Вступ до права Європейського Союзу - Кернз В. - Порівняння товарів

Для того щоб встановити, чи мало місце порушення ст. 95, необхідно зробити два порівняння: одне між вітчизняною та імпортною продукцією, інше — між податками, якими обкладається ця продукція. Тут ми приділимо більшу увагу порівнянню податків. Щодо товарів цей аспект буде розглянуто далі (див. с. 186). Основоположне правило щодо порівняння податків закріплено в рішенні у справі Iannelli v Meroni: Щоб застосувати ст. 95 Договору, слід враховувати не лише ставку прямого та непрямого внутрішнього оподаткування вітчизняної продукції та ставку непрямого внутрішнього оподаткування вітчизняної та імпортної продукції, а й базу оподаткування та детальні правила, які регулюють оподаткування. Оскільки будь-які відмінності, що стосуються цих питань, призводять до того, що імпортні товари оподатковуються в значно більшому розмірі на тій же стадії свого виробництва або постачання на ринок, ніж така сама вітчизняна продукція, то, відповідно, порушується заборона, встановлена ст. 95. Іншими словами, Суд намагається встановити ефективний податковий тягар, чого можна досягти за допомогою застосування податкових

ставок, які можуть мати як відсоткове вираження, так і бути у вигляді підсумка щодо відповідної бази оподаткування, вираженого за допомогою об'ємних, кількісних та інших характеристик продукції (наприклад, вміст спирту). Тому застосування відмінних податкових ставок до двох порівнюваних видів продукції не обов'язково буде дискримінаційним; такого самого податкового ефекту можна досягти за допомогою застосування різних податкових ставок до різних баз оподаткування. Податковий тягар підраховується тільки за допомогою обчислювального методу, без урахування того факту, чи буде відображатися для споживача вищий податок у кінцевій вартості товару.

Порівняння товарів

З метою перевірки на дискримінаційній, податок, що перевіряється, згідно зі ст. 95 має відповідати двом вимогам: податок на імпортні товари не повинен перевищувати той, яким обкладаються такі самі вітчизняні товари, і він не повинен надавати непрямого захисту іншим товарам. Відповідно до висновків СЄС, друга вимога є додатковою до першої. Вона забороняє будь-яке внутрішнє оподаткування, що накладає більший податок на імпортовані товари, ніж на вітчизняні, які конкурують з ними, — навіть незважаючи на те, що вони можуть не бути подібними в розумінні першої вимоги. Тому у зв'язку з цим можуть виникнути й такі питання: коли два види товарів вважаються подібними і коли вони вважаються такими, що конкурують один з одним?

Щодо питання, що саме являє собою подібність товарів, прецедент-не право СЄС лише нещодавно було застосоване для вирішення цієї проблеми. Спочатку Суд визначив, що товари, які порівнюються, вважаються подібними в тих випадках, коли займають однакове місце в податковій, митній та статистичній класифікації. Однак з того часу Суд поступово змінив такий доволі формальний підхід і почав розглядати факт "подібності" як практичну схожість з погляду споживача на такі товари, враховуючи їх дійсне і можливе використання. Повчальним прикладом є справа John Walker v Ministeriet for Shatter. У ній такими товарами були віскі й лікер, виготовлений з фруктового вина. Спочатку Суд намагався встановити подібність або, навпаки, неподібність цих товарів на основі об'єктивних критеріїв, таких як процес їх виготовлення або вміст алкоголю. Далі Суд зайнявся визначенням відповідності цих товарів подібним потребам споживача. У цьому аспекті Суд дійшов висновку, що характеристики даних товарів є настільки різними, що вони не можуть вважатися подібними. Навіть той факт, що обидва напої багатьма споживаються в розбавленому вигляді, не свідчив про встановлення хоч якоїсь їх подібності.

