Вступ до права Європейського Союзу - Кернз В. - 2.2. Комісія

Загальні положення

Як правило, Комісія розглядається як виконавчий орган. Співтовариства, який найбільшою мірою з-поміж інших інституцій втілює в собі дух нової Європи. Обсяг її повноважень значно перевищує повноваження будь-якого іншого органу Співтовариства. Можливо, саме ця особливість призвела до того, що Комісія стала постійним об'єктом полеміки в багатьох сферах громадської думки й у вільних коментарях популярної преси. Комісія, так би мовити, уособлює Співтовариство з усіма його перевагами і недоліками.

Склад і призначення

У вузькому розумінні Комісія складається з 20 членів, котрих, як вимагається ст. 157(1) Договору про заснування Європейського Співтовариства (надалі ДЗЄС), "обирають за принципом їх загальної компетентності" та "незалежність яких не підлягає сумніву". Термін "загальна компетенція" має дуже широке значення, точно не визначається і не пояснюється ніякими іншими положеннями права Співтовариства. Можна тільки з певністю стверджувати, що в переважній більшості випадків комісари є національними політиками високого рангу. Вони не завжди обиралися за компетенцією чи зацікавленістю європейськими проблемами, до певного часу на Комісію посилались як на "політичний смітник Європи".

Однак з недавнього часу з'явилися ознаки того, що такий епітет стає недоречним. Частково це сталося завдяки змінам у способі призначення членів Комісії. Раніше вони призначалися "за спільною згодою урядів держав-членів", яка часто зводилась до процесу непристойного торгу і використання будь-яких засобів для того, щоб добитися посади (ст. 11 Договору про об'єднання). Голова і заступник голови Комісії теж призначалися подібним чином (ст. 14 Договору про об'єднання). Однак ДЄС і Амстердамський договір впровадили деякі зміни в процедуру призначення.

Спочатку уряди держав-членів висувають особу, яку вони мають намір призначити Головою Комісії. Потім висунення цієї особи повинен затвердити Європейський Парламент. Після цього уряди продовжують висувати інших кандидатів у члени Комісії за спільною згодою з особою, яку вони запропонували на посаду Голови. Потім усі кандидати списком колегіального органу підлягають процедурі затвердження голосуванням у Європейському Парламенті. Як тільки таке затвердження відбувається, голова і члени Комісії призначаються за спільною згодою урядів держав-членів (ст. 158(2) ДЗЄС).

1 все ж нова процедура не повністю усунула суперечності, які виникають у процесі призначення, про що свідчить застосування вперше нової системи під час виборів Комісії, термін роботи якої розпочався в січні J995 p. Спочатку єдність поглядів серед урядів держав-членів була на користь прем'єр-міністра Бельгії Ж. Дехійна (J. Dehaene). Однак згодом його кандидатуру замінили на представника Люксембургу Ж. Сантера (/. Santer), що викликало заперечення тільки однієї держави-члена — Сполученого Королівства. Парламент усе ж не відмовився від цього затвердження, хоча дебати були жаркими. Довелося шукати новий підхід до процедури.

Членами Комісії можуть бути тільки громадяни держав-членів (ст. 157(1) ДЗЄС). З огляду на спільну (communautaire) функціональну природу Комісії таке рішення, в принципі, має бути єдиним обмеженням, яке застосовується при призначенні членів Комісії, і єдиним припустимим критерієм. Однак політична реальність вимагає певної форми національного представництва, саме тому Комісія повинна включати до свого складу щонайменше одного громадянина від кожної держави-члена (ст. 157(1) ДЗЄС). На жаль, нечіткі угоди і надалі обмежують можливість вибору суто за діловими якостями. Вже стало звичаєм, що більші держави-члени мають двох представників у Комісії, а менші — одного. Значна кількість питань викликана традицією Великобританії забезпечувати розподіл між двома своїми комісарами на одного призначеного урядом, а другого — опозицією.

У структурі членства Комісії, схоже, в найближчому майбутньому мають відбутися зміни. Відповідно до ст. 1 Протоколу про розширення (Enlargement Protocol) до Амстердамського договору Комісія обов'язково включатиме до свого складу по одному громадянину від кожної держави-члена з того дня, коли відбудеться перше розширення Європейського Союзу, за умови зміни вагомості голосів усередині Ради (див. с. 56).

Члени Комісії призначаються терміном на 5 років — проти 4 років за попередньою системою (ст. 158(1), § 1 ДЗЄС). Окрім нормальної заміни чи смерті, обов'язки члена Комісії закінчуються відставкою або примусовим звільненням (ст. 159, абз. 1 ДЗЄС). Єдиним органом, який має право примусово звільняти з посади членів Комісії, є Суд Європейських Співтовариств. Він може робити це після того, як визнає, що особа, про яку йдеться, не відповідає умовам виконання власних обов'язків або вчинила серйозне порушення (ст. 160 ДЗЄС). Будь-яка вакансія, що виникла через згадані вище обставини, закривається зі спільної згоди урядів держав-членів, хоча Рада може відмовити в замішенні вакансії (ст. 159 ДЗЄС). Голова Комісії може бути усунений тільки за допомогою звичайної процедури призначення Голови (див. вище) (ст. 158, абз. 2 ДЗЄС).

Комісія також може бути розпущена в повному складі (en bloc) у разі, якщо Європейський Парламент винесе резолюцію недовіри, яку буде прийнято двома третинами поданих голосів. У цьому випадку нова Комісія призначається звичайним шляхом, який описано вище. Однак строк повноважень членів Комісії, що були призначені з метою заміщення, закінчується тоді, коли мав закінчитися строк повноважень попередніх членів (ст. 144 ДЗЄС). Парламент ще жодного разу не скористався таким повноваженням і, відверто кажучи, навряд чи коли-небудь зробить це. Ще більш спірним є питання про повноваження Парламенту виносити догану особисто членам Комісії.

У широкому розумінні Комісія складається з членів плюс її штат, який налічує приблизно 19 000 службовців. У штатному розкладі —

23 Генеральних директорати та інші відділи (наприклад Бюро статистики). Кожен Генеральний директорат поділяється на директорати, які складаються з відділів. Чисельність окремих директоратів може значною мірою відрізнятися — не дивно, наприклад, що найбільшим із них є сільськогосподарський. Як і у випадку із самими членами Комісії, міркування щодо національної належності службовців під час їх призначення зовсім не повинні мати місця. Однак національна чутливість забезпечує застосування жорсткої "системи квот", принаймні стосовно керівних посад.