Політична економія - Федоренко В.Г. - Глава 4. ВІДНОСИНИ ВЛАСНОСТІ

4.1. Відносини власності та їх економічний зміст

Вивчення структури економічної системи в тій або іншій країні неминуче призводить до виникнення перед дослідником питання: кому належать засоби виробництва, хто розпоряджається створеним у процесі виробництва суспільним продуктом? Відповідь на ці запитання тісно пов'язана з привласненням засобів виробництва і його результатів. Тому, щоб з'ясувати природу тієї або іншої економічної системи певного суспільства, необхідно передусім розкрити зміст системи відносин власності.

Власність — це сукупність відносин між суб'єктами господарювання щодо привласнення умов та результатів виробництва, матеріальних і духовних благ. Привласнення означає ставлення людей до певних речей як до своїх.

Відносини власності є складною і багатогранною категорією, котра виражає сукупність всіх суспільних відносин. Політична економія вивчає насамперед, економічні відносини власності, їх місце в економічній системі суспільства.

З огляду на це спочатку власність розглядалася економічною наукою як фізична наявність речі у певної особи і можливість її використання. У процесі розвитку економічної науки уявлення про відносини власності розширювались, поглиблювались, а тому змінювались. Розуміння її змісту ставало більш об'єктивним та всебічним. Воно відображало процес еволюційного розвитку самих відносин власності: від колективно-общинних її форм, котрі визначалися колективно-общинним характером виробництва, і до приватної та інших сучасних форм в усіх їх різноманітних проявах. В основі такої еволюції лежить розвиток продуктивних сил суспільства з притаманними їм формами організації виробництва.

Сучасні уявлення про зміст відносин власності полягають в тому, що вони беруть до уваги суспільний спосіб поєднання факторів виробництва (робочої сили із засобами виробництва); цілі і мотиви виробництва; характер розподілу і споживання суспільного продукту; специфічний характер дії економічних законів у конкретній економічній системі; класову і соціальну структуру суспільства; панівну систему економічної та політичної влади у певному суспільстві.

Отже, відносини власності, розкриваючи найглибинніші зв'язки і залежності в системі сучасних відносин, розкривають сутність соціально-економічного буття суспільства.

Відносини власності мають дві сторони свого буття: внутрішню і зовнішню.

Внутрішню сторону відносин власності утворюють економічні відносини між людьми щодо виробництва, розподілу (перерозподілу), обміну і споживання матеріальних благ. У цій системі економічних відносин політична економія аналізує не відношення людей до речей, а те, ким і як привласнюється річ, як таке привласнення впливає на економічні інтереси інших членів суспільства. Тому власність виражає відносини між людьми щодо привласнення матеріальних благ. Конкретний матеріальний об'єкт стає власністю, економічною категорією тільки в тому разі, коли з приводу його привласнення люди вступають між собою в певні економічні відносини. Ці відносини реалізуються не у площині зв'язків „людина-матеріальний об'єкт", а в площині „людина-людина" щодо привласнення певних матеріальних благ.

У розрізі функціональних форм прояву відносин власності розрізняють привласнення, розпорядження, володіння, використання.

Привласнення являє собою результат поєднання об'єкта і суб'єкта привласнення. Цей процес встановлює ставлення конкретних осіб до певних речей як до власних, а саме привласнення слід розглядати як конкретний суспільний спосіб оволодіння матеріальним благом. Головним об'єктом привласнення в економічній системі є привласнення засобів виробництва та його результатів. Це визначає її соціально-економічну форму, цілі та інтереси класів, соціальних груп, прошарків населення.

Під розпорядженням мають на увазі можливість визначити частку об'єктів власності. Володіння - це наявність об'єкта власності, який призначається для його подальшого господарського використання. Використання — це споживання (виробниче або особисте) властивостей матеріального блага з метою отримання результатів.

Взаємозв'язок між цими елементами економічної сторони відносин власності такий: розпорядження визначається користуванням, користування - володінням, володіння - формами власності. Однак слід зауважити, що категорія "привласнення" породжує існування в економічних відносинах свого антиподу - „відчуження". Останнє являє собою позбавлення суб'єкта права на володіння, користування і розпорядження певними об'єктами власності. Привласнення матеріального блага однією особою одночасно означає відчуження його від інших членів суспільства. Це призводить до того, що поряд з власником завжди є невласних, особа, позбавлена матеріальних об'єктів. Привласнення і відчуження як діалектичні сторони, які визначають сутність відносин власності, є внутрішнім джерелом саморозвитку відносин власності.

Відносини власності утворюють певну систему, складовими частинами якої виступають відносини привласнення, котрі передбачають відчуження об'єкта власності певною особою від інших членів суспільства; відносини щодо господарського використання об'єктів власності, тобто отримання від них доходу. Водночас може виникнути ситуація, коли власник одноосібно використовує об'єкт власності в господарських цілях, і в цьому разі він є і власником, і суб'єктом господарювання. Досить часто виникає ситуація, коли власник матеріального блага передає підприємцю майно на певних умовах з метою його подальшого господарського використання.

