Політична економія - Федоренко В.Г. - 19.3. Системна криза державного соціалізму і шляхи реформування суспільства

Знищення ринкових механізмів як природного регулятора економічних процесів апріорно позбавляло виробників в умовах державного соціалізму можливості ефективного господарювання. Переважання адміністративних методів господарювання над економічними почало все більше гальмувати соціально-економічний розвиток, що періодично породжувало спроби надати пріоритет іншим методам.

Відмова від жорстких методів контролю за економікою в 50-х роках минулого століття поставила на порядок денний необхідність використання економічних стимулів регулювання суспільного виробництва. Однак застосування останніх замість позаекономічного примусу за відсутності економічної свободи та конкуренції, коли заохочувалось виконання планових завдань, призводило до падіння віддачі кожного карбованця заробітної плати, посилення незбалансованості основних пропорцій розширеного відтворення, загострення дефіцитності. Внаслідок цього все більше зменшувалась дієвість економічних стимулів.

Господарська реформа в СРСР, здійснена в 60-х роках минулого століття, дещо прискорила соціально-економічний розвиток адміністративно-командної системи. Однак після згортання цієї реформи в 70-х роках почався повільний, але реальний спад у радянській економіці.

У цей час під впливом науково-технічного прогресу в ній ускладнювалася структура суспільного виробництва, економічних відносин, а процес привласнення все більше набував багаторівневого характеру. Економічні та соціальні інтереси окремих груп громадян, галузей, підприємств та їх об'єднань, особисті інтереси людей тісно перепліталися із завданнями науково-технічного прогресу. Однак одержавлена економіка, котра оживала лише під впливом команд, що надходили до неї з центру, була не в змозі і в окремих випадках, та і в цілому поєднати економічні інтереси з потребами науково-технічної революції. Все більш очевидно поставала необхідність підвищення ролі індивідуального відтворення, децентралізації економічних структур, надання економічної свободи безпосереднім товаровиробникам. Спроби персоналізувати відносини суспільної власності за допомогою бригадного та сімейного підряду, різних форм кооперації тощо за ініціативою державних структур не дали позитивних наслідків.

Другий етап науково-технічної революції, котрий ознаменувався появою процесорів, ресурсозберігаючих технологій, зростанням ролі людини у виробництві тощо, сформував нові виклики як адміністративно-командній, так і ринковій економічним системам. Економічно розвинені ринкові системи відповіли на це переходом до інноваційного підприємництва як підходу до господарювання на мікрорівні.

На противаг)' цьому адміністративно-командна економіка входила у все більшу суперечність із назрілими потребами подальшого соціально-економічного розвитку радянського суспільства. Гостро постала проблема забезпечення продовольством, знижувались темпи економічного розвитку, а відповідно, і приросту основного капіталу, погіршувалась динаміка показників ефективності суспільного виробництва, якість продукції. Оновлення машин, обладнання, а також продукції здійснювались в обсягах декількох відсотків. Майже половина робітників і колгоспників була зайнята ручною працею, причому значна їх частина - некваліфікованою. Загострився розрив між платоспроможним попитом та його покриттям. На ринку постійно бракувало товарів повсякденного попиту, на недостатньому рівні надавались послуги.

Як реакція на ці негативні процеси та явища у розвитку одержавленого соціалізму у 80-х роках XX ст. радянському суспільству була запропонована стратегія прискорення соціально-економічного розвитку. Однак ЇЇ реалізація негативно вплинула на ситуацію в економіці та соціальній сфері. Це переконало вище керівництво радянської держави у необхідності здійснення більш радикальних заходів в економіці, що проявилося у спробі не оновити окремі елементи адміністративно-командної системи господарювання, а здійснити її докорінну перебудову.

Програма подальшого реформування цієї системи господарювання містила цілий ряд суперечливих елементів. Впроваджуваний господарський механізм ґрунтувався на плануванні соціально-економічного розвитку державної власності та економіки. Виробнича діяльність підприємств, як і раніше, була обмежена фіксованою системою фінансування, дріб'язковою опікою банків. В управлінській діяльності територіальних органів та міністерств домінували адміністративні методи. Власне, до цих складових господарювання додавалася лише активізація товарно-грошових відносин.

