Вступ до права Європейського Союзу - Кернз В. - 4.2. Первинне законодавство

4.1. Вступ

Реміснику для вироблення будь-чого, крім професійних навичок, необхідно мати матеріал й інструменти. Для юристів такими інструментами і матеріалом є так звані джерела права, а саме нормотворчий механізм, який надає юристу можливість вирішувати юридичні питання, що виникають у повсякденній практиці. Юристи, які дотримуються традицій англосаксонської системи права, незмінно тлумачать поняття джерела права значно ширше, ніж це роблять їх колеги, які належать до системи континентального права. Останні цілком дотримуються теорії, що лише законодавство — може єдине справжнє джерело права; вони схильні до вилучення судових рішень зі сфери дії цього терміна. Однак навіть найбільш непохитні захисники такого положення змушені визнати, що саме рішення судів, як національних, так і Європейського, надають матеріал для норм Співтовариства, які часто характеризуються своєю загальною, а іноді навіть невизначеною природою. На нашу думку, це ґрунтовна причина для того, щоб включити судові рішення до джерел права.

Цей розділ і буде присвячено питанню, що саме являють собою "джерела права Співтовариства" — як уже було вказано в переліку, якому приділялась увага в розд. 1 (див. с. 29). У цій частині розглядатимуться: законодавство Співтовариства (як основне, так і похідне), судові рішення, міжнародне право і загальні принципи права. Ми не встановлюємо певної ієрархії між вказаними джерелами, хоча загальновизнано, що законодавство має пріоритет перед усіма іншими.

Однак почнемо з деяких попередніх зауважень.

Насамперед слід зазначити, що термін акт Співтовариства означає будь-який законодавчий або адміністративний документ прийнятий органами влади Співтовариства. Тому Повідомлення про відсутність складу правопорушення, яке видано відповідно до конкурентного права Європейського Союзу (див. с. 246), є дійсним актом Співтовариства, як і основний регламент, виданий Радою. Термін акт у цьому розумінні не можна плутати з терміном акт у розумінні англосаксонського права, а саме як законодавчого документа, прийнятого передбаченим Конституцією законодавчим органом (таким як Парламент Великобританії або Конгрес США).

Іншим питанням, вартим уваги в цьому контексті, є питання мовних варіантів актів Співтовариства. Тут широко визнаним є принцип, що законодавство Співтовариства рівно аутентичне всіма одинадцятьма мовами Співтовариства: англійською, датською, ірландською, іспанською, італійською, нідерландською, німецькою, португальською, фінською, французькою і шведською. Але існують деякі винятки з цього принципу. По-перше, хоч ірландська мова і є офіційною мовою Співтовариства, тільки основні договори і конвенції Співтовариства є рівно аутентичними у варіанті ірландською мовою. По-друге, Паризький договір взагалі був розроблений лише однією мовою — французькою. І хоча з'явились іншомовні варіанти цього документа, єдиною аутентичною версією залишається французька.

Той факт, що всі мовні версії є рівно аутентичними, вказує також на те, що жоден із варіантів не має переваги над іншими. Іноді це може викликати деякі проблеми. Хоч якими професійними і сумлінними є перекладацькі відділи інституцій Співтовариства, іноді можуть виникати розбіжності в різних мовних варіантах законодавства Співтовариства. Отже, постає запитання: якщо один із варіантів буде мати пріоритет, то який саме? Суд ЄС схиляється до вирішення таких труднощів у світлі цілей і спрямованості відповідного акта.

4.2. Первинне законодавство