Відносини власності виникають між суб'єктами господарювання щодо певних об'єктів.

Об'єкти відносин власності — це сукупність матеріальних і нематеріальних благ, які можна привласнити або відчужити. До них належать засоби виробництва галузей національної економіки, нерухоме майно, природні ресурси, предмети особистого споживання та домашнього вжитку, гроші, цінні папери, коштовні метали, робоча сила, супутники Землі, наукові винаходи, художні твори тощо.

Суб'єкти відносин власності - це конкретні носії цих відносин. Ними бувають окремі фізичні та юридичні особи (організації, підприємства, установи, об'єднання осіб всіх організаційно-правових форм), держава в особі її органів управління та органів місцевого самоврядування, об'єднання держав або всі держави світу. Залежності між складовими відносин власності показані на рис. 4.1.

Відносини власності охоплюють всю економічну систему і, природно, зумовлюють відносини щодо виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ та послуг. Неправомірним є ототожнення відносин власності з виробничими відносинами в цілому. Таке тлумачення власності не бере до уваги тієї обставини, що в системі виробничих відносин кожного суспільства поряд з елементами, що безпосередньо характеризують привласнення людьми певних благ, є елементи, пов'язані з привласненням речей опосередковано, в кінцевому результаті. Наприклад, такими є значна частина організаційно-економічних відносин щодо концентрації, спеціалізації, інтеграції, кооперації, конкуренції, взаємодопомоги, обміну виробничим досвідом тощо. У таких випадках економічні відносини не пов'язані з поточним споживанням речей, а залежать від власності, визначаються нею, але самі не є власністю.

Власність визначає мету й мотиви розвитку виробництва. Будь-які докорінні зміни в економічних відносинах мають починатися з відповідних перетворень у відносинах власності. Без цього не можна досягти скільки-небудь істотних зрушень у господарському житті.

Зовнішнім вираженням відносин власності виступають традиції і звичаї, мораль, примус, право. Право власності - це сукупність узаконених державою правових норм економічних взаємовідносин між юридичними та фізичними особами щодо привласнення та використання матеріальних благ як об'єктів власності.

Юридична оболонка відносин власності дає змогу фіксувати права власності, законодавчо їх регулювати, вносити зміни при припиненні і відновленні прав власності у взаємовідносинах між суб'єктами господарювання.

В країнах Заходу широкого розповсюдження набула концепція економічної теорії прав власності. її автори (А. Оноре, Р. Коуз, Д. Норт, А. Алчіан та ін.) беруть за основу думку, що не засоби виробництва або робоча сила самі по собі є власністю, а частка прав з використання цих ресурсів. Повний „пучок" прав власності складається з одинадцяти елементів:

– право володіння, тобто право виняткового фізичного контролю над благами;

– право користування, тобто право застосування корисних властивостей благ для себе;

– право управління, тобто право вирішувати, хто і як буде забезпечувати використання благ;

– право на дохід, тобто право володіння результатами від використання благ;

– право суверена, тобто право на відчуження, споживання, зміну або знищення благ;

– право на безпеку, тобто право на захист від експропріації благ і від заподіяння шкоди з боку зовнішнього середовища;

– право на передачу благ у спадок;

– право на безстроковість володіння благом;

– заборона на використання способу, що завдає шкоди зовнішньому середовищу;

– право на відповідальність у вигляді стягнення, тобто можливість стягнення благ на сплату боргу;

– право на залишковий характер, тобто право на існування процедур та інституцій, що забезпечують поновлення порушених повноважень.

Комбінації перелічених прав з урахуванням того, що ними володіють різні фізичні та юридичні особи, можуть бути різноманітними. Саме це є основою різноманітності видів приватної форми власності.

Сутнісні основи власності визначаються тим, що у системі виробничих відносин вона виступає основним виробничим відношенням. Власність як висхідне виробниче відношення започатковує формування економічної системи, що переростає в основні виробничі відносини. Власність як основне виробниче відношення визначає характер поєднання факторів виробництва і реалізується через всю систему виробничих відносин. Формою, котра забезпечує реалізацію відносин власності, є механізм господарювання та управління виробництвом з усіма його структурами й формами політичної і економічної влади.

Зарахування відносин власності до виробничих визначається їх безпосереднім зв'язком з виробничими відносинами, відносинами між людьми щодо виробництва, розподілу й використання засобів виробництва. Останні є головним та найбільш стійким об'єктом власності і майнового права. На користь зарахування відносин власності до виробничих відносин свідчать їх масовість, повторюваність та відтворення у зростаючих масштабах.

Отже, відносини власності є складною і багатогранною категорією, їх економічний зміст тісно переплітається з юридичним при первинному базисному стані першого. Відносини власності належать до основних у складі виробничих відносин.