Політична економія - Щетинін А.І. - 9.1. Домогосподарство і його місце в економічній системі суспільства

1. Домогосподарство і його місце в економічній системі суспільства.

2. Доходи домогосподарств і їх розподіл.

3. Витрати та заощадження домогосподарств.

9.1. Домогосподарство і його місце в економічній системі суспільства

В економічній теорії важливе місце як один з найголовніших суб'єктів ринкової економіки посідає домашнє господарство. Воно є власником більшої частини ресурсів і відіграє велику роль в організації всього суспільного виробництва. Для вітчизняної економічної науки цей феномен є новим з точки зору його дослідження, бо в попередній нашій історії економісти, по суті, не вивчали домогосподарство з позиції економічної теорії.

Домашнє господарство - це соціально-економічне утворення, яке є первинною ланкою в організації суспільного життя. Це незалежна економічна одиниця, яка включає кілька осіб (але це може бути й одна особа), які пов'язані спільним веденням господарства, забезпечують економіку факторами виробництва і разом користуються заробленим чи отриманим доходом виключно для споживання. Останнє підкреслюється і в тому визначенні домашнього господарства яке йому дає Організація Об'єднаних Націй (ООН). Воно ототожнює домогосподарство з "особою чи групою осіб, поєднаних з метою забезпечення всім необхідним для життя". Це може бути сім'я, але це може бути й просто об'єднання тих хто не є родичами. Важливо щоб це об'єднання мало свої територіальні межі, спільний бюджет і щоб вони проживали разом. Члени домогосподарства є власниками ресурсів, необхідних для економіки і за ці ресурси отримують гроші необхідні для купівлі товарів та послуг.

Природа домашнього господарства певною мірою подвійна. З одного боку, домашнє господарство - це соціальний осередок суспільства, який реалізує ті завдання, що знаходяться поза економічною діяльністю, принаймні в класичному розумінні останньої. Так, домашнє господарство може дуже часто виступати у формі сім'ї, яка функціонує на суто родинних зв'язках. Сім'я в процесі свого функціонування значною мірою орієнтується на позаекономічні цінності. До них можна віднести виховання дітей, розвиток особистості членів сім'ї, взаємодопомогу, організацію відпочинку тощо.

З іншого боку, домашнє господарство - це певною мірою первинна економічна ланка суспільства, бо тут має місце виробничий процес. Він здійснюється всіма членами сім'ї і тими, хто належить до цієї одиниці не за ознакою родинних зв'язків. Цей процес спрямований виключно на потреби домашнього господарства. Це приготування їжі, ремонт особистих речей, будівництво житла. У нашій країні з її недостатньо розвиненим ринковим господарством значне місце у функціонуванні домашніх господарств займає підсобне господарство, ведення дрібного сільськогосподарського виробництва на присадибній ділянці, дачі чи огороді. Цей аспект діяльності домашнього господарства має досить суттєве значення. Проте його роль в економічній системі суспільства пов'язана головним чином: 1) з власністю домашніх господарств на ресурси; 2) їх місцем у формуванні сукупного попиту; 3) їх роллю в забезпеченні безперервності відтворювального процесу в суспільстві.

Суб'єкти домашніх господарств виступають власниками значної частини ресурсів суспільства. Саме їм належить трудовий ресурс, земля і капітал. Саме ці ресурси домашні господарства і доставляють на ринок ресурсів. Тому чим вищий рівень розвитку домашнього господарства, тим більш якісними будуть ресурси, які воно запропонує на ринку. При цьому стосовно землі і капіталу рівень розвитку домашнього господарства виявляється непрямо і може реалізуватись не стільки як ресурс, скільки в можливих варіантах їх пропонування. Так, на ринку ресурсів земля, може здаватись в оренду, у суборенду, у заставу, об'єднуватись у межах колективної власності для ведення сільськогосподарського виробництва або для реалізації інших проектів тощо. Те саме можна сказати й про капітал, форми пропозиції якого обумовлюються як рівнем розвитку суспільного виробництва, так і рівнем розвитку суб'єкта власності.

Що ж стосується такого ресурсу, як робоча сила, то її якість, як і форми пропозиції, майже виключно залежить від рівня розвитку домашнього господарства. Дійсно, рівень освіти, культури людини, її ціннісна орієнтація, її мобільність, здатність реагувати на зміни в суспільному виробництві тощо усе це значною мірою формується в сім'ї, яка є визначальною ланкою в організації життя суспільства.

