Політична економія - Федоренко В.Г. - 21.3. Міжнародний поділ праці - матеріальна основа розвитку світового господарства

Історично первинною основою функціонування й розвитку світового господарства служить міжнародний поділ праці. Поглиблення останнього постає як економічний фундамент усієї системи світогосподарських зв'язків, адже всі країни світу в тій або інший мірі втягнуті в нього.

Міжнародний поділ праці являє собою зумовлену певним рівнем розвитку продуктивних сил специфічну форму поділу суспільної праці, що переросла межі національних економік і породжує спеціалізацію окремих країн і господарських структур на виробництві певної' продукції та її взаємному обміні.

Міжнародний поділ праці - складна, багаторівнева система світогосподарських зв'язків між національними економіками, що перебуває під впливом таких факторів, як природно-кліматичні умови, географічне положення країн, наявність природних ресурсів, кваліфікованої робочої сили, особливості історичного розвитку, національні традиції тощо. Міжнародний поділ праці - система, що постійно розвивається, наповнюючись на кожному історичному етапі суспільного прогресу новим змістом. Він виник ще в епоху зародження буржуазного ладу, але відносно зрілого рівня досяг лише на стадії розвитку великої машинної індустрії.

.Матеріальною основою розвитку міжнародного поділу праці в цей час був технологічний спосіб виробництва, що базувався на машинній праці і супроводжувався її спеціалізацією. На перших етапах розвитку машинного виробництва динамічно розвивалась внутрішньогалузева предметна спеціалізація між підприємствами різних країн, що означає посилення часткового поділу праці між ними. Надалі міжнародний поділ праці в загальній і частковій формах доповнюється одиничною формою, тобто подетальною і поопераційною спеціалізацією між підприємствами промислово розвинутих і слабкорозвинутих країн. Одночасно з цим одинична форма міжнародного поділу праці посилюється і між промислово розвинутими країнами. На цій стадії бурхливо розвиваються світовий ринок, міжнародний обмін товарами, посилюються економічні взаємозв'язки між країнами. Розвиток міжнародного поділу праці утворює основу для розширення міжнародної торгівлі, складає об'єктивну базу для формування і функціонування світового ринку. Врешті-решт все це сприяло зростанню масштабів виробництва, перетворенню його на масове, поглибленню його диференціації.

Значні зміни у цій сфері відбулися у XX столітті, особливо у другій його половині. Вони були зумовлені розгортанням науково-технічної революції. Серед них слід виділити перехід від попередньої глобальної моделі поділу праці між економічно розвинутими країнами та країнами, що розвиваються, до нової моделі. Для попередньої системи міжнародного поділу праці характерною була перевага загального поділу праці, тобто її поділу між сільським господарством та промисловістю, видобувною та переробною галузями промисловості. Під впливом науково-технічної революції XX ст. загальний поділ праці доповнюється частковим. Це проявляється у поділі праці між різними галузями обробної промисловості, підприємствами галузей. Існує потоварний поділ праці, який ґрунтується на предметній спеціалізадіїі виробництва у країнах світу.

Наступною рисою розвитку міжнародного поділу праці є те, що в систему його зв'язків втягнуті майже всі країни світу. Кожна з них знайшла або намагається знайти своє місце в системі економічних взаємозв'язків, породжених міжнародним поділом праці. Останнє стосується передусім постсоціалістичних країн.

Нині немає такої великої галузі національної економіки, яка б не залежала від міжнародних умов виробництва. Нині міжнародним поділом праці охоплено такі складові суспільного поділу праці, як міжгалузевий (між промисловістю, будівництвом, сільським господарством), частковий (у межах окремих галузей національної економіки), одиничний (у вигляді предметної подетальної, технологічної спеціалізації") та кооперування. До того ж, у процесі поглиблення міжнародного поділу праці поступово переміщується центр ваги розширення міжнародних економічних зв'язків зі сфери обігу у сферу виробництва, що позитивно впливає на збільшення обсягів міжнародної торгівлі.

Поглиблення поділу праці на міжнаціональному рівні є більш результативним, ніж у межах окремої країни. Нині в межах світового господарства така спеціалізація досить чітко окреслилась на рівні окремих країн, їх груп або регіонів. Це свідчить посилення процесів глобалізації виробництва матеріальних благ в нинішніх умовах.

Значні зміни у міжнародному поділі праці відбулися під впливом нового етапу розгортання НТР. їх зміст зводиться до того, що:

– на перший план виходять спеціалізація і кооперування у виробництві наукоємної продукції, застосування прогресивних технологій, виготовлення нових матеріалів;

– поява автоматизованих систем збору, обробки, зберігання, передачі та використання науково-технічних знань та інформації значно розширили місткість світового ринку інформаційних технологій та послуг;

– інтернаціоналізація функціонування і розвитку сфери послуг та світової інфраструктури значно впливають на поглиблення міжнародного поділу праці.

