання. Отже, доходи споживчого призначення є матеріальною основою створення фонду життєвих засобів, який і забезпечує задоволення особистих потреб людини.

Саме відтворення життя людини шляхом задоволення особистих потреб і є головною ознакою доходів споживчого призначення, хоча способи задоволення особистих потреб можуть відрізнятися. Доходи споживчого призначення можуть бути витрачені на предмети і засоби колективного, спільного споживання благ (використання навчальних будов з їх обладнанням, оздоровчих закладів, культурних установ, різноманітного устаткування спільного використання), а також, для індивідуального користування людини (одяг, взуття, предмети особистого користування тощо).

Система доходів споживчого призначення

В умовах сучасної ринкової економіки існують різноманітні види доходів споживчого призначення, що зв'язані між собою в систему.

Перший вид доходу залежить від трудової та підприємницької діяльності: заробітна плата тих, хто працює за наймом, особисті доходи працівників від реалізації продукції колективних підприємств, доходи від індивідуальної діяльності, доходи від підсобного господарства, доходи від колективної діяльності, доходи підприємців.

Другий вид доходів безпосередньо не пов'язаний з участю і оцінкою результатів праці - це суспільні та благодійні фонди споживання. Кошти з цих фондів можуть надходити населенню у вигляді грошових виплат через бюджет, а також через соціальні фонди підприємств і організацій як безплатні послуги, натуральні видачі, благодійна допомога, різноманітні пільги.

Існування такої форми розподілу доходів, як показала практика багатьох країн світу, є необхідністю, важливою потребою суспільства. Сучасне виробництво передбачає певний рівень загальної освіти і професійної підготовки працівника. Держава бере на себе частину витрат на дошкільне виховання, здобуття загальної середньої та вищої освіти. Крім того, члени суспільства повинні одержувати медичну допомогу, користуватися послугами культурно-освітніх закладів. Наявність дітей вимагає від батьків додаткових видатків. Під час тимчасового захворювання працівник втрачає право на заробітну плату, але він повинен мати кошти для свого існування та утримання непрацездатних членів сім'ї. Людина досягає похилого віку, і вже не може повноцінно використовувати свою робочу силу. Вона заслуговує відпочинку і одержання коштів для свого існування.

Це зумовлює необхідність існування особливої форми розподілу життєвих засобів. Вона об'єктивно існує у вигляді соціальних фондів держави.

Назва такої форми розподілу в різних країнах неоднакова. В колишніх соціалістичних країнах її називали суспільними фондами споживання. У США її називають програмами з підтримки доходів, наприклад, програма соціального страхування, яка в основному фінансується за рахунок податків на заробітну плату; програми державної допомоги, або благодійні програми, які надають допомогу тим, хто не може заробляти сам через непрацездатність. Різні види допомоги, що виплачуються на дітей або під час хвороби, безкоштовна освіта, медична допомога, пенсії тощо існують в багатьох країнах і є свідченням соціальної спрямованості господарювання. Проте рівень її розвитку неоднаковий. Особливого поширення система соціального забезпечення досягла у Німеччині, Скандинавських країнах і у Великобританії.

Дехто з економістів вважає, що суспільні фонди споживання можна включити до складу заробітної плати. Але усунення такої форми доходів споживчого призначення порушить її як особливу систему споживання.

Задоволення життєво важливих потреб людей (охорона здоров'я, освіта, культурний розвиток особистості тощо) і забезпечення цих потреб не повинно залежати від бажання окремих осіб. Припустимо, що кошти на охорону здоров'я, на освіту включені до заробітної плати і задоволення цих потреб стало платним. У такому разі чи можна бути переконаним, що ці кошти завжди будуть використані за призначенням (наприклад, у соціально неблагополучних родинах вони можуть бути витрачені не на медичну допомогу чи освіту, а на алкогольні напої).

З ліквідацією суспільних фондів споживання не можна створити рівних умов для розвитку здібностей молодого покоління. Адресна допомога, про яку сьогодні багато говорять, у ряді випадків не може забезпечити гарантій для задоволення дуже важливих потреб, незалежно від різних примх чи свавілля деяких чиновників. Отже, суспільні фонди споживання повинні існувати заради забезпечення соціальної справедливості у країні.

Ринкова економіка визначає ще одну особливу форму розподілу - доходи від власності. Це дивіденди акцій, відсотки на майно, вкладене у підприємство, від вкладів до банківських установ. Власники земельних паїв можуть здати їх в оренду і одержувати за це орендну плату.

Отже, існує система різноманітних доходів споживчого призначення. Існування такої системи доходів дає можливість вибору способу добування життєвих засобів, а не приречує людину використовувати тільки єдину форму існування, врахує особливості інтересів людини, умови її життя.

Матеріальна основа мотивації людей до господарювання

Одержання доходів споживчого призначення є основою мотивації людей до економічної діяльності. Мотиваційний механізм економічної діяльності - поняття досить складне. Воно охоплює мету мотивації, суб'єкти виробничих відносин, об'єкти господарства, економічні інтереси, стимули до діяльності, головні принципи функціонування механізму. Первинним мотивом діяльності людей є засоби існування: продукти харчування, одяг, житло тощо. Давно відомо, що без потреби немає виробництва, а споживання життєвих засобів відтворює потребу. Необхідність задовольняти свої потреби змушує людей діяти, вступати в активну взаємодію не тільки з природою, а й між собою. Внаслідок цього виникають суспільні, виробничі відносини, в яких важливою рушійною силою є певний мотиваційний механізм економічної діяльності.

Метою мотивації є забезпечення відтворення суб'єктів виробничих відносин - працівників, трудових колективів, підприємців. Якщо немає нормальних умов для відтворення, то мотиви до конкретної економічної діяльності зникають.

Реалізація економічного інтересу підприємства передбачає вироблення чистого продукту, створення прибутку, достатнього для стимулювання колективу і розширення виробництва. Реалізувати економічний інтерес працівника означає забезпечити йому необхідний продукт, який дає можливість задовольнити його традиційні особисті потреби в матеріальних, соціальних і духовних благах.

Основою матеріальних стимулів до праці є система розподілу доходів. Безумовно, вона залежить від форм власності на засоби виробництва. Як правило, матеріальний стимул відображає залежність отримання продукту в особисте споживання суб'єкта від результатів його праці або економічної діяльності.

Матеріальні стимули є засобом встановлення взаємозв'язку між різними видами економічних інтересів і певною формою їх реалізації. Для того щоб одержати заробітну плату, працівники мають створити чистий продукт, прибуток, тобто реалізувати економічний інтерес підприємства.