Вступ до права Європейського Союзу - Кернз В. - 7.3. Положення національного права, національних судів і національних процесуальних правил

Загальні питання

Майже неспростовним є той факт, що час від часу перед Судом у контексті процедури прийняття преюдиційних тлумачень постають питання, що виникають із застосування національного права і національних процедур судочинства, принаймні як результат свідомої політики постійної і зростаючої інтеграції правового порядку Співтовариства в правові системи держав-членів. У цьому контексті виникають три важливих запитання. В якому статусі перебуває Суд, коли подається апеляція на рішення, щодо якого робиться звернення за преюдиційним тлумаченням? Чи може Суд Європейських Співтовариств сам вирішувати справи за національним правом? Чи контролює Суд якось спосіб та обставини, за яких національні суди звертаються до нього?

Апеляції проти рішень про звернення за преюдиційним тлумаченням

Не всі сторони, що беруть участь у спорі, вбачають панацею у зверненні за преюдиційним тлумаченням. Тому іноді подаються апеляції проти рішень національних судів, у яких визначається необхідність звернення. Як має реагувати на це Суд Європейських Співтовариств? Із самого початку Суд дотримувався позиції невтручання. Вперше проблема виникла в справі Bosch. І відповідач, і уряд Франції, який брав участь як третя особа, дотримувалися думки, що звернення національного суду до СЄС виправдовувало надання преюдиційного тлумачення, тому що була подана апеляція про скасування ухвали, за якою і зробили звернення. Така думка виникла з того, як вони тлумачать ст. 177 ДЗЄС, згідно з якою можливість такого звернення могла бути надана лише в разі, коли наказ чи рішення про таке звернення ставали res judicata (принцип неприпустимості повторного розгляду вже вирішеної справи). Суд постановив, що таке тлумачення не тільки не відповідає формулюванню ст. 177 ДЗЄС, а й не визнає, що право, застосовуване судом, який звертається, і право

Співтовариства є двома повністю відмінними одна від одної системами права. Тому юрисдикція Суду Європейських Співтовариств цілком може бути визнана як факт існування звернення, і немає необхідності встановлювати Суду, чи є відповідне рішення таким, що визнається res judicata.

Однак невдовзі виявилося, що в самій природі відносин між національним правом та правом Співтовариств закладено настільки суттєву відмінність між двома правовими порядками, що її важко врегулювати або навіть надати їй юридичного значення. Проблема, подібна до тієї, що виникла в справі Bosch, постала перед СЄС у справі Chanel. Вона полягала в тому, що відповідно до ст. 177 була подана апеляція проти рішення Роттердамського окружного суду (Arrondissementsbank) про звернення. Однак у цьому випадку апеляцію подали після того, як СЄС отримав прохання надати преюдицйне тлумачення. До того ж національний суд інформував СЄС про те, що внаслідок подання апеляції виконання рішення про звернення було відкладено. Суд Європейських Співтовариств вирішив, що, враховуючи обставини справи і зроблене національним судом повідомлення, рішення відкладається доти, доки буде вирішено питання, з приводу якого подавалося відповідна апеляція. Ця апеляція була задоволена, і Апеляційний суд скасував прохання про звернення за преюдиційним тлумаченням. Врешті-решт справа Chanel була вилучена з переліку справ до слухання Судом Європейських Співтовариств.

Якими саме були обставини справи, Суд не пояснив. На перший погляд, ці обставини не дуже відрізнялися від фактів, згаданих у справі Bosch. Складається враження, що фактично Суд відмовився від підходу чіткого відокремлення, який він проголосив у справі Bosch; принаймні, цей підхід значно важче кваліфікувати як наслідок у світлі рішення, прийнятого у справі Chanel.