Політична економія - Федоренко В.Г. - 3.2.1. Традиційна економічна система

Історія розвитку суспільства являє собою цілий ряд економічних систем, які змінювали одна одну. В економічній науці існують різні підходи щодо їх класифікації. Найбільш поширена класифікація всього розмаїття підходів на основі двох ознак: за формою власності на засоби виробництва, за способом управління господарською діяльністю.. Щ Відповідно до цих класифікаційних ознак виокремлюють традиційну, адміністративно-командну, ринкову та змішану економічні системи.

3.2.1. Традиційна економічна система

Традиційна (самодостатня) економіка ґрунтувалась на традиціях, звичаєвому праві, обрядах, які віками визначали виробничу та інші види діяльності людей. Саме ці обставини визначали, що виробляти, як розподіляти та споживати. Такі економічні системи дуже неохоче сприймали технічний прогрес, нові форми економічних відносин, тобто все те, що визначає поступальний соціально-економічний розвиток суспільства. Хоча традиційні економічні системи притаманні далекому минулому, деякі їх риси і нині властиві слабко розвиненим країнам.

Найбільш характерними рисами традиційних економічних систем є те, що їм притаманне панування натурально-общинних форм господарювання, багатоукладність економіки, виробництво, розподіл та обмін здійснюються на основі звичаїв, традицій і культових обрядів, які є первинними порівняно з новими формами економічної діяльності. Виробництво матеріальних і нематеріальних благ здійснюється за допомогою примітивної техніки з широким застосуванням ручної некваліфікованої праці з найпростішими формами її організації та за наявності слабкорозвиненої інфраструктури. Наслідком такого стану основних складових традиційної економічної системи є соціально-економічний застій, бідність і зубожіння основної частини населення. Стійке зростання його чисельності порівняно з низькими темпами економічного розвитку супроводжується високим рівнем безробіття та низькою продуктивністю праці.

В сучасних умовах країни зі значними залишками традиційної економіки розвиваються під впливом іноземного капіталу, є постачальниками сировини та матеріалів для світового господарства, слугують ринками збуту готової продукції економічно розвинених країн світу.

3.2.2. Адміністративно-командна економічна система

Адміністративно-командна система господарювання (яку називають централізовано-плановою) характеризується тим, що в ній усі ресурси є власністю держави, яка здійснює централізоване управління економікою на всіх рівнях. Особливостями цієї системи є те, що ще до початку процесу виробництва визначається перелік і обсяги вироблюваних матеріальних і нематеріальних благ та як, ким і за допомогою яких ресурсів вони будуть вироблятись. Спостерігається надмірна централізація ресурсів, їх розподіл здійснюється не на основі попиту і пропозиції, а з єдиного центра шляхом прикріплення виробників до споживачів, завдяки залежності останніх від перших. Сфера товарно-грошових відносин обмежена, не повністю задовольняються суспільні потреби внаслідок наявності хронічного дефіциту товарів і послуг, слабко поєднуються економічні інтереси учасників виробництва, і як наслідок - їх незацікавленість в інтенсивній праці та низька ефективність виробництва. Також відбувається колективне прийняття господарських рішень за допомогою централізованого планування та централізованого ціноутворення, відсутня конкуренція, адже планом визначаються такі обсяги вироблюваної продукції, які необхідні для задоволення потреб на певному часовому проміжку.

Головні елементи цієї системи - жорстке директивне планування, контроль держави над економікою, пріоритет адміністративних стимулів виробництва над економічними, монополізм виробників і їх панування над споживачами, переважання державного сектора в народному господарстві.

Адміністративно-командній економічній системі притаманний ряд переваг:

– можливість нагромадження значних за обсягом виробничих ресурсів для вирішення тактичних і стратегічних завдань шляхом їх перерозподілу в ті галузі і сфери, які визначені пріоритетними;

– забезпечується повна, хоча не завжди раціональна та ефективна зайнятість населення, що дає змогу уникнути масового та хронічного безробіття, зубожіння людей;

– беруться до уваги такі основні суспільні потреби, як освіта, охорона здоров'я тощо, які задовольняються за рахунок централізованих коштів на певному рівні і доступні усім членам суспільства.