Вступ до права Європейського Союзу - Кернз В. - Консультаційна процедура

В її межах Рада, залишаючись найвищим органом, який ухвалює рішення, може прийняти (або не прийняти) запропонований акт лише після проведення консультацій з Європейським Парламентом. Обсяг дії цієї процедури також був зменшений ЄЄА, Договором про заснування Європейського Союзу та Амстердамським договором, але все ще застосовується до деяких важливих сфер політики Співтовариства, включаючи європейське громадянство (ст. 8е ДЗЄС), політику в галузі промисловості (ст. 130 ДЗЄС), свободи облаштування (заняття підприємницькою діяльністю) (ст. 54(1) ДЗЄС) і т. ін. Оскільки офіційно на Раду не покладено зобов'язань виконувати будь-які поради інших органів, деякі фахівці можуть зневажливо ставитись до цих консультацій. Але певні гарантії все ж внесені в нормативну систему і захищають цей консультаційний процес від простого базікання". По-перше, як було згадано вище, проведення консультації з Парламентом є суттєвою вимогою, порушення якої призводить до скасування відповідного акта. По-друге, для Ради недостатньо звертатися до Парламенту лише за висновком; цей висновок має також бути офіційно виданим. По-третє, висновок, який надається Парламентом, повинен давати ґрунтовну оцінку акта, що має бути згодом прийнятий. Тому в разі внесення суттєвих змін до пропозиції необхідно проводити нові консультації протягом усього часу від видачі висновку Парламентом і до моменту, коли Рада має прийняти відповідний акт.

Процедура погодження

Процедура ця встановлена згідно зі Спільною Декларацією Комісії, Ради і Парламенту від 4 березня 1975 p., але широкого застосування не набула. Вона є варіантом консультаційної процедури і може використовуватися лише тоді коли: а) норма законодавства має характер загального застосування; б) її реалізація потребує фінансових витрат; в) вона підпадає під сферу витрат Співтовариства, які мають необов'язковий характер. Як було визначено деякими авторами, ця процедура недостатньо ефективна, оскільки Парламент перебуває в дуже обмеженому становищі, що призводить до її рідкого використання.

Процедура співробітництва

Ця процедура була введена Єдиним європейським актом і вперше надала Парламенту ширші повноваження в процесі прийняття рішень. Спочатку її було заплановано як засіб, за допомогою якого можна було б пристосувати законодавство до умов внутрішнього ринку відповідно до допустимого графіка, таким чином, надаючи більше шансів встигнути до кінцевого строку — 1992 р. Та прийняття Договору про заснування Європейського Союзу майже повністю змінило зміст процедури співробітництва. Більшість зі сфер, які до цього часу охоплювалися процедурою співробітництва, стали предметом регулювання нової законодавчої техніки, відомої як процедура спільного прийняття рішень (ст. 189Ь ДЗЄС, див. с. 83). Сфери, до яких продовжує застосовуватися процедура співробітництва, були доповнені нормами, прийняття яких досі потребувало лише консультаційної процедури. Треба додати, що процедуру співробітництва вилучили зі старої статті 149(2), яку було скасовано, і внесли до ст. 189с ДЗЄС.

Внаслідок цього можна стверджувати, що Договір про заснування Європейського Союзу дещо знецінив процедуру співробітництва. А Амстердамський договір навіть ще більше зменшив обсяг її дії, перевівши деякі сфери, до яких вона застосовувалася за Договором про заснування Європейського Союзу, до процедури спільного прийняття рішень.

Процедура співробітництва досить складна і має такі стадії:

а) Комісія висуває свою пропозицію;

б) Європейський Парламент надає висновки це так зване перше читання;

в) Рала кваліфікованою більшістю приймає спільну позицію;

г) ця спільна позиція передається Парламенту, при цьому Рада і Комісія вичерпно інформують Європейський Парламент про: а) причини схвалення такої

спільної позиції; б) позицію Комісії.

д) вказана процедура триває протягом трьох місяців у цей період виникають такі можливості:

· Парламент схвалює спільну позицію або не приймає жодного рішення; Рада приймає цей акт відповідно до спільної позиції;

· Парламент абсолютною більшістю членів свого складу пропонує одну чи більше поправок до цієї спільної позиції;

· Парламент абсолютною більшістю членів свого складу відхиляє цю спільну позицію;

е) про результат цієї роботи повідомляється Раді якщо Парламент відхилив спільну позицію, Рада має виявити одностайність, щоб розпочалося друге

читання; якщо були запропоновані поправки, Комісії дається місяць на перегляд пропозиції, на основі якої Рада висловлює спільну позицію. У цьому

випадку Комісія повинна враховувати запропоновані Парламентом поправки;

є) Комісія передає до Ради як переглянуту пропозицію, так і запропоновані Парламентом поправки у разі, якщо вона не була прийнята, щодо яких він

робить свої висновки. Рада за умови одностайності може прийняти ці поправки;

ж) Рада кваліфікованою більшістю приймає переглянуту Комісією пропозицію; для того щоб внести поправки в переглянуту Комісією пропозицію, від

Ради вимагається одностайність;

з) якщо Парламент запропонує внесення поправок до спільної позиції або відхилить її, Раді для прийняття рішення надається три місяці;

якщо протягом цього періоду не буде винесено жодного рішення, пропозиція Комісії вважається не прийнятою.

Як уже було згадано, додержання всіх нормативних строків вимагається дуже суворо. Однак тримісячний період, на який вище було зроблене посилання, може бути продовжений, якщо Рада і Парламент погодяться на таке продовження, але не більше ніж на один місяць. Відхилення спільної позиції Ради значною мірою посилює вплив Парламенту на прийняття рішень. Однак досі досвід показував, що Парламент ніколи не зловживав такою можливістю і відхиляв спільну позицію лише в окремих випадках. Натомість він виносив на обговорення велику кількість поправок протягом як першого, так і другого читань.