Політична економія - Щетинін А.І. - 2.2. Суспільне виробництво. Суспільний продукт та його форми

Кожен окремий процес праці, по суті, є процесом виробництва, бо його наслідком є створення матеріальних благ, необхідних людині для існування. Але процес обміну речовин між собою і природою людина здійснює не сама, а в співпраці з іншими членами суспільства. Відтак, і процес виробництва набуває суспільного характеру.

Суспільне виробництво можна визначити як сукупність тісно взаємопов'язаних між собою виробництв, які разом і створюють увесь комплекс необхідних для суспільства матеріальних благ і послуг. Це суспільне виробництво і виступає об'єктом вивчення політекономії.

У практичній площині суспільне виробництво поділяють на дві великі сфери: сферу матеріального виробництва і сферу нематеріального виробництва. У першій створюються матеріальні блага, які мають уречевлений характер. До цієї сфери належать такі галузі народного господарства, як промисловість, будівництво, сільське господарство, вантажний транспорт і т.ін. У сфері нематеріального виробництва результати праці людини, як правило, не набувають уречевленого характеру і виступають у вигляді послуг. До цієї сфери належать такі галузі, як освіта, охорона здоров'я, культура і мистецтво, пасажирський транспорт тощо. У тих галузях, в яких виробництво представлено як продукцією у вигляді уречевлених матеріальних благ, так і послугами, віднесення до тієї чи іншої сфери здійснюється на основі того виду продукції, який переважає в структурі продукції галузі. У процесі функціонування всього суспільного виробництва створюється певний обсяг продукції, яка включає величезний перелік матеріальних благ і послуг, необхідних для забезпечення життєдіяльності всього суспільства. Увесь цей обсяг продукції й утворює сукупний суспільний продукт.

Сукупний суспільний продукт являє собою всю сукупність матеріальних і духовних благ, які створені в суспільстві за певний термін, як правило, за один рік. Форми, в яких виступає сукупний суспільний продукт, можуть бути різними, але, як правило, визначають такі його форми: валовий суспільний продукт, кінцевий суспільний продукт, валовий національний продукт, валовий внутрішній продукт і чистий продукт, або національний дохід.

Валовий суспільний продукт (ВСП) являє собою всю сукупність виробленого в матеріальному виробництві продукту. Він розраховується шляхом включення до його складу всієї продукції, яка вироблена на підприємствах і в галузях матеріального виробництва. Цей показник є дуже важливим, бо він в узагальненому вигляді відображає складні взаємовідносини між підприємствами в процесі створення матеріальних благ. Проте показник ВСП має суттєвий недолік, який полягає в тому, що цей показник містить так званий повторний рахунок. Він виникає тому, що до вартості продукції підприємства додається і вартість отриманої від інших підприємств сировини, палива, матеріалів тощо. Ця вартість вже облікована як продукція підприємства, що виробило ці матеріали. Тому на підприємстві, яке отримало їх, вони повторно ураховуються у вартість виготовленої продукції. Чим більший рівень спеціалізації виробництва і чим більше розвинена кооперація, особливо в умовах виготовлення технічно складної продукції, тим більший повторний рахунок. Він суттєво збільшує вартість усього валового суспільного продукту.

Для того щоб скласти уявлення про дійсну величину того продукту, який вироблено в країні за певний період, розраховують кінцевий суспільний продукт (КСП). За натуральною формою він включає готову продукцію, що призначена як для виробничого, так і для особистого споживання. За вартісною формою КСП являє собою суму ВСП, зменшену на величину повторного рахунку. Для обчислення КСП необхідно від ВСП відняти матеріальні витрати, тобто оборот предметів праці (МВ) і додати амортизацію (А). У вигляді формули це можна подати в такий спосіб:

КСП = ВСП - МВ + А.

Як ВСП, так і КСП розраховуються для матеріального виробництва. Проте в суспільному виробництві має місце й невиробнича сфера або, як ще говорять, нематеріальне виробництво. Для того щоб порахувати всі результати господарчої діяльності, які б включали як продукцію, що набуває уречевленої форми, так і послуги, використовують дещо іншу систему показників, яка отримала назву системи національних рахунків (СНР).

Довгий час у колишньому Радянському Союзі під час підрахунку сукупних результатів виробництва застосовували балансовий метод. Цей метод був розроблений і вперше використаний у двадцяті роки в колишньому СРСР. Але він мав і певні недоліки. Головні з них полягали в тому, що ця система розрахунків, по-перше, передбачала обчислення виробленого продукту тільки для сфери матеріального виробництва, а по-друге, вона була пристосована для неринкової (соціалістичної) економіки і тому її не можна було використовувати в нових умовах господарювання, які передбачали перехід до ринкових відносин.