У своєму прагненні прискорити соціально-економічне зростання керівництво радянської держави не взяло до уваги економічні можливості системи одержавленого соціалізму. Так, на перших етапах перебудови спостерігалися високі темпи зростання капіталовкладень, поліпшилась динаміка основних загальноекономічних показників, зростав імпорт. Однак висока інвестиційна активність за низької ефективності капіталовкладень призвели до "перегріву" економіки і неминучої в такій ситуації інфляції. Вона виникла спочатку в інвестиційній сфері, а потім поширилася і на всю економіку.

Надалі з усією гостротою постала проблема дефіциту державного бюджету. Внаслідок непродуманих заходів антиалкогольної кампанії, падіння світових цін на нафту, з одного боку, і зростання соціальних витрат, з іншого, дефіцит державного бюджету СРСР зріс із 18 млрд. крб п 1985 p. (1,8% ВВП) до 90 млрд. крб. в 1989 р. (8,7% ВВП).'

Фактична відміна централізованого контролю над фондами оплати праці підприємств призвела до того, що в 1989 р. вона зросла на 10.9%. а обсяг промислового виробництва - лише на 1.7%.2 Зростала невідповідність між попитом та пропозицією на споживчому ринку, погіршилась якість товарів, які на нього надходили.

Системна криза одержавленого соціалізму в середині 90-х pp. спричинила жорстку боротьбу між центральними та новими органами влади в союзних республіках. Вона охоплювала практично все коло жити по важливих проблем їх подальшого розвитку, що врешті-решт призвело до краху адміністративно-командної системи в СРСР.

Окрім Радянського Союзу, криза також охопила і більшість країн колишньої системи соціалізму, що є підтвердженням загальної тенденції розвитку державного соціалізму.

Вихід українського суспільства з цього глухого кута вбачається у здійсненні перетворень в усіх сферах його життєдіяльності. В політичній сфері такі перетворення означають відмову від домінування однієї партії та перехід до багато партійної системи парламентської демократії; у соціальній - відхід від патерналістського стану держави і здійснення політики рівних стартових можливостей для кожного громадянина; в духовній - засвоєння суспільством та кожним його членом кращих надбань людської цивілізації; в економічній - роздержавлення і приватизація власності, становлення регульованої ринкової економіки.

Розвиток останньої супроводжується руйнівними процесами кризового характеру, що негативно впливає на стан усіх складових суспільних відносин. Це потребує регулюючого впливу держави на функціонування і розвиток ринкової економіки. Таке втручання має бути збалансованим, базуватись не на адміністративних методах впливу на економіку, не подавляти активної підприємницької діяльності людей. Те соціальне розшарування населення, яке є об'єктивним процесом розвитку ринкової економіки, необхідно зменшувати за допомогою соціальних компенсаторів.

Кінцевою метою ринкових перетворень у нашій країні є побудова соціальної ринкової економіки, в якій поєднуються принципи свободи ринку з принципами соціальної компенсації. Це потребує кардинальних змін в економіці України, котрі передбачають:

– роздержавлення і приватизацію об'єктів власності, всебічне сприяння розвитку підприємництва;

– формування національного ринку з відносним поділом його на складові та сучасною інфраструктурою, розвиненими ринковими господарськими зв'язками;

– становлення нових мотиваційних механізмів розвитку підприємств та продуктивної зайнятості працівників;

– демонополізацію економіки та упередження формування нових монополій, перехід до вільного ціноутворення у поєднанні з регулюючим впливом держави;

– здійснення грошово-кредитної та фінансової політики, що спрямовані на регулювання грошової маси в обігу;

– створення дієвої системи соціального захисту населення з метою його адаптації до ринкових перетворень та попередження, деградації, пом'якшення ризиків;

– реалізацію активної інвестиційної політики, яка забезпечила б структурну перебудову економіки та її соціальну переорієнтацію.

Отже, ринкові перетворення в економічній сфері постсоціалістичних країн мають спрямовуватись на утвердження засад соціально орієнтованого господарства.

Існування в недалекому минулому цілого ряду держав, де панувала адміністративно-командна система, породило наявність перехідного періоду в їх існуванні.

Контрольні запитання та завдання

1. У чому полягає суть соціалістичної ідеї?

2. Що таке соціалізм?

3. Охарактеризуйте основні етапи розвитку соціалістичної ідеї.

4. Що складає зміст марксистської моделі соціалізму?

5. Розкрийте зміст економічної системи державного соціалізму.

6. Чим були зумовлені деформації в економічній системі державного соціалізму?

7. У чому проявилася системна криза державного соціалізму.

8. До чого зводяться зміни в економіці державного соціалізму?