Таким чином, саме власність на ресурси є базовою категорією, яка визначає місце домогосподарства в економічній системі суспільства, і чим вищий розвиток цих відносин власності, тим мобільніше й ефективніше функціонує ринкова економіка. За великим рахунком, усі ресурси належать домашнім домогосподарствам, хоча на значну частину їх власність розповсюджується тільки формально. Наприклад, у нашій державі відповідно до Конституції України й Закону України "Про власність" природні ресурси, водний і повітряний простір належать народу України. Зрозуміло, що персоніфікувати цю власність до рівня домогосподарства досить проблематично, хоча в деяких країнах є певні спроби це зробити. Так, у Туркменії таке природне багатство, як газ, є безкоштовним для громадян цієї країни. У деяких нафтодобувних країнах від кожної проданої на експорт тонни цього чорного золота частку виручки зараховують на рахунок кожного жителя країни. У більшості ж держав ця власність народу представлена у власності держави. Це не зовсім оптимальний варіант, бо він дає можливість багатьом державним чиновникам отримувати незароблені прибутки. Очевидно, що в перспективі ці ресурси не тільки формально, але й реально повинні належати громадянам України, а отже, і домашнім господарствам. Цивілізований шлях до цього лежить через прозорість і відповідальність дій державних чиновників, які безпосередньо розпоряджаються цією власністю всього народу.

Друга важлива сторона ролі домашнього господарства в економічній системі суспільства - це його попит, який виступає вирішальною ланкою сукупного попиту на кінцеві блага. Попит домогосподарств, по суті, реалізує їх споживчу функцію. Вона закладена вже в самій меті формування домогосподарства, яка передбачає об'єднання зусиль для задоволення потреб людини, для забезпечення її життя. В ринкових умовах споживання домогосподарств є визначальним моментом адже це є кінцеве споживання, а саме задля його задоволення і функціонує урешті-решт суспільне виробництво.

Розміри (обсяги) і структура споживання домогосподарств залежить перш за все від рівня розвитку продуктивних сил і виробничих відносин як невід'ємних складових будь-якої системи суспільного виробництва. Окрім цього на рівні цих загальних умов формування обсягів і структури споживання домашніх господарств важливу роль відіграє стадія розвитку економічної системи і її стан. Так, в умовах високорозвиненої ринкової системи, рівень споживання домогосподарств достатньо високий, а диференціація в споживанні для основної маси населення утримується в межах які зводять до мінімуму загрозу великих соціальних потрясінь на кшталт революції.

Інша справа в країнах які, як наша Батьківщина, тільки розпочали розбудову ринкових відносин. Тут обсяги споживання домашніх господарств з одного боку обмежені недостатньо високим рівнем розвитку продуктивних сил, а з іншого боку величезною диференціацією в доходах різних верств населення, що стало в значній мірі наслідком приватизаціє державного майна, яка здійснювалась бувшою партійно-номенклатурною верхівкою за наявності дуже недосконалої правової бази цього процесу і психологічної неготовності величезних мас населення до здійснення приватизації.

За даних для конкретної країни рівня розвитку продуктивних сил і стадії на якій знаходиться дане суспільне виробництво обсяги і структура споживання визначаються багатьма чинниками і перш за все ціннісною орієнтацією і мотивацією членів домашнього господарства. Цей феномен оцінюється представниками різних напрямів в економічній теорії по різному.

Так, представники класичної школи політекономії вважають, що домашнє господарство, а його вони визначають як цілісну одиницю, що володіє певними ресурсами (робоча сила, капітал, земля) і намагається їх продати в найбільш вигодному для себе варіанті, в своєму споживанні керується раціоналізмом. Він проявляється в тому, що витрата грошей (а це визначальна і не5обхідна стадія в задоволенні потреб) або іншими словами поведінка споживача визначається пошуком найкращого співвідношення між ціною і якістю. Це безсумнівно має місце, проте зводити всю ідеологію споживчої функції домашніх господарств до цього не можна. На це справедливо вказують представники такої течії в економічній теорії як інституціоналізм.

