Політична економія - Щетинін А.І. - РОЗДІЛ 4. СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ УСТРІЙ СУСПІЛЬСТВА. ЕКОНОМІЧНА СИСТЕМА ТА ЗАКОНИ ЇЇ РОЗВИТКУ

1. Економічна система і її суть.

2. Виробничі відносини в економічній системі.

3. Відносини власності як визначальний елемент системи економічних відносин.

4. Розвиток відносин власності в сучасних умовах.

4.1. Економічна система і її суть

Поняття системи (грецьке - système - ціле, що складається з частин) є універсальним і може бути застосовано до величезної кількості явищ, які складаються з деякої сукупності взаємопов'язаних елементів, взаємодія яких створює певну цілісність. Кожна система має певну головну мету, на яку спрямоване її функціонування. Наприклад, автомобіль - це складна технічна система, призначена для подолання простору за рахунок використання певного джерела енергії (бензину, біопалива, сонячної енергії тощо). Подолання простору - це визначальна мета, задля якої створена і функціонує дана система. І хоча автомобіль може задовольнити й безліч інших потреб і слугувати, наприклад, захистом від дощу, місцем освідчення в коханні і т.ін., головна мета є основою для розкриття сутності будь-якої системи як цілісності, що визначається взаємодією включених у систему елементів. Останні, у свою чергу, можуть бути подані як певні підсистеми. Скажімо, той самий автомобіль має ходову систему, систему електрозабезпечення, систему подачі палива тощо.

Отже, визначення економічної системи слід почати з визначення її головного призначення, її мети. Як уже було відзначено в першому розділі, основою життя як окремої людини, так і суспільства загалом є обмін речовин між людиною і природою. Цей обмін здійснюється за допомогою праці, в узагальненому варіанті за допомогою виробництва, яке має суспільний характер, бо життя й розвиток людини, а в дещо спрощеному варіанті - вже названий обмін речовин, неможливий поза суспільством. Звідси випливає перша визначальна риса економічної системи. Вона буде системою організації суспільного виробництва, яка забезпечує зв'язок між природою (частиною якої є сама людина) і суспільством, бо людина може існувати тільки в суспільстві. Метою цієї системи буде одне - задовольняти потреби людей, а простіше - забезпечувати обмін речовин між людиною і природою. З огляду на це й не враховуючи будь-які особливості суспільного виробництва, так само як і його підсистем, розкрити сутність економічної системи можна у такому визначенні: "Економічна система - це загальна організація суспільного виробництва, спрямована на задоволення потреб суспільства". Це визначення дуже стисле, але воно відображає головне - суть економічної системи, а саме те, що це організована певним чином економічна діяльність людей, спрямована на досягнення єдиної головної мети - забезпечення обміну речовин між людиною і природою.

Як і будь-яке інше, дане стисле розкриття суті завжди є неповним у тому розумінні, що не дає виокремити особливе, бо на кожному історичному етапі розвитку суспільства організація економічної діяльності людей буде мати свою конкретну форму прояву. Долати простір можна пішки, верхи, на автомобілі чи літаком. У кожному випадку ми маємо одне й те саме функціональне дійство - подолання простору, але кожному етапі розвитку людства притаманна своя основна (або основні) форми його реалізації. З огляду на це в економічній системі виділимо ту ознаку, яка є визначальною з позиції досягнення мети, тобто задоволення потреб людини. Цю ознаку чітко формулює К.Маркс як спосіб поєднання безпосереднього виробника із засобами виробництва. За капіталізму, де поєднання цих факторів виробництва здійснюється через продаж найманим робітником своєї робочої сили, досягнення загальної мети буде значно повнішим, ніж за рабовласницького ладу, де поєднання виробника із засобами виробництва було іншим і буде (попри невдалу спробу соціалістичних країн) вищим за умови вільного доступу виробника до засобів виробництва. І це так, хоча сьогодні сам виробник у своїй масі до цього ще не готовий.

