Посилення ролі держави в процесі вивезення капіталу. В розвинених країнах держава не тільки сприяє вивезенню капіталу, а й безпосередньо виступає експортером фінансових ресурсів. Так, у США частка держави у загальному обсязі експорту капіталу складала перед другою світовою війною менше 1%, а на початку 90-х рр. - майже 25%. Вивезення державного капіталу направляється переважно в країни, що розвиваються, у вигляді пільгових кредитів та дарів, які отримали назву "офіційна допомога розвитку", основна ціль якої - забезпечення довгострокових економічних та політичних інтересів капіталістичних держав в країнах, що розвиваються.
Посилення конкуренції на світовому ринку капіталів. За залучення інвестицій на світовому ринку іде гостра боротьба: більше 60% прямих інвестицій іде в розвинені країни, 35-36% - вкладення в країни, що розвиваються, останнє - в країни з перехідною економікою. Основний критерій - сприятливий інвестиційний клімат.
Зростання значення і частки прямих іноземних інвестицій. Якщо перед Другою світовою війною на прямі інвестиції припадало 1/10 частина капіталу, який вивозився, то на початок 90-х рр. - 1/5 всіх інвестицій. Основними спонукальними мотивами є:
o отримання доступу до новітньої технології;
o наближення виробництва до ринків збуту;
o економія на податкових платежах тощо.
Сучасні тенденції розвитку прямих інвестицій
Прямі іноземні інвестиції стають найбільш важливою формою вивезення капіталу у зв'язку із розвитком інтернаціоналізації господарського життя, виробничої і науково-технічної кооперації та діяльності транснаціональних корпорацій: темпи зростання прямих іноземних інвестицій вищі, ніж вивезення капіталу. Прямі інвестиції здійснюються у формі вкладень власного капіталу в закордонні промислові, торговельні та інші підприємства шляхом організації виробництва на території іншої країни. До прямих інвестицій відноситься також реінвестування прибутку, отриманого за кордоном, у виробництво в країні, де вона була отримана.
Основна частка прямих інвестицій припадає на транснаціональні корпорації: 100 найбільших ТНК забезпечують майже третину всіх прямих іноземних інвестицій.
Причини експорту та імпорту прямих іноземних інвестицій обумовлені прагненням розмістити капітал в тій країні та в тій галузі, де він буде приносити максимальний прибуток, скоротити рівень оподаткування та диверсифікувати ризики. За дослідженнями ООН, до основних причин експорту прямих іноземних інвестицій (ПІІ) відносять:
o технологічне лідерство - чим вища частка витрат на НДДКР в обсягу продажів корпорації, тим більший обсяг прямих інвестицій за кордон: корпорації прагнуть утримати контроль над ключовою технологією, яка дає їм конкурентні переваги;
o переваги в кваліфікації робочої сили - чим вищий рівень оплати праці в корпорації, тим більші обсяги експорту прямих інвестицій: економія на кваліфікованій робочій силі;
o переваги в рекламі - відображає накопичений досвід міжнародного маркетингу - чим вища частка витрат на рекламу в продажах корпорації, тим більший ексорт прямих інвестицій;
o економія на масштабі - чим більші обсяги виробництва на внутрішній ринок, тим більший експорт прямих інвестицій: перед експортом інвестицій всі корпорації повністю використовують можливості економії на масштабі на внутрішньому ринку;
o розмір корпорації - чим більший розмір, тим більший обсяг експорту прямих інвестицій;
o рівень концентрації виробництва - чим вищий рівень концентрації виробництва певного товару в межах корпорації, тим більші обсяги експорту прямих інвестицій;
o забезпечення доступу до природних ресурсів - чим більша потреба корпорації в певному ресурсі, тим більші обсяги експорту прямих інвестицій в ту країну, де цей ресурс розташований;
o інші причини - скорочення транспортних витрат на поставку товару споживачеві за рахунок створення підприємств у безпосередній близькості; подолання протекціоністських перешкод за рахунок створення підприємства в країні вивезення тощо.
Капіталовкладення в іноземну економіку - активний засіб стимулювання попиту на вітчизняну продукцію. Це досягається як за рахунок створення за кордоном нових ринків, так і тому, що частина експорту ТНК постійно спрямовується в закордонні філії. Така гарантована частка складає більше 30% експорту Канади, Німеччини, Франції, Швеції, близько 50% експорту США.
Основний обмін прямих іноземних інвестицій здійснюється між промислово розвиненими країнами: в структурі експорту капіталу частка розвинених країн складає більше 90%, в імпорті - більше
60%.
Галузеві пріоритети прямих іноземних інвестицій обумовлені розвитком НТП - основна частка іде в новітні галузі - хімічна промисловість, автомобілебудування, інформаційно-комунікаційна техніка, приладобудування та в цілому машинобудування. Зрозуміло, що країни, які розвиваються, можуть просто не мати потреби в реалізації прямих інвестицій в таких галузях внаслідок їх нерозвиненості.
Лідером як серед експортерів прямих іноземних інвестицій, так і серед імпортерів є США та країни ЄС. Японія активно експортує прямі інвестиції, але не прагне допускати іноземні корпорації на власний ринок. Характерною особливістю іноземного інвестування наприкінці ХХ ст. є активна конкурентна боротьба за залучення прямих іноземних інвестицій, які сприяють впровадженню новітніх технологій.
Сутність та причини міграції робочої сили
Форми та тенденції розвитку міграції робочої сили
Міграційна політика та соціально-економічні наслідки міжнародної міграції
Сутність та форми міжнародних науково-технічних зв'язків
Торгівля ліцензіями
Міжнародні валютні відносини. Сутність світової валютної системи
Еволюція світової валютної системи
§ 3. ПРОБЛЕМИ ІНТЕГРАЦІЇ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ У СВІТОВЕ ГОСПОДАРСТВО
Особливості зовнішньоекономічного сектору в трансформаційних економіках