Вступ до права Європейського Союзу - Кернз В. - Умови, за яких домовленості, що належать до сфери статті 85(1) Договору, визнаються протиправними

Для того щоб згідно зі ст. 85(1) Договору заборонити домовленості, необхідно, шоб вони відповідали двом умовам. Перша полягає в тому, що ці домовленості мають впливати на торгівлю між державами-членами: цю умову вже досліджено вище (див. с. 226). Згідно з другою — відповідна домовленість повинна мати на меті або своїм наслідком обмеження, усунення або перекручення конкуренції в межах спільного ринку.

Умова, що відповідна домовленість повинна мати "на меті чи як наслідок" підрив конкуренції, показує, що Договір приділяє увагу як практичним наслідкам домовленостей між компаніями, так і намірам останніх. Терміни мета і наслідок є альтернативними; тому, як тільки буде встановлено, що метою відповідної домовленості є запровадження перешкод щодо конкуренції, зникає необхідність вивчати наслідки спірних дій.

Ст. 85 Договору чітко не визначає ступеня порушення конкуренції. Існують значні сумніви щодо того, чи може бути застосовано до цього аспекту ст. 85 правило здорового глузду, застосовуване згідно з антитрестівським законодавством США. Можна зазначити, що прецедентне право Суду є сукупністю керівних вказівок загального і спеціального характеру.

Мета, яку завжди ставить Суд, коли визначає, чи забороняти приватні домовленості, полягає в уникненні такого застосування норм, наслідком якого може стати придушення підприємництва та ініціативності. Це було чітко визнано в справі Societe Technique Miniere v Maschinenbau Ulm. Угодою, оскаржуваною в цій справі, був контракт про виключні права на постачання, який надавав Societe Technique на продажу Франції важкої землерийної техніки, що вироблялася компанією "Ульм". Однак в угоді не було жодних експортних обмежень і дистриб'юторам не надавався всебічний територіальний захист; також не було ніяких інших перешкод паралельному імпорту. Коли стосовно угоди виник спір, справу було передано до національного суду, який звернувся до Суду Європейських Співтовариств за преюдиційним тлумаченням.

СЄС підкреслив справжній економічний зміст цієї угоди. Зокрема, він висловив сумнів щодо того, чи була завдана шкода конкуренції, якщо аналізована угода дійсно була необхідною для надання підприємству можливості освоїти новий ринок. СЄС виніс рішення, що на основі економічного аналізу, ґрунтованого на таких факторах, як характер і якість продукції, охоплюваних цією угодою, частку виробника і концесіонера на ринку цієї продукції відповідна угода не порушує ст. 85(1). Суд також провів розширений економічний аналіз змісту угоди, яка розглядалася у справі Delimitis.

Горизонтальні й вертикальні угоди

Анти конкуренти і угоди, заборонені ст. 85(1), можуть бути укладені на двох рівнях. Першим є горизонтальний, на якому угоди укладаються між підприємствами, які перебувають на одному рівні комерційного процесу, а саме між самими виробниками або самими торгівцями. Характерним прикладом визнання неправомірним угод такого типу є справа Dyestuffs, в якій брали участь провідні виробники цієї хімічної речовини. Другий рівень — вертикальний, який стосується контрактів між економічними агентами, котрі займають різні місця в комерційному процесі. Приклад таких домовленостей — угоди про виключні права дистриб'юторства, однак подібна практика все більше стає сумнівною з огляду на те, що ці угоди є предметом вилучень як індивідуального, так і групового характеру (див. с. 233).

Види спеціальних угод

Ст. 85(1) Договору визначає деякі види угод, які, в принципі, заборонені ст. 85. Ці угоди надаються лише як приклади й у жодному разі не повинні розглядатись як вичерпний перелік заборонених угод.

1. Домовленості, що прямо чи опосередковано фіксують закупівельні ціни чи ціни продажу та будь-які інші умови торгівлі

Згідно з цим формулюванням Комісія заборонила угоди між основними виробниками цинку, італійськими виробниками певних видів продукції зі скла; Суд вжив санкцій до двох асоціацій у Бельгії та Нідерландах, в яких брала участь більшість торговців книгами нідерландською мовою, за їх домовленість про систему утримання перепродажних цін.

2. Домовленості, що обмежують або контролюють виробництво, ринки, технічний розвиток чи капіталовкладення

Такими вважаються угоди, в яких підприємства, що є сторонами цих угод, намагаються обмежити свій потенціал подальшого зростання, але які мають анти конкурентні наслідки, наприклад, підвищення рівня цін задля недопущення тих, хто не є учасником угод, на певний ринок. Характерним прикладом таких угод стали ті, що розглядалися в справі Quinine Cartel. Однією з домовленостей, визнаних Судом у рішенні в цій справі незаконними, була домовленість між підприємствами Франції, Нідерландів і Німеччини, яка встановлювала продажні квоти і заборону на виробництво синтетичного хініну. Мета таких дій полягала в підвищенні цін (див. також справу Re PVC Cartel").

3. Домовленості, що розподіляють ринки чи джерела постачання

Ними є контракти, які надають конкурентам можливість розподіляти між собою ринки для певних видів товарів, як географічно, так і на основі асортименту певної продукції. Зокрема такий тип угод може з'являтися на олігополічних ринках. Уявімо, що є тільки два виробники особливого виду товарів, які можуть обрати один одного як виключних дилерів у певній частині Співтовариства, таким чином не перетинаючи шлях один одному. Така взаємна угода визнана Комісією незаконною згідно з рішенням у справі Siemens/Fanuc.

4. Домовленості, що встановлюють неоднакові умови щодо рівноцінних угод з іншими торговельними партнерами

Мета такого виду угод полягає в тому, щоб поставити контрагентів у невигідне конкурентне станови ще. Так, у справі 1AZInternational Belgium угода, що розглядалась, була укладена між Бельгійською національною

асоціацією водопостачальників з одного боку і виробниками та виключними імпортерами пральних машин з другого. Згідно з угодою лише машини, які відповідали бельгійським стандартам, приєднувалися б до мережі водопостачання. Однак було встановлено, що умови, згідно з якими перевірялась відповідність цим стандартам, виявились більш сприятливими саме для цих виробників та виключних імпортерів, ніж для будь-яких інших. Суд виніс рішення, в якому вказав, що така практика перешкоджає конкуренції.

5. Домовленості, що вимагають виконання сторонами додаткових зобов'язань

Такі домовленості забороняються, якщо за своїм характером або відповідно до комерційної практики не мають дійсного зв'язку з предметом цих контрактів. Наприклад, це стосується випадків, коли сторона, що домовляється, буде зобов'язана придбати певну кількість продукції, значно більшу, ніж це необхідно для задоволення потреб користувача, або зобов'язання замовити товари, які не мають ніякого зв'язку з тими, що становлять предмет основного контракту.