Вступ до права Європейського Союзу - Кернз В. - Заходи, еквівалентні квотам на експорт

Ст. 34 ДЗЄС встановлює загальну заборону кількісних обмежень на експорт, а також заходів з еквівалентною дією. Із самого початку Суд розглядав такі обмеження торгівлі, на відміну від обмежень на імпорт, зовсім іншим чином, незважаючи на те, що Суду було б значно простіше застосувати у справах щодо обмежень на експорт Дассонаільске правило, яке являє собою дуже зручний інструмент.

Однак Суд Європейських Співтовариств не зробив цього. У першій справі, рішення в якій приймалося виходячи зі ст. 3449, оскаржуваним заходом був Нідерландський регламент про правила обробки та заготівлі м'яса 1973 p., прийнятий з метою захисту експорту м'ясних продуктів з Нідерландів до країн, що обмежують імпорт конини. Для нього виробникам було заборонено заготовляти та обробляти конину. Суд постановив, що ст. 34 спрямована на заборону національних заходів, які мають на меті встановлення відмінності між внутрішньою торгівлею держави-члена та її експортною торгівлею в такий спосіб, шоб надати перевагу вітчизняному виробництву чи постачанню на ринок певної продукції за рахунок виробництва або торгівлі іншої держави-члена. Це не стосувалося національного заходу, що оскаржувався у вищезгаданій справі5". Заходи, шо оскаржуються, мають бути прямо чи опосередковано спрямовані на досягнення протекціоністських цілей.

Відповідно обмеження, що однаково застосовуються до національної продукції на експорт і національної продукції, яка постачається на внутрішній ринок, не порушують ст. 34. Такий підхід був підтверджений у рішенні в справі ОеЬеі, в якій оскаржуваним заходом був закон Німеччини, спрямований на охорону здоров'я працівників малих і середніх пекарень віл шкоди, завданої внаслідок постійного нічного чергування. У зв'язку з цим даний закон встановлював певні денні години, коли деякі булочні вироби не повинні вироблятися і транспортуватися. Звинувачення в тому, що цей захід являє собою перешкоду експорту, були відхилені Судом, як і в справі Given veld.

З іншого боку, заборона в ст. 34 охоплює заходи, що впроваджуються в житття явно дискримінаційними засобами. Про це йдеться у справі Bouhelier, в якій оскаржуваний захід полягав у тому, що Франція ввела ліцензування та деякі інші формальності щодо експорту годинників. Оскільки годинники, що реалізовувалися на внутрішньому ринку, не підлягали таким обмеженням, останні являли собою дискримінаційні заходи; тим самим порушувалася ст. 34 Договору.

Положення про винятки зі статті 36 ДЗЄС

Норми Договору не в усіх випадках обмежують діяльність національних органів влади держав-членів шодо заборони ввозу іноземних товарів на їхні території. За допомогою винятків до ст. 30—34 ст. 36 дозволяє встановлення або підтримання заборони на імпорт, експорт та транзит товарів відповідно до принципів суспільної моралі, публічного порядку та державної безпеки; захисту здоров'я та життя людей і тварин, а також збереження рослин. Однак це не дає права державам-членам обходити норми щодо заборони кількісних обмежень, як це буде видно з наведених нижче прецедентів.

Принципи суспільної моралі, публічного порядку та державної безпеки

Ці поняття визнаються всіма юристами і політиками будь-якої з держав-членів і з непам'ятних часів використовуються для виправдання державного втручання в ті сфери діяльності, які зазвичай повинні перебувати у вільному розпорядженні приватних осіб (а саме регулюватися договірним правом). Навіть серед правових систем, що засновані на моделі континентального права, існують суттєві відмінності щодо способу застосування і тлумачення цих концепцій національними судами.

Можна сказати, що питання суспільної моралі, з огляду на різноманітність культурних та ідеологічних цінностей у різних державах-членах, є дуже вразливим. Наприклад, те, що в Мілані вважається непристойним, необов'язково буде таким у Копенгагені. Саме через ці обставини перед Судом поставали найскладніші питання при тлумаченні права Співтовариства. Цікаво, що фактично єдиними зверненнями до Суду Європейських Співтовариств у цьому питанні були звернення англійських судів.

У першій справі такого характеру відповідачів було звинувачено в тому, що вони обманним шляхом обійшли заборону на імпорт непристойної і "брудної" продукції, яка була ними доставлена до Фелікстауз

Роттердама. В апеляції, яку подали до Палати лордів, відповідачі стверджували, що ця заборона суперечить ст. 30, щодо якої владні органи Великобританії скористалися положеннями ст. 36. СЄС виправдав дії національних органів влади, яким не зашкоджує виключний характер ст. 36: кожна держава-член визначає обсяг цього поняття згідно зі своїми культурними цінностями і вимогами суспільної моралі.

Відповідачі стверджували, що з відмінностей в обсязі заборони між товарами, що імпортуються, і продукцією, що виробляється національними виробниками, випливає те, що відповідні положення законодавства Великобританії являють собою захід довільної дискримінації, а це, у свою чергу, суперечить вимозі, яка міститься в останньому реченні ст. 36. Суд погодився з тим, що між ступенем суворості заборони щодо непристойної й аморальної продукції, яка імпортується, і такої самої продукції, що виробляється в країні, насправді існує певна відмінність. Однак це не є заходом довільної дискримінації, оскільки мета таких правил є однаковою: заборонити або утримуватись від виробництва та продажу непристойних товарів і видань, які не відповідають уявленням про мораль. Тому згідно зі ст. 36 відповідні положення Акта про мито і акциз були виправдані.