Застарілість системи балансів усе частіше давалася взнаки і вже у 1988 р. у колишньому СРСР почали застосовувати так звану систему національних рахунків. Ця система була розроблена відомими вченими-економістами В. Леонтьєвим та С. Кузнецем (США). Вона являє собою систему статистичних даних, що характеризує стан і динаміку економіки за певний період. Система національних рахунків була прийнята ООН і рекомендована для використання в усьому світі.

Система національних рахунків базується на певних принципах. Найважливіші з них полягають у такому:

o застосування подвійного запису. Наприклад, якщо підприємство придбало якісь матеріальні цінності, то ця подія буде зафіксована в надходженнях за рахунком "Надходження матеріалів" і водночас за рахунком "Оплата покупок";

o використання єдиних правил, за якими ведеться обчислення як на рівні підприємства, так і на рівні всього суспільного виробництва. Це дає можливість зіставляти як дані по підприємствах, так і узагальнені дані по усьому суспільному виробництву.

Слід зазначити, що систему національних рахунків можна чітко уявити тільки тоді, коли усвідомлені її особливості стосовно об'єктів, до яких вона застосовується.

З цього погляду слід відзначити таке:

1. У системі національних рахунків увесь валовий продукт поділяється на дві групи: а) товар і б) послуги. Вони, у свою чергу, діляться на ринкові, що надаються на платній основі, і неринкові, що надаються безоплатно або з пільгами.

2. Залежно від цільової спрямованості діяльності господарюючих суб'єктів уся економіка поділяється на такі сектори (сфери):

o нефінансові корпорації (реальний сектор);

o фінансові корпорації (банки, пенсійні фонди, страхові компанії тощо);

o державне управління (сектор загального управління - органи державної влади, їх послуги - пільгові або безоплатні);

o домашні господарства - це фізичні особи, які є власниками основної частки ресурсів, а, з іншого боку, вони є основними, кінцевими споживачами виробленого в суспільстві продукту.

3. Усіх суб'єктів, що діють в економіці, поділяють на резидентів, громадян даної держави, і нерезидентів, які не є громадянами цієї країни.

Система національних рахунків має певну сукупність макроеконо-мічних показників. Центральним серед них виступає валовий внутрішній продукт (ВВП). Цей показник являє собою вартісну оцінку всієї продукції сфери як матеріального, так і нематеріального виробництва, виробленої всіма виробниками даної країни незалежно від їх національної належності.

Головною умовою при розрахунках ВВП є виключення повторного рахунку. Він виникає тоді, коли намагаються підрахувати вартість усього виробленого в суспільстві продукту, підсумовуючи вироблені в усіх галузях економіки товари та послуги. У цьому випадку і виникає повторний рахунок. Розглянемо це на прикладі. Якщо підрахувати вартість якоїсь кінцевої продукції, наприклад, автомобіля, то неважко уявити, що в ціну цієї продукції входить вартість металу, який пройшов кілька стадій обробки. Спочатку з чавуну зробили сталь, тоді зі сталі прокат, тоді з прокату різні деталі автомобіля і, нарешті, їх склали й отримали кінцевий результат. На кожному етапові вартість продукції (сталі, прокату, виробів металообробки й виробів машинобудування) включала вартість металу. Це повторювання (а це і є повторний рахунок) багатократно збільшило ціну кінцевого продукту, а через це й усього сукупного продукту.

Щоб уникнути повторного рахунку й отримати показник реально виробленої продукції (ВВП), у системі національних рахунків застосовується показник доданої вартості. Додана вартість являє собою ту вартість, яка створена на підприємстві саме зусиллями його працівників. Вона включає заробітну плату, прибуток і амортизацію.

Що стосується вартості використаної сировини, матеріалів, енергії тощо, які отримано підприємством від інших поставщиків і у виготовленні чого дане підприємство участі не брало, то й вартість цих матеріалів, сировини, енергії і т.ін. не буде включатись до доданої вартості.

Розрахувати для підприємства розмір доданої вартості неважко. Для цього достатньо взяти ринкову (валову) ціну виробленої підприємством продукції і відняти від неї вартість поточних матеріальних витрат, але додати величину амортизації. Що ж стосується всього ВВП, виробленого в суспільстві, то його величина буде дорівнювати сумі доданої вартості, створеної в усіх галузях і на всіх підприємствах даної країни.

Сам механізм підрахунку ВВП може бути різним. У сучасних умовах розрізняють три методи підрахунку валового внутрішнього продукту.