У даному випадку мова йде про загальну, визначальну ознаку. Що стосується конкретного функціонування економічної системи в різних країнах і за однієї і тієї самої форми організації суспільства, то конкретні рубежі в досягненні головної мети будуть різними і залежатимуть від великої кількості чинників. Це часто слугує підставою для економістів щодо виділення як вирішальної для класифікації економічних систем, тобто для виділення її якісно різних рівнів, такої ознаки, як форми ринку, форми організації підприємництва тощо. Але ці реальні й дійсно важливі чинники не є і не можуть бути базовими для визначення історичного типу економічних систем.

У природі, як відомо, нічого немає застиглого. Усе знаходиться в постійному русі, а рух - це розвиток. З цього погляду необхідно поставити питання про ту причину, яка забезпечує розвиток економічної системи. У загальному визначенні, прийнятному для будь-якої форми існування матерії, - це боротьба протилежностей. Але для кожного явища необхідно констатувати його сторони. Стосовно економічної системи суспільного виробництва цими сторонами єдиного цілого є продуктивні сили й виробничі відносини.

Історичний тип економічної системи визначається способом поєднання робочої сили і засобів виробництва. Але в межах кожного такого типу існують різні види економічних систем одного й того ж типу. Ці види розрізняються як рівнем досягнення мети - виробництво благ для задоволення потреб людини, так і способом задоволення потреб. Останнє може здійснюватись у дуже широкому діапазоні - від відносно рівного (а відтак, не-суперечливого, справедливого) задоволення потреб усіх членів суспільства до такого, яке нехтує інтересами великих груп (класів, верств тощо) населення й може здійснюватись у дуже гострих соціальних суперечностях.

Конкретна форма організації суспільного виробництва, з погляду вирішення питання задоволення потреб членів суспільства, визначається історичним типом економічної системи тільки загалом. У межах одного й того самого типу економічна система однієї країни буде помітно відрізнятися від економічної системи іншої країни. Це обумовлюється дуже багатьма чинниками як природного характеру (клімат, наявність ресурсів, місце знаходження тощо), так і історичних умов (розвиток суспільства, традиції і т.ін.).

У сучасних умовах людство все частіше стикається з проблемою обмеженості ресурсів. Поряд з іншими глобальними проблемами людства (погіршення екології, збільшення народонаселення, голод, проблема війни та миру і т.ін.), ця проблема виступає чи не вирішальною, бо багато інших проблем суспільства урешті-решт стосуються ресурсної бази. Це ставить на порядок денний найголовнішу проблему необхідність оптимальної організації суспільного виробництва. Тобто необхідно знайти таку систему його організації, яка була б найраціональнішою щодо використання ресурсів і найефективнішою стосовно задоволення потреб суспільства. Розв'язанню цієї проблеми сприятиме пошук такої економічної системи, яка б найліпше задовольняла цим вимогам.

В умовах капіталістичної організації суспільного виробництва в процесі його історичного розвитку сформувалося два види економічних систем:

o система вільної конкуренції;

o система регульованого капіталізму.

Система вільної конкуренції характеризується пануванням приватної власності і наявністю вільної конкуренції. Механізм організації суспільного виробництва цілком спирається на вільну конкуренцію, яка через співвідношення попиту й пропозиції забезпечувала відповідне пристосування суспільного виробництва до змін у потребах членів суспільства. Важливою ознакою даного виду економічної системи було те, що держава практично не втручалась в організацію суспільного виробництва.

Вирішальним орієнтиром для виробника в системі суспільного виробництва був прибуток, а сигнал для вирішення питань що виробляти, як виробляти і для кого виробляти, він отримував з ринку через співвідношення попиту та пропозиції. При цьому вільна конкуренція забезпечувала постійне підвищення якості товару, зростання ефективності виробництва і санацію виробників, які за певними параметрами відставали від вимог ринку. Держава не втручалась у механізм економічної системи, а його здатність до саморегулювання й взаємоузгодження особистих інтересів товаровиробника й усього суспільства знайшла відображення у відомій тезі А.Сміта про невидиму руку. Суть даної тези полягає в тому, що дбаючи про власний інтерес, товаровиробник у процесі його реалізації зацікавлений у найбільш повному й ефективному задоволенні інтересів суспільства. Під час узгодження цих інтересів і встановлення пропорцій виробництва суспільство все ж таки зазнавало певних витрат. Але довгий час вони були відносно невеликими, і ця система функціонувала без якихось великих збоїв.