В працях інституціоналістів, присвячених аналізу сутності і функцій домогосподарств значне місце відводиться тим відносинам які формуються в середені домогосподарства при визначенні мети його створення, цілей які прагнуть досягти члени домогосподарства, межі задоволення потреб тощо. При цьому одним з ключових моментів стає те, що в формуванні цільової і мотиваційної складової домогосподарства визначальним фактором стає наявність соціальних цінностей які вже сформовані в суспільстві. Саме суспільство через вже сформовані цілі, стереотипи і т.ін. формує мету, цілі, мотивацію і т.ін. конкретного домогосподарства. Безсумнівно, кожен індивід, або їх група, що утворюють домогосподарство певним чином теж впливають на визначення цілей, мети і т.ін., але все ж таки домінуючим є та система або сукупність соціальних цінностей, яка вже сформована в суспільстві.

З огляду на зростання обсягів споживання, яке (принаймні в високорозвинених країнах) характеризується значною динамікою і формуванням у людської спільноти потужної споживацької психології такий підхід інституціаналістів до розглянутої функції є обгрунтованим і практично значущим. Адже нарощування споживання напряму через виснаження ресурсів і опосередковано через шкоду навколишньому середовищу, яке спричиняє постійне зростання виробництва, ведуть до загострення загальнолюдських проблем, пов'язаних з загрозою для існування прийдешніх поколінь. В цих умовах перед кожною державою постає питання про формування потреб домашніх господарств в напрямку раціонального і ощадливого використання необхідних для їх задоволення ресурсів. В цьому відношенні теоретичний висновок про формування цільової спрямованості споживчої функції домогосподарств переважно під впливом сформованих в суспільстві цінностей, відкриває механізм можливого і ефективного впливу суспільства і перш за все в особі її владних структур на формування бажаних стереотипів споживчої поведінки членів домашніх господарств.

Поряд з цим варто підкреслити і те, що представники інституціоналізму, розглядаючи споживчу функцію домогосподарств, заперечують поведінку його членів як оптимізуючу (досягнення максимуму корисності в споживанні матеріальних благ та послуг на основі співставлення якості і ціни). Аргумент представників цього напряму в розвитку економічної теорії полягає в тому, що індивід, як представник домогосподарства, як правило, не може зробити раціональний вибір через складність інформації, її величезні обсяги і часто свою некомпетентність в споживчих характеристиках тих товарів і послуг які він бажає отримати. Через це реальна поведінка індивіда, як члена домашнього господарства, не може бути зведена тільки до раціоналізму, що визначається оптимальним співвідношенням ціни і якості товарів і послуг, які він обирає для задоволення своїх потреб. В значно більшій мірі споживча функція домогосподарств формується під впливом цілої низки суспільних інститутів. Так, в різних країнах суб'єкти цього господарства по різному усвідомлюють свої потреби залежно від сукупності своїх уявлень, національних традицій, усталених звичок, менталітету тощо. Ці чинники будуть досить помітно впливати на сукупний попит домашніх господарств в різних країнах. Так, в українській сім'ї приготування їжі займає велике місце в організації життєдіяльності домашнього господарства. Тут на цей процес відводиться значно більше часу, ніж у родинах, у більшості розвинених країн Західної Європи. Досить помітною буде і різниця в структурі попиту. Вона має місце як між домашніми господарствами різних країн, так і серед цих суб'єктів у межах однієї країни.

Великий вплив на формування сукупного попиту домашніх господарств має і загальна форма організації суспільного виробництва. Для прикладу візьмемо такий фактор, як рівень територіальної мобільності робочої сили. Якщо він високий, то і попит домашніх господарств на транспортні засоби буде великим. При цьому важливе значення мають також інші чинники. Скажімо, у нашій державі має місце помітна міграція населення невеликих міст і сіл до великого міста у зв'язку з тим, що це населення знаходить у місті собі роботу. Ця так звана маятникова міграція, у свою чергу, зумовлює потребу в транспортних засобах, яка може бути задоволена як власними автомобілями, так і суспільним транспортом, наприклад, приміськими потягами. А оскільки придбання та експлуатація автомобіля в наших умовах вимагає значних коштів, то ця потреба значною мірою задовольняється для переважної частини населення суспільним транспортом приміського сполучення, оскільки він відносно дешевий для споживача.

В процесі задоволення своїх потреб індивід, як член домашнього господарства, певну частину грошового еквівалента нагромаджує, перетворюючи його в заощадження. Вони обумовлені тим, що реальні доходи населення, особливо в високорозвинених країнах, зростають. Це дає можливість певну їх частку накопичувати. Мотиви цього накопичення дуже різноманітні і індивідуальні, але серед них все ж таки можна виділити найбільш типові.

