Вивезення капіталу у позичковій формі здійснюється в основному шляхом надання міжнародних кредитів. Для того щоб надання капіталу отримало форму кредиту, мають дотримуватись певні умови: гроші мають бути повернуті (зворотність); повернуті у визначений термін (терміновість); за користування грошима треба платити (платність).
Міжнародний кредит можна класифікувати у відповідності до певних критеріїв. За джерелами розрізняють державний (наданий державними органами) та приватний. За формою надання - товарний (у товарній формі) і валютний (у валютній формі). За цільовим призначенням - зв'язаний (на строго конкретні цілі - інвестиційні, комерційні, часто у товарній формі) та фінансовий (без жорсткого цільового призначення, як правило, у валютній формі). За строками - короткостроковий (до 1 року, як правило, на поповнення обігових коштів). Середньостроковий (1-5 років, як правило, на закупівлю основного обладнання) та довгострокові (більше 5 років, як правило, на нове будівництво). За видами позичальників - наданий іноземним державам, окремим корпораціям, приватним підприємствам та ін.
Важливою тенденцією розвитку сучасного міжнародного кредиту є підвищення ролі банківського капіталу, посилення його активності в проведенні міжнародних операцій. Передусім це стосується найбільших транснаціональних банків (ТНБ): їхні капітали стрімко зростають, випереджаючи збільшення всього суспільного банківського капіталу. Серед ТНБ тріумфальні позиції посідають банки США, хоча спостерігається посилення позицій банків інших розвинених країн. Найбільші ТНБ відіграють значну роль у розміщенні іноземних позик, випуску міжнародних облігацій, проведенні інших операцій у сфері міжнародного кредиту.
На світовому ринку позичкових капіталів функціонує ряд міжнародних фінансових центрів, які акумулюють й розподіляють фінансові ресурси по всьому світу. У фінансових центрах зосереджені численні фінансово-кредитні організації, що обслуговують міжнародну міграцію капіталу. Найбільшими світовими фінансовими центрами є Лондон, Нью-Йорк, Токіо, Париж, Цюрих, Франкфурт-на-Майні, Люксембург, Гонконг і ін.
Сутність та причини міграції робочої сили
Міжнародна міграція робочої сили - це переміщення робочої сили за кордони певних територій зі зміною місця проживання або без нього. Міграція робочої сили відображає перерозподіл трудових ресурсів у межах світового господарства. Світовий ринок робочої сили представлений трудовою міграцією.
Причини, що породжують міграцію робочої сили, можна розділити на дві групи: загальні, які визначають тенденції розвитку всіх форм міжнародних економічних відносин, і специфічні, пов'язані тільки з міграцією. До першої групи причин відносять інтернаціоналізацію господарського життя; нерівномірність соціально-економічного розвитку окремих країн, структурні зрушення в економіках, пов'язані з НТП, що обумовлює витіснення робітників з одних галузей і виникнення додаткової потреби в робочій силі в інших; економічна політика ТНК, спрямована на концентрацію науковоємних галузей в одних країнах і працеємних - в інших.
Друга група причин включає в себе:
o відмінності в рівні розвитку між країнами, що визначає диференціацію в рівнях оплати праці, житлових умовах, розвитку соціальної сфери і притягує до себе робочу силу з інших країн;
o нестача робітників певних спеціальностей (у розвинених країнах Західної Європи робітники-мігранти забезпечують на 20-40% потреби в робочій силі в таких галузях, як транспорт, будівництво, вугільна промисловість, побутове обслуговування);
o відмінності в країнах в умовах професійного зростання.
Міграційна політика та соціально-економічні наслідки міжнародної міграції
Сутність та форми міжнародних науково-технічних зв'язків
Торгівля ліцензіями
Міжнародні валютні відносини. Сутність світової валютної системи
Еволюція світової валютної системи
§ 3. ПРОБЛЕМИ ІНТЕГРАЦІЇ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ У СВІТОВЕ ГОСПОДАРСТВО
Особливості зовнішньоекономічного сектору в трансформаційних економіках
Загальні міжнародні умови формування зовнішнього сектора
Природні порівняльні переваги України