Наприкінці XIX ст., як відомо, у продуктивних силах відбулися дуже серйозні якісні зміни завдяки науково-технічній революції, яка докорінно змінила сам процес виробництва.

За цих умов існуюча кілька століть система вільної конкуренції і механізм регулювання суспільного виробництва через зміну співвідношення між попитом і пропозицією вже не могли забезпечити повного саморегулювання ринкової економіки. Зміни в продуктивних силах, які зробили їх спроможними за відносно короткий термін виробляти величезну масу товарів та послуг, призводили до стрімкого і дуже масштабного порушення пропорцій суспільного виробництва, і їх оптимізація супроводжувалась величезними втратами продуктивних сил. Яскравим прикладом масштабності таких порушень і втрат стала всесвітня економічна криза 1929- 1933 рр., яка ще отримала назву великої депресії.

За цих умов серед економістів посилюється пошук такої моделі організації суспільного виробництва, такого виду економічної системи, який би відповідав новим реаліям у розвитку продуктивних сил. Цей пошук знайшов свій найбільш повний вираз у теорії видатного англійського економіста Дж. Кейнса. Критично оцінивши стан розвитку сучасної йому економічної системи, він дійшов висновку про необхідність заміни системи вільної конкуренції, яка так довго працювала системою регульованого капіталізму, яку ще інколи називають системою змішаного типу.

Суттєві відмінності системи регульованого капіталізму від системи вільної конкуренції полягають у двох моментах. По-перше, ця система характеризується новими явищами в конкурентній боротьбі. Механізм конкуренції перестає бути вільним і значною мірою деформується монополістичними об'єднаннями, які встановлюють вигідні їм ціни. По -друге, змінюється і сам характер конкурентної боротьби. Вона вже спрямована не на те, щоб потіснити конкурента на ринку, а на те, щоб придушити суперника, а то й повністю його знищити. Усе це суттєво змінює механізм ціноутворення і, загалом, увесь механізм ринку переважно в небажаному для всього суспільства напрямі.

Уся сукупність змін, які відбулись в економіці в процесі її природного розвитку, призводить до дуже сильних негативних наслідків і викликає потребу в третій силі, яка б змогла втрутитися в цю ситуацію і взяти на себе ті регуляторні функції, які вже втратив ринковий механізм.

Такою третьою силою стала держава. Вона активно втручається в економіку. Ці дії держави спрямовані, по-перше, на захист конкуренції, бо вона є найважливішим елементом саморозвитку економічної системи. Без конкуренції ефективний розвиток ринкової системи неможливий. По-друге, держава вдається до широкого кола заходів, спрямованих на забезпечення певної стабілізації в економічному, а отже і в соціальному житті суспільства.

Загальні напрями втручання держави в економіку і методи здійснення її регулятивних функцій, розроблені Дж.Кейнсом, були широко й ефективно використані великою кількістю розвинених держав. Цей напрям економічної думки отримав назву "кейнсіанства" і до кінця 70-х років був панівною теоретичною базою, на основі якої функціонувала система регульованого капіталізму. З подальшим розвитком ринкової економіки на зміну кейнсіанству прийшов монетаризм. Останній, не змінивши визначальних рис економічної системи, уніс певні зміни в саму організацію її функціонування.

Таким чином, економічна система регульованого капіталізму являє собою таку систему організації суспільного виробництва, яка характеризується суттєвими змінами в механізмі конкуренції і в значному посиленні регулятивних функцій держави, яка не замінює повністю механізму ринкового саморегулювання, а доповнює його. Розглянуті два характерних види економічних систем являють собою різні системи в межах одного й того самого типу економічних відносин.