Вступ до права Європейського Союзу - Кернз В. - Функції та повноваження

У системах континентального права голова суду виконує дуже важливу функцію, яка виходить далеко за межі звичайних призначень судових справ і великої кількості адміністративних функцій. У багатьох ситуаціях він має повноваження діяти на свій розсуд. Зокрема, це стосується заходів, які потребують терміновості й для яких немає часу на організацію судового слухання.

Ця характерна риса найбільш повно відображена в положенні ст. 36 Статуту Суду. Згідно з ним Голова Суду може проводити спрощене провадження, яке відрізняється від деяких звичайних процесуальних норм, що застосовуються Судом. Під час проведення таких спрощених проваджень він (вона) може ухвалити рішення про призупинення застосування чи виконання судового рішення або приписати такі тимчасові заходи, які передбачені Статутом.

Організація і процедура

Суд, як правило засідає на пленарних засіданнях (ст. J 65, абз. 2 ДЗЄС). Це не означає, що для того, щоб рішення було чинним, усі судді мають бути присутніми, однак вимагається кворум — присутність семи суддів. Суд також може створювати палати з трьох або п'яти суддів (та ж стаття) і на практиці більшість рішень приймається в цих палатах. Однак для деяких видів судових процедур (наприклад преюдиційного звернення) Суд має проводити пленарне засідання. Варто тільки зауважити, шо рішення Суду приймаються належним чином, коли кількість присутніх суддів є непарною (ст. 15 Статуту Суду). Брати участь у винесенні рішень у справі не дозволяється суддям і генеральним адвокатам, які виступали у цій справі як агенти чи радники або діяли від імені однієї зі сторін. Таке саме процесуальне правило відводу виникає й у разі, коли ті самі судді чи генеральні адвокати запрошуються для оголошення рішення як члени іншого суду, арбітражу, слідчої комісії або подібного органу (ст. 16 Статуту Суду).

Процедура Суду також має всі ознаки систем континентального права: робиться наголос на письмовій частині судової справи, справа може включати попереднє розслідування. Розділ 111 Статуту СЄС разом із розділом II Правил судової процедури описує процедуру Суду, яка включає чотири стадії.

Письмова процедура

Справа порушується через письмову заяву, надіслану судовому секретарю. Вона повинна містити різноманітні деталі, включаючи ім'я й адресу позивача, ім'я відповідача, суть спору і вимоги позивача. Де необхідно, вона має супроводжуватися документальними свідченнями, які є специфічними для окремих дій (наприклад рішення, скасування якого передбачається ст. 173 ДЗЄС). У разі преюдиційного звернення саме національний суд учиняє формальний позов. Протягом місяця після отримання позову відповідач повинен надати відповідь у вигляді певної інформації, шо включає визначення фактичних і правових аргументів, на яких буде базуватися його захист. Відповідь може бути предметом заперечення позивача.

Після цього Голова встановлює дату, коли один із суддів, якого називають суддею-доловідачем, представить Суду попередню доповідь. Ця доповідь містить рекомендацію щодо необхідності проведення попереднього розслідування або вжиття будь-яких інших підготовчих заходів до початку ведення усної частини судової справи. Якщо проведення попереднього розслідування не вважається доцільним, Голова визначає дату усного розгляду.

Попереднє розслідування

Справи, в яких суддя-доповідач проголошує необхідність проведення попереднього розслідування, скоріше є винятком із правила, ніж нормою. Однак іноді ця стадія необхідна, особливо в справах, які стосуються складних питань технічного характеру. Такі заходи можуть мати вигляд особистої присутності сторін, усних свідчень, призначення експертної доповіді та ін. Суд також може вирішити зібрати й опитати свідків та/або експертів. Сторони можуть відповісти наданням письмових зауважень. Після цього Голова Суду призначає дату усного розгляду.

Усний розгляд

Усна процедура розпочинається з читання доповіді, яку представляє суддя-доповідач. Потім Суд заслуховує адвокатів обох сторін, а також свідків та/або експертів. Наприкінці оголошується висновок генерального адвоката.

Винесення рішення

Після завершення усної частини судового слухання судді збираються для обговорення вердикту. Обговорення проходить таємно, і тому вважається, що ніхто не знає, якою мовою воно проводиться. Відомо, однак, що завжди використовується французька мова. Згідно з континентальною практикою винесення рішення є вельми формалізованою процедурою, яка має містити деякі характерні особливості, зазначені в ст. 63 Процедурних правил. Найважливішою з них є підстави для винесення рішення.