Як уже було зазначено, ст. 95 може вважатися порушеною не тільки у випадках, коли товари визнаються подібними, а й тоді, коли ці товари конкурують між собою. Цей аспект був добре висвітлений наприкінці 1970-х років, коли Комісія, розглядаючи податкові збори, якими обкладались алкогольні вироби в деяких державах-членах, вирішила згідно зі ст. 169 розпочати судові справи проти кількох із них. У позові проти Великобританії стверджувалося, що непряме оподаткування надає підтримку виробництву та продажу пива за рахунок виноробства.

Питання, чи конкурують між собою пиво і вино, було предметом тривалого виснажливого спору між сторонами. Сполучене Королівство, висловлюючи свою точку зору стосовно того, що пиво і вино не є конкуруючими товарами, посилалося на звички споживачів. Стверджувалося, що пиво здебільшого споживається в барах та закусочних, тоді як вино зазвичай — вдома; тому споживачі в Британії не вважають, що вино і пиво взаємозамінні. Уряд Італії, який брав участь у розгляді як третя сторона без самостійних вимог, стверджував, що з пивом конкурують легкі вина, вміст алкоголю в яких дорівнює 9°, іншими словами — дешеві й загальнодоступні сорти вин. Тому ці вина необхідно брати за основу для порівняння. Суд прийняв такий аргумент і постановив, що акцизна політика Сполученого Королівства щодо вина суперечила положенням ст. 95 Договору. Внаслідок розгляду міністр фінансів Сполученого Королівства вжив необхідних заходів, що були впроваджені в бюджеті 1985 р.

Стаття 95 і збори, що мають еквівалентну з митними зборами дію

У широкому розумінні митні збори — це збори фіскального характеру. До того ж схоже, що обсяг терміна збори з еквівалентною дією охоплює певні види зборів, які займають місце між внутрішнім оподаткуванням і митними зборами. Відповідно, може виникнути ускладнення з визначенням сфер застосування цих положень, яке Суд має у разі необхідності розтлумачити.

Тут знов нагадаємо, що Суд у своєму рішенні у справі Bauhuis уже визначив обсяг поняття збори з еквівалентною дією: він постановив, що будь-які грошові збори незалежно від їх призначення і режиму стягнення, якими в односторонньому порядку обкладаються товари при перетині кордонів і які не вважаються митними зборами, є зборами з еквівалентною дією, якщо тільки вони не належать до загальної системи внутрішнього оподаткування, яке систематично застосовується до вітчизняної та імпортної продукції відповідно до тих же самих критеріїв і на тій самій стадії постачання на ринок.

У своєму подальшому прецедентному праві Суд розвинув критерії, яким повинен відповідати певний збір, щоб вважатися таким, що є складовою системи внутрішнього оподаткування. У рішенні в справі Commission v Denmark він постановив, що збір не належить до системи внутрішнього оподаткування, якщо тільки він не є складовою загальної системи, що застосовується систематично до певних категорій товарів відповідно до об'єктивних критеріїв незалежно від походження товарів.

Цей критерій мав бути достатньо зрозумілим для того, щоб уможливити розрізнення збору, що має еквівалентну з митними зборами дію, та оподаткування в чіткому розумінні цього терміна. І все ж у деяких справах залишаються певні сумніви щодо вирішення цієї проблеми.

У рішенні в справі Gucchi, Суд постановив, що навіть у випадках, коли виявляється, що збір є справжнім податком, він може розглядатись як збір з еквівалентною дією, коли застосовується таким чином, що надає виключну перевагу вітчизняним товарам, які ним оподатковуються. У тому ж рішенні Суд постановив, що заборона зборів з еквівалентною дією, з одного боку, і дискримінаційного оподаткування, з іншого, є взаємовиключними вимогами. Тому в справах, у яких позивач має сумнів щодо категорії, до якої належить оскаржуваний збір, для нього буде значно безпечніше посилатися одразу на обидві статті, а саме на ст. 12 і ст. 95, залишаючи Суду самостійно визначати межі обсягу їхньої дії.