По-перше, шляхом підсумовування доданої вартості по всіх галузях національної економіки. Цей метод дозволяє чітко визначити співвідношення різних галузей у створенні ВВП. Під час розрахунку ВВП цим методом до частки ВВЙ, створеної в галузях сфери матеріального виробництва, додається та його частка, яка створена у сфері послуг, а також чисті податки. Останні являють собою непрямі податки на товари, послуги та імпорт за відрахуванням тих державних субсидій, які надані державою в процесі виробництва цих товарів.

По-друге, ВВП можна розрахувати шляхом підсумовування витрат. До цих витрат буде віднесено:

а) кінцеві витрати домашніх господарств. Це витрати на товари повсякденного попиту, послуги й товари довготривалого використання;

б) кінцеві витрати державних установ, пов'язані з організацією управління. Сюди ввійде заробітна плата державних службовців, а також витрати на придбання необхідних для функціонування цих органів товарів та послуг;

в) кінцеві витрати некомерційних установ, тобто громадських об'єднань, профспілок, політичних партій, які надають відповідні послуги як суспільству загалом, так і його окремим громадянам;

г) валові капіталовкладення, які включають у себе як безпосередньо самі капіталовкладення, так і амортизацію;

д) витрати на збільшення матеріальних оборотних засобів, які призначені для формування запасів;

є) чистий експорт товарів та послуг, який являє собою різницю між експортом країни та її імпортом.

По-третє, ВВП можна підрахувати на основі доходів. При цьому підсумовують усі первинні доходи, тобто ті доходи, які ще не підлягали перерозподілу. До них належить заробітна плата найманих працівників, доходи від підсобного господарства, прибутки підприємців, рента, позичковий відсоток, а також амортизаційні відрахування. Цей метод підрахунку ВВП найменш поширений, бо схильність людини приховувати свої доходи (головним чином через їх оподаткування) робить такий підрахунок валового внутрішнього продукту не зовсім точним.

Слід відзначити, що ВВП, розрахований одним з цих методів, усе ж не включає деяких результатів діяльності людей. Так, у ньому не находить відображення тіньова економіка, праця домашніх господарок, бартерні операції тощо.

Ще один важливий показник у системі національних розрахунків - це національний дохід (НД). Він складається із заробітної плати (ЗП), відсотка ( %), прибутку (Р) і ренти (II):

НД = ЗП + % + Р + Я.

Якщо до національного доходу додати непрямі податки (НП), то це буде чистий національний продукт (ЧНП), а коли у свою чергу, до ЧНП додати амортизацію (А), то це буде валовий внутрішній продукт:

ВВП = ЗП + % + 3 + II + НП + А.

Валовий внутрішній продукт є надзвичайно важливим макроекономічним показником, а тому стосовно нього і з його участю розраховують ще кілька показників.

По-перше, розрізняють два поняття: ВВП номінальний і ВВП реальний. Номінальний ВВП являє собою весь вироблений у суспільстві продукт за певний період (як правило, за рік), виражений у поточних цінах. Що ж стосується реального ВВП, то він розраховується шляхом поділу номінального ВВП на індекс цін. Це можна подати у вигляді такої формули:

Співвідношення реального ВВП та номінального дає можливість розрахувати показник, який має назву дефлятор ВВП. Він може бути розрахований за такою формулою:

За рахунок показників, розрахованих на базі ВВП, можна отримати показники для характеристики рівня розвитку суспільного виробництва країни порівняно з іншими країнами. Для цього найчастіше використовують показник ВВП на душу населення. Дуже поширеним є й показник продуктивності суспільної праці, який розраховується шляхом поділу ВВП на всю кількість робітників, зайнятих у суспільному виробництві. Розглянуті показники розраховують, як правило, за кілька років, що дає можливість чітко визначити тенденції в розвитку продуктивності праці й зростання матеріального добробуту нації.

Поряд із показником ВВП розраховують також показник валового національного продукту (ВНП). Різниця між ними полягає в такому: ВВП розраховується за так званою територіальною ознакою, тобто він включає вартість усієї продукції, виробленої в одній країні незалежно від національної належності виробника. Що ж стосується ВНП, то він розраховується як вартість усієї продукції, виробленої національним виробником як у межах країни, так і за її кордонами. Кількісно від ВВП показник ВНП буде відрізнятися на суму так званих факторних доходів, до яких відносять заробітну плату найманих робітників, ренту, позичковий відсоток, прибуток підприємців, що працюють за кордоном. При цьому отримані й переведені в країну з-за кордону факторні доходи будуть зменшені на величину аналогічних доходів, вивезених із країни іноземцями. Слід зауважити, що для розвинених країн різниця між ВВП та ВНП не дуже велика і становить не більше одного відсотка.