Політична економія - Федоренко В.Г. - Глава 21. ЗАКОНОМІРНОСТІ РОЗВИТКУ СВІТОВОГО ГОСПОДАРСТВА

Глава 21. Закономірності розвитку світового господарства

Глава 22. Форми міжнародних економічних відносин

Глава 23. Економічні аспекти глобальних проблем

Глава 21. ЗАКОНОМІРНОСТІ РОЗВИТКУ СВІТОВОГО ГОСПОДАРСТВА

21.1. Поняття і структура сучасного світового господарства

Суспільне відтворення в окремо взятій країні базується на економічних законах, що діють в її межах. Водночас розвиток міжнародного поділу праці, світової торгівлі призводять до того, що процес суспільного відтворення у все більшій мірі залежить від зовнішніх щодо кожної окремої країни факторів. їх дія пов'язана з існуванням світового господарства.

Світове господарство виникло внаслідок тривалого історичного процесу розвитку продуктивних сил та виробничих відносин окремих країн. У вигляді відповідної системи воно оформилося в кінці XIX - на початку XX ст. як результат діяльності міжнародних корпорацій та формування колоніальних імперій. До складу світового господарства як системи входять різнорідні складові. Вони значно відрізняються одна від одної соціально-економічним рівнем розвитку, структурою національної економіки, станом продуктивних сил. Однак розвиток цих неоднорідних складових системи світового господарства перебував під впливом таких загальносвітових процесів, як розгортання промислової революції, кардинальні зміни у продуктивних силах. / Світове господарство - це сукупність національних економік, пов'язаних міжнародним поділом праці, виробничими, торгівельними, фінансовими та науково-технічними зв'язками. Його найважливішою рисою с взаємопов'язаність та взаємозумовленість процесу суспільного відтворення капіталу в межах єдиного світового господарства, єдність національних господарств.

Найважливішими підсистемами світового господарства є національні економіки, міжнародні економічні відносини та міжнародні економічні організації? їх взаємодія в кінці XX ст. ознаменувалась тим, що світове господарство все більше набувало ознак цілісності внаслідок активізації економічної взаємодії між країнами світової спільноти та їх господарського зближення. Об'єктивний характер прориву національної замкненості зумовлений тим, що в сучасних умовах вона є нераціональною, адже позбавляє економіку відособленої країни переваг, що породжує міжнародний поділ праці та її кооперація. До того ж, економічна замкненість народного господарства окремих країн в сучасних умовах практично неможлива.

Економічна взаємодія у світовому господарстві відбувається як у сфері безпосереднього виробництва шляхом виробничої кооперації та спеціалізації, так і у сфері обігу у формі обміну товарами і послугами. Така взаємодія існує і у сфері науково-технічних зв'язків та фінансів.

Міжнародні економічні зв'язки є похідними від економічних відносин в окремих країнах, але їх розвиток має значний вплив на розвиток національних економік. Ці зв'язки виникають між суверенними державами і тому в більшості випадків контролюються та регулюються державою. Кожна з країн має свою особливу систему такого впливу на міжнародні економічні зв'язки. Рух ресурсів у сфері міжнародних економічних зв'язків менш мобільний, ніж у межах національних економік, що значно впливає на механізми конкуренції, ціноутворення тощо. У межах світового господарства немає єдиної грошової системи, і у міжнародних економічних зв'язках використовуються валюти окремих країн. Все це є свідченням того, що міжнародні економічні зв'язки функціонують і розвиваються під впливом ряду специфічних факторів.

Основними суб'єктами світового господарства є держави світу з належними їм національними економіками, транснаціональні корпорації (ТНК), міжнародні економічні організації.

Посилення взаємозалежності, подолання національної замкненості економік окремих країн, зростання цілісності світового господарства породжується дією ряду факторів. Серед них слід назвати загальність НТР, освоєння досягнень якої потребує спільних зусиль і дій країн світу. Самостійно жодна з них не може використати досягнення людства в галузі науки і техніки. Значний вплив на зазначені процеси має інтернаціоналізація виробництва і обігу на основі міжнародного поділу праці та її інтеграції в межах міжнародних економічних зв'язків. У цьому ж напрямі діє динамічний розвиток світової інфраструктури у вигляді світової транспортної системи та мережі комерційної і комунікаційної інформації, єдиної системи науково-технічної інформації, формування уніфікованої статистичної звітності.

З метою недопущення значних соціально-економічних втрат внаслідок некерованого розвитку міжнародних економічних зв'язків зростає роль держави як їх регулятора, що надає їм ознак функціональної та структурної впорядкованості.

Необхідність більш тісної взаємодії між національними економіками світового співтовариства диктується і наявністю глобальних проблем, які постали перед людством.

Взаємодія між складовими світового господарства перебуває під впливом і опосередкованих факторів, насамперед політичних. Вони можуть сприяти подальшому зближенню господарської діяльності окремих країн в тому разі, коли відсутня їх дискримінація, перетворення у нерівноправних партнерів. Останнє, як правило, викликає відцентрові тенденції, коли національні економічні інтереси переважають над інтернаціональними.