Суд виносить рішення як колегіальний орган. Це означає, що рішення, як вважається, відбиває спільну думку судців, що брали участь у його підготовці. Саме тому тут не фіксуються розбіжні погляди суддів, що притаманне традиції англосаксонського права. Головна перевага цього підходу полягає в тому, що жоден із суддів не може бути звинувачений у прихильності до винесення рішення на користь однієї зі сторін з огляду на її національну належність. У випадках, коли надається тлумачення в рамках преюдиційного звернення, національний суд, який робить посилання, є зобов'язаним постановою Суду. В усіх інших випадках постанови Суду не мають обов'язкового характеру як для національних судів, так і для самого СЄС. Проте Суд прагне чітко дотримуватися послідовності у своїх рішеннях, створюючи так зване встановлене прецедентне право Суду Європейських Співтовариств.

Судові витрати сторін

Сторона, яка програла справу, повинна сплатити судові витрати. Якщо у справі програла більше ніж одна сторона, Суд вирішує, як саме витрати мають бути розподілені між ними. У разі, коли кожна зі сторін у деяких пунктах виграла, а в деяких програла, або за наявності виняткових обставин Суд може розподілити витрати між ними або визначити сторонам оплачувати свої витрати самим (ст. 98, 99 Процедурних правил).

Процедури спеціального перегляду

Рішення Суду не обов'язково є останнім словом у справі. По-перше, якщо треті сторони відчувають, що їхні права були порушені певним рішенням, вони можуть оскаржити його на підставах, вказаних в ст. 97 Процедурних правил. По-друге, якщо виявляються факти, які б могли істотно вплинути на рішення, зацікавлена сторона може звернутися з вимогою переглянути рішення Суду (ст. 98, 99 Процедурних правил).

Способи тлумачення

Існує кілька способів, якими користується Суд при тлумаченні положень права Співтовариства. Перший — це спосіб буквального тлумачення, за допомогою якого значення тексту розкривається більше з його змісту, ніж з його екстралінгвістичного контексту. Використання цього методу пояснюється Судом двома основними причинами. Перша полягає в тому, що положення законодавства Співтовариства є рівно аутентичними всіма мовами Співтовариства, а розбіжності між мовними версіями документів, очевидно, перешкоджають одноманітному їх тлумаченню. По-друге, норми законодавства Співтовариства дуже часто формулюються в широкому значенні, що ускладнює розуміння Судом їх справжнього значення. Наприклад, як Суд повинен розуміти термін працівник у ст. 48 ДЗЄС?

Саме тому в багатьох випадках Суд застосовує спосіб, який більше базується на контексті й має назву телеологічного методу. При його використанні Суд намагається встановити наміри органу, котрий видав норму, про яку йдеться. Цей метод найкраще висвітлено в рішенні у справі CJLFIT, в якому Суд пояснює, що:

будь-яке положення права Співтовариства має бути визначено у своєму контексті й витлумачено з огляду на положення права Співтовариства в цілому, з урахуванням його цілей і стану змін з того часу, з якого це положення застосовується.

Функції та повноваження

Основна мета Суду ЄС полягає в "забезпеченні застосування права Співтовариства при однаковому тлумаченні й застосуванні цього Договору". СЄС виконує це завдання лід час судових процесів, які проводяться в ньому. Вони охоплюють як безпосередньо процеси, в яких позивач порушує справу в суді на підставах, зазначених у Договорі, так і випадки непрямого звернення, в яких національний суд просить у СЄС роз'яснень з питань права Співтовариства. Такі питання постають перед ним під час судових розглядів. Це висвітлено детальніше в розділі про засоби судового захисту (див. с. 135). Суд також виконує інші функції, наприклад, є апеляційною інстанцією щодо рішень, які приймає СПІ.

Чи відіграє Суд "політичну" роль?

Суд часто в цьому звинувачують, але є чимало доказів, які спростовують таке обвинувачення. Та все ж іноді Суд сам надає привід для подібних нарікань, бо й справді відхиляється від судових принципів на догоду так званій політичній доцільності. Так, у справі Van Duyn виникла підозра, що на Суд вплинув референдум, який мав відбутися щодо членства Великобританії в Співтоваристві, і, таким чином, він виніс вердикт на користь британського уряду в спосіб, який суперечить всім принципам тлумачення. Однак такі випадки рідкісні, і вони ні в якому разі не вказують на суттєве відхилення від судової ортодоксії заради політичної доцільності (див. с. 337).

З іншого боку, необхідно також погодитися з тим, що Суд несе відповідальність за розвиток нових концепцій і теорій, які надають зовсім іншого виміру праву Співтовариства. Прикладом цього є спосіб, за допомогою якого Суд розвиває принцип прямої дії (див. с. 114). Однак у багатьох випадках у Суду немає іншого вибору, крім того, щоб робити так. Дуже часто положення права Співтовариства мають надто широке тлумачення, іноді настільки невизначене, що Суд змушений виявити певну міру творчості для того, щоб знайти рішення. Це повністю відповідає континентальній практиці, й дуже важливо, що навряд чи будь-яке звинувачення щодо цього надійде з континенту.