Кількома роками пізніше подібна проблема виникла у справі Conegate. Порнографічна продукція, цього разу у вигляді так званих ляльок-коханок, що прямувала з Німеччини, була затримана на кордоні. І знов Сполучене Королівство звернулося до норми, що міститься в ст. 36. Однак цього разу юридичне підґрунтя було дещо іншим. Продаж цієї продукції в принципі не забороняється в Сполученому Королівстві, тому воно не може посилатися на ст. 36 для виправдання положень законодавства, згідно з якими було звинувачено імпортера цих товарів. Той факт, на якому державні органи Сполученого Королівства акцентували увагу (ніби товари, подібні до імпортованих Коні гейтом (Conegate), не виробляються на території країни), не мав ніякого відношення до справи.

Це рішення було сприйнято неоднозначно. Деякі автори стверджували, що оскільки виробництво Й імпорт знаходяться на одному рівні, положення законодавства Сполученого Королівства, можливо не були дискримінаційними. Слід також зазначити, що хоча СЄС і прийняв більш суворе рішення, ніж у справі Henn and Darby, він усе ще не зробив бодай якоїсь спроби вироблення концепції Співтовариства стосовно "суспільної моралі".

Даючи тлумачення концепції публічного порядку, Суд досяг певного рівня точності, але так і не спромігся створити повноцінну "концепцію Співтовариства". Однак СЄС визначив певні умови, які не можуть розглядатись як виправдання для винятків, що встановлюються виходячи з міркувань публічного порядку. Однією з таких умов, до якої доволі часто звертаються держави-члени, є економічний інтерес споживача. Так, у справі Sekt розглядалася норма, яка обумовлювала, що тільки ті вина, які виробляються в Німеччині, можуть називатися Weinbrand або Sekt. Німецькі владні органи виправдовували цей захід на тій підставі, що він спрямований на захист споживача від хибної інформації. Суд не погодився з цим і виніс рішення, в якому вказувалося, що заходи, які стосуються "непрямого позначення походження", не є вкрай необхідними для захисту споживача від обману (а інших виробників від недобросовісної конкуренції). У цьому випадку Суд знов застосував принцип пропорційності.

Охорона здоров'я та життя людей і тварин та збереження рослин

Питання суспільної охорони здоров'я є таким же важливим, як і питання публічного порядку, суспільної моралі й державної безпеки, але Суд у своєму підході до першого з них виявився більш послідовним. СЄС взагалі вимагав від держав-членів, щоб ті зверталися до нього, аби довести, що заходи, до яких вони вдаються, були справді викликані турботою про охорону здоров'я, що вони можуть досягти намічених цілей і що досягнення тих самих результатів за допомогою інших засобів менш обмежувального характеру є неможливим.

Переважно національні владні органи посилалися на цю підставу для виправдання проведення фітосанітарного контролю та інших перевірок продукції, що імпортується, які в іншому випадку, скоріш за все, були б визнані заходами з еквівалентною дією. Звичайно, з плином часу ця підстава приречена стати менш привабливою для національних органів влади, оскільки перевірки такого роду все частіше стають предметом гармонізуючого законодавства Співтовариства, прийнятого відповідно до ст. 100 ДЗЄС. Як тільки ця гармонізація відбудеться, держави-члени вже не зможуть виправдовувати систематичні перевірки і змушені будуть обмежитись лише окремими вибірковими перевірками; єдиним заходом, який здійснюватиметься систематично, залишиться процедура адміністративного контролю, а саме — перевірка наявності відповідної документації.

У справі, яку ініціювала Комісія проти Сполученого Королівства, заходом, що порушував ст. 30, було визнано введення в 1981 р. низки регламентів, нібито спрямованих на запобігання поширенню "ньюкаслської хвороби" (Newcastle disease), що вражала птицю. На практиці ж ці заходи перешкоджали імпорту птиці з майже всіх держав-членів, за винятком Ірландії та Данії. Суд постановив, що "справжня мета прийняття норм 1981 р. полягала в тому, щоб завадити, з комерційних та економічних міркувань, імпорту пташиного м'яса з інших держав-членів, зокрема з Франції. Уряд Сполученого Королівства зазнав тиску з боку виробників пташиного м'яса, які наполягали на блокуванні імпорту цієї продукції". До того ж державні органи Сполученого Королівства не зверталися до інституцій Співтовариства за консультацією з приводу цих заходів і навіть вчасно не поінформували про них Комісію.

Суд також встановив, що можна було скористатися менш суворими засобами для досягнення бажаної мети, як це, наприклад, зробила Данія. Тому посилання на ст. 36 не було виправданим, і Сполучене Королівство визнали винним у порушенні своїх зобов'язань, визначених у ст. ЗО.

Однією із складностей, на яку наражається Суд при тлумаченні ст. 36 у випадках, коли використовується посилання на охорону здоров'я, є суб'єктивний елемент встановлення причини вжиття певного обмежувального заходу. Цей аспект був достатньо висвітлений у справі С-324/93. Заходом, що оскаржувався, була заборона імпорту ліків з наркотичним ефектом. СЄС постановив, що потреби країни в наявності відповідних запасів наркотичної сировини для медичних цілей могли б виправдати захід, що базувався на ст. 36, за умови, що його метою є охорона здоров'я. Однак, якщо такий захід було вжито для забезпечення функціонування національних підприємств, застосування таких виправдань неприпустиме.