Політична економія - Щетинін А.І. - 3.2. Закон зростання потреб і механізм його дії

Свої потреби людина в переважній більшості випадків задовольняє завдяки процесу праці, а в більш узагальненому визначенні - через процес суспільного виробництва. Від його розвитку і залежить не тільки рівень, але і якість задоволення потреб людини й суспільства. При цьому першопричина появи потреби (чи це усвідомлення людиною якогось свого бажання, чи то потреба, яка виникла в самому виробництві) немає жодного значення. Задоволення потреб може бути забезпечено тільки через виробництво.

Потреби як конкретної людини, так і всього суспільства мають як кількісну, так і якісну характеристики. З кількісного боку це завжди бажання мати певну кількість благ, що задовольняють одну або кілька конкретних потреб окремої людини або угруповання людей. З якісного боку це завжди певна сукупність благ, яка є бажаною, а то й єдино прийнятною для конкретної людини. Ця якісна сторона, формування потреби залежить від дуже багатьох чинників, але вона існує і з нею слід в умовах будь-якої економіки постійно рахуватись.

Візьмемо для приклада потребу людини в їжі. Скажімо, загальна щоденна потреба якоїсь пересічної дорослої людини становить 2000 калорій. Але задоволення цієї потреби може бути забезпечено в одному випадку, скажімо, хлібом і салом, а в іншому - хлібом, м'ясом, молоком, овочами й фруктами. Звичайно у другому випадку ми маємо потребу (а вона ще до задоволення може бути дуже чітко сформована як конкретні бажання), що якісно відрізняється від попередньої, є більш високою, ніж перша. Цей якісно інший рівень обумовлений не тільки більш різноманітним набором продуктів, але й кінцевою дією цих благ на людину, її життя і розвиток. Зрозуміло, що з позиції розвитку людини більш прийнятним є споживання не першого, а другого набору благ.

Слід підкреслити, що як кількісна, так і якісна сторони потреб постійно змінюються. Загальним напрямом зміни кількісної сторони потреб виступає їх постійне зростання. Тобто, з розвитком суспільства в людини виникають усе нові й нові бажання. Зрозуміло, що деякі потреби зникають, деякі з'являються вперше, але підсумковим моментом завжди виступає збільшення сукупної маси людських потреб. Іншими словами, між розвитком людини й суспільства загалом та їх потребами існує постійний, стійкий причинно-наслідковий зв'язок, що виявляється в тому, що з розвитком суспільства потреби окремої людини кількісно постійно й помітно зростають. При цьому важливим моментом формування кількісної сторони потреб людини є її світогляд, її філософія, рівень її культури. Наявність певних негативних моментів у свідомості людини і в її поведінці може призводити до суттєвого і невиправданого, з позиції здорового глузду, кількісного зростання потреб. Ця ситуація в народній мудрості знайшла своє втілення в вислові: "Людині все мало". Досить яскраво констатував цю ситуацію і великий син індійського народу Мохандас Ганді, який писав, що "Світ (земля) достатньо великий, щоб задовольнити потреби кожної людини, але занадто малий, щоб задовольнити людську жадобу".

Постійне зростання потреб в економічній літературі отримало назву закону зростання потреб. Цей закон відображає процес поступового просування і людини, і суспільства загалом до все більш різноманітного й багатого життя. Щоправда, серед західних учених більш поширеною є констатація цієї залежності як тенденції.

Якісна сторона потреб теж змінюється переважно саме в напрямі посилення зростання якості самих бажань людини. Ці зміни теж можна пов'язати з дією закону зростання потреб, який за певних умов виявляється не тільки через кількісну характеристику потреб, а й через якісну. Особливо це чітко можна проілюструвати за тими потребами, де є межа насиченості. Візьмемо для прикладу знову потребу в їжі. Людина може, скажімо, за добу з'їсти певну кількість якихось продуктів, наприклад, того ж хліба і сала, і повністю задовольнити в калоріях фізіологічну потребу організму. Але з розвитком суспільства людина вже не задовольняється цим простим набором продуктів і завжди прагне замінити його на більш різноманітний і якісний, не виключаючи і сала, бо без нього українцю прожити, мабуть, важко.