Отже, світове господарство постає як цілісна економічна система сучасного світу у вигляді взаємодіючих, взаємопов язаних технологічними, економічними та соціальними відносинами національних господарства Ця цілісність базується на загальносвітовому характері сучасних продуктивних сил, створених протягом всієї історії існування і розвитку людства. Світове господарство - це надбання всього людства і мало б служити задоволенню його потреб та враховувати інтереси тих країн, які входять до його складу.

Структура сучасного світового господарства постає як світовий ринок товарів і послуг, світовий ринок робочої сили, світовий ринок технологій, міжнародна валютна система, міжнародна кредитно-фінансова система.

Світове господарство охоплює практично всі країни світу, котрі як самостійні економічні суб'єкти здатні відповідною мірою впливати на функціонування його окремих складових та всієї системи світо-господарських зв'язків. Кожна з цих країн має свої історичні, економіко-географічні, національні, соціально-політичні, релігійні та інші особливості, які по-різному впливають на їх соціально-економічний розвиток, роль і місце у світовому господарстві/Це породжує необхідність класифікації країн світового господарства відповідно до певних критеріів. Одним з них є рівень розвитку ринкових відносин. Відповідно до цього критерію у складі сучасного світового господарства існує група країн з розвиненою ринковою економікою (економічно розвинуті країни), країни з ринковою економікою, яка розвивається (нові індустріальні країни, середньо-розвинені країни, малорозвинені країни), країни з перехідною до ринку економікою (постсоціалістичні країни).

(Групу економічно-розвинених країн складає 2S-30 держав. Чільне місце серед них належить так званій ''великій сімці" — СІНА, Японія, Німеччина, Великобританія, Франція, Італія, Канада. В цих країнах сконцентровані найсучасніші технології, а їх частка у світовому промисловому виробництві складає приблизно 60%, а у світовій торгівлі — 65%. /

До найбільш чисельної групи належить приблизно 140 держав Азії, Африки, Центральної і Південної Америки, де мешкає понад 2/3 населення Землі. До них належать країни з ринковою економікою, яка розвивається. Частина цих країн в недалекому минулому мала статус колоній, вони значно диференційовані за рівнем економічного розвитку. За роки своєї незалежності ними досягнуті певні успіхи у соціально-економічних перетвореннях, але переважній більшості з них ще не вдалося скоротити своє відставання від найбільш розвинених країн світу. Виняток складають країни-експортери нафти і група так званих "нових індустріальних країн" - Сінгапур, Південна Корея, Тайвань, Гонконг, Бразилія, Мексика, Малайзія, Таїланд та деякі інші. Цим державам вдалося оновити структуру економіки, шляхом пристосування її до умов розвитку, які диктує науково-технічний прогрес, забезпечити високі темпи зростання і чільне місце серед провідних світових експортерів високотехнологічної продукції та надання високоякісних послуг.

Групу країн з перехідною економікою представляють приблизно 30 держав колишнього СРСР, Центральної і Східної Європи та Азії, що трансформуються в напрямку утвердження ринкової економіки/ Позитивними підсумками минулих років перетворень у більшості цих країн є, насамперед, відмова від директивного планування та розподілу матеріальних ресурсів, адміністративного регулювання цін і заробітної плати, ліквідація хронічного дефіциту товарів і монополії державної форми власності та державної монополії зовнішньої торгівлі, здійснення приватизації і формування ринкової інфраструктури. Водночас, трансформація колишньої економічної системи у ринкову супроводжувалася значними соціально-економічними втратами населення. Серед них слід виділити значний економічний спад і безробіття, різке зниження реальних доходів населення та поглиблення його соціального розшарування, скорочення витрат держави на розвиток соціальної інфраструктури і зростання державного боргу, збільшення відставання від найбільш розвинених держав світу. Інтенсивність процесів трансформації командно-адміністративної економічної системи, гострота проблем, які виникають, і тенденції розвитку ринкових відносин, що формуються, значно відрізняються в конкретних постсоціалістичних країнах. Так, у Польщі, Чехії, Словенії, Угорщині і Словаччині спад виробництва ВВП закінчився ще в 1993-1994 pp., а в Україні затяжна економічна криза тривала аж до 2000 р.

Щодо цієї групи країн, то їх місце у структурі світового господарства нині ще чітко не визначене. Але з певністю можна стверджувати, що в майбутньому відбудеться їх диференціація, частина з них займе місце на периферії або напівпериферії світового господарства.

Невеликою, але якісно відмінною групою країн є країни соціалістичного вибору. До її складу входять декілька держав, що продовжують будувати чи заявляти про будівництво соціалізму на своїй території. Це Куба, КНДР, а також, зі значними застереженнями, КНР і СРВ.

Отже, світове господарство утворюють групи країн з різним рівнем соціально-економічного розвитку.

Світове господарство належить до складних економічних систем, що сформувалося у процесі тривалого історичного розвитку міжнародних економічних відносин, і протягом свого розвитку пройшла декілька етапів.