Вступ до права Європейського Союзу - Кернз В. - Освітні кваліфікаційні вимоги

Потенційною перешкодою для бажаючих користуватися повною мобільністю, яку може мати людина, є відмінності між різноманітними освітніми кваліфікаціями, що надаються в різних державах-членах, а також відмова державних органів у багатьох випадках визнавати "чужі" кваліфікації. Саме тому ст. 57 Договору встановлює необхідність прийняття основних законодавчих програм, спрямованих на усунення цих розбіжностей як чинника, що стримує мобільність.

Ст. 57 Договору для досягнення цієї мети використовує подвійний підхід. Ст. 57(1) вимагає, щоб Рада приймала директиви для взаємного визнання "дипломів, сертифікатів та інших офіційних свідоцтв професійної підготовки". Ст. 57(2) встановлює необхідність прийняття директив для узгодження норм національного законодавства про започаткування і продовження самостійної професійної діяльності. Передбачається, що досягнення Радою таких результатів відбудеться за допомогою забезпечення того, що навчальні та підготовчі програми, після проходження яких видаються офіційні свідоцтва про відповідну професійну підготовку, будуть відповідати певним мінімальним вимогам. Щодо медичних та суміжних з ними професій (включаючи фармацевтичні) ст. 57(3) визначає, що скасування обмежень залежатиме від ступеня узгодженості умов заняття цими видами професійної діяльності в різних державах-членах.

Для імплементації положень ст. 57 законодавчі органи Співтовариства продовжували приймати директиви, які відображають подвійний підхід, описаний вище, і робили це стосовно кожного окремого сектору.

Певна кількість професій була розглянута саме таким способом. Отже, положення щодо різноманітних професій, зокрема в медичній сфері, були гармонізовані. Такий aпoceктopний,, метод виявився доводом трудомістким і тому, як це можна побачити, простеживши за датами прийняття директив, що згадувалися вище, спричинив значні затримки в деяких сферах. Особам, які не добилися визнання своєї кваліфікації, не допомогло й рішення Суду, винесене у справі Аиегб6, в якому вказувалося, що коли директива приймається для імплементації ст. 57 Договору, особи не можуть заявляти про свої права, які вони мають відповідно до ст. 52 або 59 Договору, доти, доки не закінчиться перехідний період, визначений у цій директиві. Саме тому наприкінці 1980-х років випробувано новий підхід, спрямований на концентрацію на ширшому підході щодо дотримання відповідності основних стандартів, на відміну від деталізованого підходу, який випливав з "посскторного" методу. Потім це стало основою для прийняття Директиви 89/48 щодо Загальної системи визнання дипломів вищої освіти.

Цей документ застосовується до всіх упорядкованих професій, а саме тих, для заняття якими потрібна наявність певної кваліфікації, що надається після проходження програм навчання тривалістю не менше трьох років. Він також застосовується до осіб, які мають твердий оклад і не є державними службовцями. Однак держава перебування може вимагати від кандидатів пройти за обраною професією період адаптації до нових умов або скласти тест на придатність. Щодо професії правника держава перебування має право визначати чи є необхідність для кандидатів у проходженні адаптаційного періоду або у складанні тесту на відповідність. Тепер Директива 89/48 доповнена Директивою 92/51, яка застосовується до офіційних свідоцтв про вищу освіту, для отримання яких процес навчання тривав три або більше років.

Одразу ж після гармонізації положень законодавства щодо певної професії (незалежно від того, чи застосовується при цьому "старий" або "новий" підхід), держава-член не може імплементувати будь-які пов'язані з цим норми, якщо вони будуть перешкоджати відповідному функціонуванню цієї професії. Незважаючи на те, що жодні положення гармонізованого законодавства не охоплюють офіційних свідоцтв про освіту держав, які не є членами Співтовариства, якщо держава-член вирішує визнати такі свідоцтва, вона повинна враховувати також практичне навчання або досвід особи, що має відповідати умовам, встановленим національним правом держави-члена.

У 1996 р. Комісія прийняла пропозицію щодо розробки директиви, яка б встановлювала механізм визнання офіційних свідоцтв про освіту стосовно професій, потрібних на невеликих ремісницьких підприємствах, у торгівлі та на підприємствах сфери послуг.