Вступ до права Європейського Союзу - Кернз В. - Загальні питання

Загальні питання

Головним документом, в якому закріплені норми щодо впровадження права конкуренції, є Регламент І7/62. Цей Регламент був прийнятий задля імплементації ст. 87 Договору, яка надає Раді повноваження приймати норми, необхідні для введення вдію ст. 85 і 86 Договору. Тому норми конкуренції, що стосуються громадського сектору (ст. 90, 92—93, 37 Договору), не належать до сфери дії цього Регламенту.

Основоположна норма, що регулює імплементацію положень права конкуренції Європейського Союзу, закріплена в ст. 1 Регламенту, яка вказує, що практика за ст. 85 і 86 Договору забороняється навіть у тих випадках, коли стосовно цього не приймалися попередні рішення. Відповідно, фірми не можуть використовувати бездіяльність відповідних органів як легальний захист проти звинувачень у порушенні відповідних норм.

Можливості вибору

Комісія має декілька варіантів своїх подальших лій, коли розглядає угоди та практику, що вважаються суттєвими порушеннями ст. 85 і 86 Договору. Перший варіант полягає в тому, щоб надати з відповідних угод або практики висновок про відсутність негативних наслідків і усунути перешкоди. Згідно з цією процедурою Комісія може відповідно до індивідуальної або колективної заяви підприємств підтвердити, що за наявності реальних фактів немає жодних причин розпочинати будь-який розгляд стосовно відповідних фірм (ст. 2 Регламенту 17/62). По-друге, Комісія може надати індивідуальні пільги згідно зі ст. 85(3) Договору. По-третє, Комісія може провести розслідування, але на основі своїх висновків винести рішення про відсутність підстав для накладання санкцій. По-четверте, Комісія може покарати відповідну фірму, наклавши на неї штраф відповідно до ст. 15 Регламенту або вимагаючи сплачувати періодичні платежі відповідно до ст. 16.

У багатьох випадках Комісія буде намагатися завершити своє розслідування неофіційним висновком — хоча б тільки через відсутність людських резервів та інших ресурсів, необхідних для доведення справи до офіційного рішення з процедурами, що його супроводжують, та гарантіями, що, мають бути надані відповідачу. Тоді процедура завершується шляхом адміністративного спілкування у вигляді надсилання сторонам так званого позитивного листа, в якому Комісія вказує, що на її думку, відповідна угода або певна практика не порушує ст. 85(1) або має право на отримання пільг. Після цього справа закривається, але розгляд може знову розпочатися, якщо зміняться правові або фактичні обставини справи. Однак доки цього не відбудеться, сторони, які мають відношення до цієї справи, можуть сподіватися, що Комісія утримуватиметься від вжиття будь-яких подальших заходів.

Реєстрація угод

Якщо згідно зі ст. 85(3) Договору відповідним фірмам мають надаватися індивідуальні пільги, вони повинні виявляти ініціативу, повідомляючи Комісію про будь-які підозрілі угоди, практику або рішення. Про угоди, що діяли на момент набрання чинності Договором, необхідно було повідомити до 1 листопада 1962 або до І лютого 1963 p., залежно від кількості відповідних фірм (ст. 5 Регламенту 17/62). Нові угоди мають бути зареєстровані в Комісії одразу ж після їх укладання (ст. 4(2) Регламенту 17/62). Винятки робляться для певних видів другорядних угод. Реєстрація не може запобігти визнанню недійсною угоди, що вважається незаконною, але може надавати імунітет від накладання штрафів (ст. 15(5) Регламенту 17/62). Питання щодо вигляду реєстрації визначаються в Регламенті 27/62 (2526/85).

Повноваження Комісії проводити розслідування

Комісія може розпочинати розслідування як за власною ініціативою, так і на прохання держав-членів або зацікавлених сторін — приватних осіб (ст. З Регламенту 17/62). Якщо ініціативу було висловлено однією або більше із зацікавлених сторін, саме Комісія вирішує, чи проводити розслідування. Тільки після проведення відповідного попереднього розслідування і застосування належних стандартів оцінювання Комісія вправі не приймати рішення про вжиття певних заходів. До того ж, якщо Комісія вирішує не продовжувати розслідування, вона повинна повідомити про це зацікавленим сторонам, які надали Комісії інформацію про факт, що розглядається.

Комісія має значні повноваження на отримання інформації. Ця інформація відповідно до ст. 11(1) Регламенту 17/62 може бути отримана від урядів та інших державних органів держав-членів, а також від фірм та їх асоціацій. Комісії надається можливість визначати обсяг інформації, необхідний для подальшого розслідування, здебільшого на власний розсуд.

Комісія також має значні повноваження стосовно проведення інспекцій (ст. 14 Регламенту 17/62). Так, вона має право: а) вивчати бухгалтерські та інші ділові записи; б) копіювати бухгалтерські та інші ділові записи або робити з них виписки; в) проводити на місці усні опитування; г) на доступ до будь-яких приміщень, територій та будь-яких видів транспорту, що належать відповідним підприємствам.