Вступ до права Європейського Союзу - Кернз В. - Пряма і непряма дискримінація

Випадки дискримінації є наочними прикладами практики, що заборонена з огляду на дотримання аналізованих свобод. Так, у справі Reyners заявником був нідерландець, який отримав у Бельгії кваліфікацію правознавця. Норми бельгійського законодавства, які перешкоджали йому займатися юридичною практикою і стати членом Бельгійської колегії адвокатів, були визнані Судом незаконними. Згодом СЄС знайшов шляхи, як у принципі осудити непряму дискримінацію у сфері свободи облаштування і свободи надання послуг.

Першою нагодою стала справа Thieffry. У цьому спорі позивачем був бельгійський юрист, який отримав у Бельгії кваліфікацію правознавця й намагався стати членом Паризької колегії адвокатів (на відміну від Рейнсрса, який отримав кваліфікацію в тій же країні, де і збирався працювати). Незважаючи на те, що кваліфікація, яка надається в Бельгії, визнається Францією як рівна до освіти, здобутої у Франції, і необхідна для того, щоб працювати адвокатом, заяву про членство позивача в колегії адвокатів було відхилено. Суд постановив, що відмова в отриманні певної професії особі, яка підпадає під дію Договору і яка має кваліфікацію, що визнається рівною до відповідного національного диплома, а також відповідає всім вимогам, необхідним для отримання можливості займатися юридичною практикою у Франції, є невиправданим обмеженням права на облаштування. Навіть незважаючи на те, що гармонізація законодавства згідно зі ст. 575(і ще тільки планувалася.

Менше пощастило тим, хто займається іншою діяльністю. Так, у справі Bouchoucha французький громадянин був звинувачений відповідними британськими органами в тому, що він займався медичною практикою в галузі остсопатії, не маючи належного свідоцтва лікаря. На той час уже було прийнято гармонізоване законодавство стосовно професії медика, однак воно не встановлювало точного обсягу кваліфікації лікаря. Це спонукало Суд зробити висновок, що за браком будь-якого законодавства Співтовариства щодо медичної практики в галузі остеопатії державні органи набувають право регулювати таку діяльність, за умови, що це не є проявами дискримінації на основі громадянства.

1 все ж Суд намагався обмежити прерогативи держав-членів там, де відчував, що вони вводять норми щодо певних професій, більше дбаючи про державні інтереси, ніж про право громадян інших держав-членів добитися доступу до цих професій. Так, у справі 205/84 Комісія розпочала відповідно до ст. 169 справу проти Німеччини щодо її норм, які вимагали від усіх страхувальних агентств бути заснованими на території Німеччини й отримати необхідний дозвіл. Суд зробив висновок, що, можливо, Німеччина мала певні причини, викликані державними інтересами, сумніватися у відповідних нормах інших країн, де були засновані страхувальні агентства, які працювали й у Німеччині. Однак загальна вимога, що всі страхувальні агентства, які безпосередньо займаються страхуванням, повинні бути засновані в Німеччині, була диспропорційним обмеженням вільного надання послуг. З іншого боку, вимога про отримання дозволу була допустимою згідно з правом Співтовариства за наявності певних умов.

Гармонізація законодавства

Ст. 54 і 63 Договору вимагають від законодавчих органів Співтовариства розробляти загальні програми скасування обмежень у галузях свободи облаштування та свободи надання послуг. Внаслідок цього 18 грудня 1961 р. були прийняті Загальні програми 32/62 (послуги) і 32/62 (облаштування). Вони майже збігаються і більшість їх положень сформульовані однаково.

Ці програми становили широкі цілі. Вони встановлювали заборону будь-яких із можливих форм дискримінації на основі громадянства. У цій праці ми не маємо можливості навіть згадати, а не описати, всі директиви, рішення та рекомендації, прийняті з метою імплементації цих Загальних програм. Можна послатися на працю Lasok, D, The Professions and Services in the EEC, хоча після її видання було ухвалено цілий ряд норм. Також це стосується книги Burrows, Freedom of Movement in European Community Law. Збірник усіх документів, прийнятих у галузях банківської справи і страхування до моменту видання нашої роботи, можна знайти в праці Лесока і Бріджа, с. 499—50565.