Усі потреби людини задовольняються певними благами. Ці блага завжди мають свою корисність, тобто здатність задовольняти якусь потребу(або ж якісь потреби) людини чи суспільства загалом. Без такої корисності благо не існує як благо. Але при цьому з усієї сукупності благ слід виділити так звані економічні блага. Це всі ті блага, які виступають певним наслідком людської діяльності. Якщо ж вони не є таким наслідком, а існують у природі вільно і в кількості, достатній для повного й постійного задоволення якоїсь потреби людини, то таке благо (чи блага) не є економічними. Прикладом може бути повітря, що конче необхідно людині для її існування і водночас не є наслідком людської діяльності. Економічна теорія має справу тільки з економічними благами.

Економічні блага - це ті блага, які виробляються за допомогою праці і їх завжди можна отримувати в обмеженій кількості, якщо її порівнювати з сьогоднішніми або прийдешніми потребами. Це означає, що дія закона зростання потреб постійно наштовхується на перепони, пов'язані з обмеженістю тих благ, за допомогою яких забезпечується задоволення потреб людини. Отже, завжди існує проблема нестачі економічних благ, проблема рідкості, яка тісно пов'язана з реальною проблемою рідкості ресурсів. Це перший аспект дії закону зростання потреб.

Другий аспект дії названого закону пов'язаний з проблемою альтернативного використання благ. Справа в тому, що є потреби, які можна задовольнити не одним благом, а кількома. З іншого боку, одне й те саме благо можна застосувати для задоволення багатьох потреб. Ця можливість тісно пов'язана з рідкістю, і зв'язок тут полягає в тому, що в умовах певної рідкості благ досить часто задовольняючи потреби, доводиться вибирати одну або кілька альтернативних можливостей задоволення потреб.

Наявність проблем рідкості ресурсів і альтернативності їх використання під час задоволення потреб призводить до того, що процес вирішення суперечності, яка народжується дією закону зростаючих потреб, з одного боку, і певною обмеженістю ресурсів та можливостей у суспільства в налагодженні їх задоволення з іцншо-го, реалізується через пошук оптимальної організації поведінки людини, яка намагається максимально задовольнити свої потреби і водночас змушена враховувати рідкість ресурсів і можливість їх альтернативного використання.

Вирішення проблеми пошуку оптимальної організації суспільного виробництва спирається не тільки на дію закону зростання потреб, а й на дію закону економії праці. Останній полягає в тому, що людина (як на своєму рівні, так і на рівні всього суспільства) намагається зменшити в тому чи іншому економічному благові кількість як живої, так і уречевленої праці, і в такий спосіб задовольнити більшу кількість потреб, використовуючи відносно меншу кількість ресурсів.

Характеризуючи дію закону зростання потреб, деякі з наших науковців вважають, що в його дії, у межах XX ст., можна виокремити три етапи, що розрізняються домінуванням тих чи інших потреб. На першому етапі (за терміном він продовжувався десь до середини 50-х р.) перевага в потребах надавалась матеріально-речовим благам. На другому етапі, що продовжувався до 80-х р., був період формування й посиленого зростання питомої ваги таких соціальних потреб, як потреби в освіті, медичному обслуговуванні, відпочинку тощо. На третьому етапі відбувається помітне зростання потреб, пов'язаних з духовним розвитком особистості.

З такою характеристикою, безсумнівно, можна загалом погодитись, але слід зауважити, що це тільки загальна тенденція, і вона може бути зовсім іншою в кожній конкретній країні, бо дія цього закону зумовлюється, перш за все, ступенем розвитку продуктивних сил кожної конкретної країни, а він різний у різних країн.

Дія закону зростання потреб вимагає постійного розвитку виробництва й нарощування його масштабів. Але це наштовхується на обмеженість ресурсів, тому перед кожним суспільством постає питання формування потреб. Це надзвичайно складний і важко регульований процес, але суспільство для досягнення мети задоволення потреб як у поточному, так і в перспективних періодах повинно постійно дбати про формування потреб.