По-перше, заощадження нагромаджуються як певний страховий резерв на випадок непередбачуваних обставин, як то хвороба, безробіття, вихід на пенсію і т.ін. Ця частина доходів, які акумулюються у вигляді заощаджень, постійна і достатньо велика, бо ринок завжди дуже непередбачуваний по відношенню до людини і вона намагається накопичити певну суму грошей на "чорний день".

По-друге, частину доходів члени домашнього господарства нагромаджують з метою придбання товарів довгострокового користування (машини, меблі і т.п.), житла або для відпочинку. За високого рівня задоволення потреб домогосподарств це теж постійна і потужна складова заощаджень.

По-третє, певна частина доходів домашнього господарства накопичується з метою використання їх для збільшення свого доходу за рахунок купівлі акцій, облігацій та інших цінних паперів. Цю частину заощаджень акумулюють переважно такі елементи небанківських кредитних установ, як інвестиційні компанії і фонди, трастові компанії й інші установи аналогічного характеру.

Слід відмітити, що кошти, які нагромаджують домогосподарства за всіма переліченими найбільш типовими мотивами нагромадження в країнах з усталеною ринковою системою акумулюються банківською системою або системою інших фінансових установ (кредитні спілки, страхові компанії тощо) і в своїй масі виступають надзвичайно потужним фінансовим ресурсом для розвитку суспільного виробництва.

Для будь-якої країни з ринковою економікою заощадження населення виступають головним джерелом кредитних ресурсів банківської системи. В нашій державі з її постійною нестачею фінансових ресурсів ці накопичення домашніх господарств відіграють особливо важливу роль. В разі масового відтоку цих коштів, наприклад, під час кризи, під загрозу існування попадають не тільки окремі банки, а і вся банківська система країни. Прикладом може бути світова фінансова криза 2008-2009 p.p. яка зачепила Україну і одним з проявів якої стало масове дострокове відкликання населенням своїх вкладів в комерційні банки. Тільки своєчасні дії Уряду і Верховної Ради, які вилились в суттєві збільшення гаратованого внеску фізичних осіб в банки з 50 тис. грн. до 150тис. грн., а також підтримка проблемних банків з боку держави, загальмували цей руйнівний процес і сприяли тому, що вже в кінці 2009 р. вклади населення в комерційні банки стали зростати.

За ті ресурси, які домашні господарства пропонують на ринку як капітал, вони отримують одну з форм доходу на капітал. Це може бути рента (у разі пропозиції такого ресурсу як земля), прибуток, коли ресурс представлений речовими формами існування капіталу і відсоток за умови пропозиції на ринку грошової (вартісної) форми існування капіталу.

В Україні навселення в своїй основній масі не має в своєму розпорядженні значної кількості нагромадженого майна і особливо нерухомості. Приватизація державного майна була здійснена бувшою партійно-номенклатурною верхівкою і як наслідок привела до того, що майже усе населення втратило свої майнові паї, які сконцентрували у своїх руках олігархи. В цих умовах доходи домашніх господарств від майна дуже невеликі. Дещо інша ситуація в сільському господарстві, де була розпайована земля, а на продаж земельного паю було введено заборону на п'ять років, яка Верховною Радою постійно продовжувалась. Мораторій на продаж землі подовжено і на наступний.

Земельний пай отримали 7млн. наших громадян. Більша частина селян свої паї здає в оренду. В 2009 р. в оренду здано 17,5 млн. га, що склало 64 % від усієї землі, яка була передана селянам у приватну власність. Загальна сума отримана селянами за оренду своїх паїв в 2009 р. склала 4,2млрд. грн., в тому числі селяни-пенсіонери отримали 2млрд. грн. Усе це стало певним додатком до доходів домашніх господарств, які розташовані в сільській місцевості.

Проте хоча загальна орендна плата в останні роки помітно збільшилась (4,2млрд. грн. у 2009 р. проти 2,5млрд. грн. у 2002 р.) це джерело доходів домогосподарств має і суттєві недоліки. По-перше, це низький рівень орендної плати. В середньому в 2009 р. він склав 260,2грн. за 1га зданої в оренду землі. По-друге, як і раніше орендна плата в основному (71,6 %) є натуральною, що значно обмежує можливості селян в її використанні. По-третє, ціни на продукцію, що передається в оплату оренди встановлює сам виробник, а це веде до того, що вони виявляються істотно вищими від ринкових. Певним недоліком є і те, що терміни розрахунків по оплаті оренди порушуються. Так, на 01.01.2010. розрахунки по орендній платі склали всього 91,6 %.