На протікання цих процесів впливає жорстка конкурентна боротьба між суб'єктами світового господарства.

Теоретичною основою обґрунтування переваг міжнародного поділу праці виступає теорія абсолютної і порівняльної переваги.

Під абсолютною перевагою мають на увазі здатність країни виробляти товари та надавати послуги з найменшими витратами порівняно з іншими країнами. Основоположником цієї теорії є А. Сміт, котрий уперше обґрунтував проблему ефективності міжнародного поділу праці у вигляді теорії абсолютних переваг. У праці "Багатство народів" він обґрунтував положення про те, що країна, котра володіє великими запасами певного виду сировини, а відтак має можливість отримувати дешевші матеріали, має спеціалізуватись на їх використанні. У зв'язку з цим ним сформулювано принципи абсолютних переваг: кожний розсудливий суб'єкт господарювання не повинен ніколи виробляти те, що вигідніше купити. Тому необхідно імпортувати товари з країн, де витрати абсолютно менші, а експортувати ті товари, втрати яких нижчі в експортерів. Для того, щоб такий обмін був взаємовигідним, ціна будь-якого товару на зовнішньому ринку має бути вищою, ніж внутрішня ціна рівноваги на той самий товар у країні-експортері, і нижчою, ніж у країні-імпортері.

У співвідношенні цін між країнами завжди існують хоча б незначні відмінності. Тому кожна з них незалежно від рівня соціально-економічного розвитку буде мати порівняльні переваги, тобто в країні завжди знайдеться такий товар, виробництво якого буде вигіднішим, ніж виробництво інших товарів. Якраз цей товар країна повинна експортувати в обмін на інші.

Теорію порівняльних переваг сформулював Д. Рікардо у роботі "Основи політичної економії та оподаткування". Принцип абсолютних переваг - лише частковий випадок із загального правила, на що вказував Д. Рікардо у своїй праці. Ситуація порівняльних переваг - це здатність країни виробляти товари та надавати послуги з відносно нижчими альтернативними витратами, ніж їх виробляє будь-яка інша країна. 1 кожна з країн світової спільності повинна намагатися цього досягти.

Згідно з теорією порівняльних переваг, в основі міжнародної торгівлі лежить виробництво. Кожній країні доцільно виробляти й експортувати ті товари та послуги, які обходяться їй порівняно дешевше, тобто на які витрачається менше праці та капіталу, а імпортувати ті товари, які дешевше виробляються за кордоном.

Завдяки дотриманню принципів порівняльних переваг світове господарство досягло більш ефективного розміщення й використання виробничих ресурсів, більш високого добробуту населення. Відповідно до цієї теорії дотримання зазначених принципів стимулює конкуренцію у сфері міжнародних економічних зв'язків та обмежує монополію.

Однак за всієї стрункості обґрунтування теорії порівняльних переваг вона не може пояснити багато фактів економічної взаємодії між країнами світової спільноти. Наприклад, не мали, не мають і в найближчому майбутньому не матимуть порівняльних переваг перед економічно розвиненими країнами світу переважна більшість країн Африки, Азії та постсоціалістичних країн. Це пов'язане з тим, що принципи порівняльних переваг економічно доцільні щодо країн близьких за рівнем соціально-економічного розвитку, структурою національних економік. До того ж, викликає великі сумніви, що економічно розвинені країни, лідери у використанні досягнень науково-технічної революції та монополісти у багатьох виробництвах, створять сприятливі умови для використання порівняльних переваг іншими країнами світового господарства. Хоча теорія порівняльних переваг і нині є актуальною, багато її постулатів лежать в основі міжнародних економічних відносин.

Свідченням останнього є те, що на засадах порівняльних переваг базується торговельна політика будь-якої країни, коли вона намагається вивозити ті товари, витрати на виробництво яких у неї нижчі, ніж за її межами, а завозити ті, виробництво яких потребує значних витрат, порівняно з іншими країнами.

Отже, завдяки участі у системі міжнародного поділу праці кожна країна може мати порівняльні переваги і забезпечити більшу ефективність національної економіки та рівень життя населення. Останнє досягається завдяки тим можливостям, які має міжнародний поділ праці. Вони проявляються досить різноманітно:

– спеціалізація країни на виробництві окремих товарів, групи товарів, наданні послуг дає змогу їй раціональніше використовувати наявні ресурси, збільшувати загальний обсяг виробництва;

– участь у міжнародному поділі праці дає змогу більш повно задовольняти потреби населення країн-учасниць, посилює конкурентоспроможність їх товарів;

– поглиблення міжнародного поділу праці, участь у ньому якомога більшої кількості країн є основою політики мирного співіснування, успішного економічного та політичного співробітництва.

У середині XX ст. однією з важливих рис розвитку світового господарства стала міжнародна економічна інтеграція, поява якої зумовлена значною кількістю причин.